У такому разі на допомогу поспішають жести, слова-паразити «цей», «той», «цейво», «ота штука», а ще різні емоційні вигуки пристойного й не надто змісту. Проте були ж люди, що не мали певних дуже простих лексем, без яких нам зараз важко обійтися. І мова не про рідкісні реалії чи явища й не про маленькі племена, які не мають слів для того, що представники, скажімо, європейської цивілізації бачать щодня. Ідеться про те, що їх неабияк бракувало.
Наприклад, у давніх греків не було слів на позначення «вікна» (зазначає Міхаіл Ґаспаров) і «гріха» (зазначає Алєксандр Нєміровскій). Із першим усе просто. Як відомо, стародавні елліни з архітектури мали лише глиняні будинки та кам’яні храми. Житла зводили з необпаленої цегли, і до вулиці вони стояли заднім фасадом, двері у дворі. Вікон не передбачалося, і тільки під дахом були вузькі кватирки для освітлення кімнат. Тож немає вікна — немає і слова. Із «гріхом» теж більш-менш зрозуміло. Поняття немає — то й гріха немає. Можна грішити — і совість не мучитиме. Що не заборонене, те дозволене. А про їхні цікаві звички й сексуальні витівки нам культурологи вже багато наоповідали.
Читайте також: Хованки, лованки, лапанки
Але, звичайно, «гріха» не було, бо гріх — це вже поняття, на якому поставало християнство, на якому вибудувані його моральні приписи, хоча сім смертних гріхів — доволі пізнє утворення. Проте 10 заповідей, які, по суті, є заборонами, теж не можна просто розуміти як своєрідні застереження «не грішити» з уточненням, як саме й із ким не варто це робити. В одному з апокрифів збереглися слова Ісуса, які він мовив, побачивши чоловіка, що працював у день суботній: «Людино, якщо знаєш ти, що робиш, то блажен ти, якщо не знаєш, то проклятий ти і порушник закону!». Незнання «гріха» не вберігає від відповідальності за гріховний вчинок, за переступ, тому й у греків були свої пекло-рай, щоб винагородити праведників і покарати грішників.
Велика спокуса сказати, що антична культура була замкнута на собі й не прагнула світла, була метафорично «безвіконна», а ще аморальна та схильна до протиприродних дій, адже її не стримувало саме розуміння того, що таке гріх. Перебільшення цього узагальнення — невелика провина, адже її припускалися й менш відомі за мене люди. Так, римський промовець Цицерон у трактаті «Про оратора» (55 років до нашої ери) розлого бідкається, що немає грецького еквівалента латинському слову ineptus («недоречний», «безтактний»), і робить висновок: ця вада в греків була така поширена, що вони її навіть не помічали. А визначний філософ Бертран Расселл міркував: «Ми можемо вивчати характер народу за ідеями, які найкраще виражає його мова. Наприклад, у французькій є слова spirituel («духовний», «одухотворений») та l’esprit («дух»), зміст яких англійською взагалі заледве можна висловити. Звідки ми доходимо висновку, підтвердженого реальними спостереженнями, що у французів більше esprit і вони більше spirituel, ніж англійці». Пробачити Расселлу поверхові розмисли допоможе лише те, що йому тоді було 17 років (обидва приклади є в книжці Ґая Дойчера «Крізь дзеркало мови»).
Читайте також: Вийти з лабіринту
Ще є, звичайно, унікальне португальське «саудаді», про яке вже багато всього мовлено, але що можна взагалі сказати хорошого про західну цивілізацію, коли в них навіть слова «інтелігент» немає. Їхній «інтелектуал» і приблизно не рівня нашому інтелігенту. Хоча це ще півбіди, адже, приміром, в англійській (і в багатьох інших теж) немає відповідника російському слову «пошлость», яке дотепник Владімір Набоков пропонував передавати як poshlust (posh — «шикарний», lust — «хіть»). І, до речі, трохи тішить, що й в українській мові тієї «пошлости» теж немає, адже словникові варіанти перекладу («заяложеність», «утертість», «банальність», «вульгарність») ніяк не вичерпують усіх значень цього слівця.
Так, інколи слів бракує, часом їх немає, а подеколи мовчання — найкращий варіант. Але лячно жити, коли не можеш розповісти про свій страх. «Страшні слова, коли вони мовчать…»