Наприкінці лютого, у переддень річниці великої війни в Україні, Вікторія Нуланд взяла участь у подкасті колумніста The Washington Post Девіда Ігнатіуса. Нуланд, яка зараз обіймає посаду заступниці держсекретаря США з політичних питань, стала хорошим вибором для запланованої бесіди. Вона добре розуміється в українській тематиці, а російська пропаганда навіть перетворила її на символ: саме «печивком від Нуланд» нібито пригощались українці на Майдані під час Революції Гідності.
Під час підкасту Нуланд озвучила тезу, котру можна вважати девізом публічних дій та заяв урядовців з країн-союзників України.
– Ми не любимо вдаватися до гіпотетичного, – сказала Нуланд у відповідь на питання про дії США на випадок, якщо Китай таки почне допомагати Росії зброєю.
Потім заступниця держсекретаря таки уточнила, що проти китайських компаній запровадять санкції, але загальний підхід – нелюбов до гіпотетичного – відчутно й у цих уточненнях.
Дещо раніше за цю розмову, 26 січня, відбулася інша яскрава подія за участі Нуланд. Того дня вона брала участь у сенатських слуханнях, присвячених протидії російській агресії, де відповідала від імені адміністрації Байдена на запитання політиків. Один епізод з публічної частини дебатів заслуговує на окрему увагу. Сенатор від республіканців Майкл Раундз витратив близько 4 хвилин, аби буквально вичавити із посадовиці відповідь на питання: чи вірить Білий дім в перемогу України? Цей діалог можна переглянути тут, починаючи з 1:01:30, а далі текстова розшифровка:
Раундз: Чи було б справедливим у цій незасекреченій дискусії сказати, що політика адміністрації полягає в тому, що Україна може виграти цю війну проти російської агресії?
Нуланд: Я думаю, що рік тому ніхто з нас не повірив би, що ми будемо сидіти тут, а Україна все ще стоятиме, хоча частина її території, як ви знаєте, зараз утримується Росією незаконно. Тож якби ми не думали, що ці вкладення [допомога Україні – Ред.] можуть відкинути Путіна і зупинити його тактику беззаконня; створення світу, у якому ніхто з нас не хотів би, щоб жили наші діти; у якому ви можете просто забрати шматок власності свого сусіда силою і це нормально – ми б не просили вас, ми б не просили в американського народу про цю підтримку. Ми бачили успіхи, яких українці змогли досягти протягом вересня, а тепер навесні вони знову хочуть дуже сильно натиснути. І саме тому ви побачили ці нові системи та обладнання, які допоможуть їм, як ми вважаємо, ще більше відкинути Росію цієї весни.
Раундз: Отже, з позиції адміністрації, наша мета полягає в тому, щоб на місцях побачити як Україна повертає втрачені території, які Росія захопила під час попередніх наступальних дій. Чи це справедливе твердження?
Нуланд: Це справедливе твердження.
Раундз: Тож у довгостроковій перспективі ми будемо продовжувати фінансувати Україну, поки Росія володіє цими незаконними надбаннями?
Нуланд: Сенаторе, я думаю, нам доведеться переконатися, що Україна не лише має оборонні можливості, щоб продовжувати намагатися відкинути Росію, але й убезпечена від того, щоб Путін відновився і повернувся. Ви знаєте, що один сценарій, який існує, і про який дехто думає, що росіянам потрібна пауза у цій війні зараз, бо це дасть Путіну час відпочити, переобладнати та відновити свою власну армію, і тоді, як ми бачили між 2014 і 2022 роками, він просто повернеться і він буде просуватися далі, і він приїде не тільки по Україну, а й по інші країни навколо нього. І саме тому все має закінчитися тут.
Раундз: Можливо, це семантика, але насправді ми говоримо про те, чи зможе Україна виграти цей епізод, цю війну. Частина того, що ви мені говорите, полягає в тому, що для адміністрації [Білого дому – Ред.] це питання повернення територій від Росії та поставлення їх [росіян – Ред.] у таке становище, коли вони не зможуть повернутися і атакувати знову. І для мене це говорить, що ми дійсно віримо, що Україна може виграти цю війну. Це справедливе твердження? Я намагаюся, щоб ви або сказали «так, ми віримо, що Україна може виграти війну», або насправді не робили такої заяви. Чи віримо ми, що Україна може виграти війну?
Нуланд: Ми віримо, що Україна може відновити суверенітет, щоб вижити і процвітати, і вона може ще більше відкинути Росію назад, так.
Раундз: Чи означає це, що вони виграють війну?
Нуланд: Україна визначатиме, що таке перемога, правда ж? Але так, я так вірю в це.
Не тільки чіткі обриси перемоги України або відповідь на можливе китайське втручання демонструють «нелюбов до гіпотетичного» у владі США та західних країн у контексті війни в Україні. Майбутнє Росії – так само складна тема. Хоча до підсумків війни це має не менший стосунок.
Думка про те, що розпад теперішньої Росії – це єдина запорука для довготривалого миру, стала мейнстримом в українському суспільстві. Проте на Заході про це згадували досить рідко протягом першого року великої війни. Зараз роздуми на тему з’являються у провідних виданнях та аналітичних центрах. Проте на високому рівні про це й далі воліють не говорити. З одного боку, офіційних посадовців легко зрозуміти. Та ж адміністрація США обпеклася на самому початку великого вторгнення, коли президент Джо Байден заявив, що Путін «не може залишитися при владі». А потім в адміністрації довго спростовували ці слова, запевняючи, що «політики зміни режиму немає».
Логіка у підході, який передбачає уникання гіпотетичного, безумовно є. Російська пропаганда ґрунтується на тому, що Кремль воює проти всього Заходу, який мріє встановлювати своїх «пішаків» управляти державами. Публічно визнати, що метою Білого дому є відсторонення Путіна – дати російській пропаганді зайвого контенту на підтвердження своїх тез. Казати про дезінтеграцію Росії ще складніше. Базове твердження, яке вигідне й Україні, полягає у неможливості насильницької зміни кордонів, визнаних ООН. Якщо казати про дезінтеграцію на високому рівні, Кремль битиме тією ж картою – мовляв, якщо ви хочете зруйнувати нашу державу, чому б нам не хотіти перекроїти Україну?
Читайте також: Як розпадатиметься Росія та чи варто цього очікувати?
З іншого боку, зберігати повну мовчанку означає віддати тему повністю на відкуп самій російській владі. Досі єдиним світовим лідером, який чітко висловився про розпад Росії, є сам Владімір Путін, який нещодавно видав порцію міркувань на тему «московитів та уральців».
Якщо залишити все як є, то існує високий ризик, що світ повторить помилку, якої припустився вже кілька разів протягом ХХ століття. Йдеться про банальну неготовність адекватно реагувати на швидкі зміни після розпаду імперій по завершенні Першої світової та після розпаду СРСР. Пригадаємо, про що йдеться в оновленій у жовтні 2022-го Стратегії нацбезпеки США. В розділі про Росію вказано, що це одна з ключових загроз. Однак про майбутнє РФ написано так:
«Попри стратегічний прорахунок російського уряду з нападом на Україну, саме російський народ визначить майбутнє Росії як великої держави, здатної знову відігравати конструктивну роль у міжнародних справах. Сполучені Штати будуть вітати таке майбутнє, а тим часом будуть продовжувати протидіяти агресії, здійсненій російським урядом».
Іншими словами, США виходять з того, що війна в Україні – це лише прорахунок чинного уряду РФ і, принаймні офіційно, у майбутньому бачать цю країну знову в клубі великих держав. Далі цитата з такої ж стратегії, датованої серпнем 1991-го, розділ «Майбутнє СРСР». Після визнання кризи, до якої втрапив Радянський Союз, автори пишуть так:
«Радянський Союз є і залишатиметься мілітарною супердержавою. Окрім ядерних сил, конвенційні сили, розташовані на захід від Уралу, перетворюють на карлика будь-яку національну силу в Європі. Хоча вони більше не є загрозою у контексті блискавичної атаки на конкретному театрі, але досі становлять потенційну загрозу у певному місці чи регіоні. Розміри і спрямування радянських військових сил мають залишатися ключовим питанням для США, а міцність європейської системи залишатиметься противагою радянській мілітарній силі.
Наша відповідальність як уряду – бути бар’єром проти невизначеності майбутнього. Елементи відносин США-СРСР збережуть змагальність і завжди є небезпека, що ризик конфронтації відновиться… Ми продовжимо наголошувати на потенційних стратегічних наслідках повернення до тоталітарної політики».
На момент публікації цього тексту до завершення існування СРСР лишалося фактично кілька тижнів, а формально – місяців. Американські стратеги наголошували тільки на військовому аспекті. Не дивно, що за такої уваги питання ядерної зброї, яке хвилювало багатьох, після розпаду СРСР змогли швидко і безболісно врегулювати. Чого не скажеш про інші питання, які просто не розглядали, уникаючи теми можливого розпаду СРСР – наприклад, шляхів реальної демократизації майбутніх держав. Така неувага, серед іншого, теж призвела до майбутнього скочування Росії в добу опричнини.
Не йдеться про те, щоб виходити тільки з переконання, що Росія вже завтра розпадеться і припинить існування. Йдеться про те, щоб бути хоч трохи готовими, якщо так справді станеться.