У. Т.: Чи не вбачаєте ви протиріччя у тому, що у 1920-ті роки в Харкові одночасно відбувалася і українізація, і інтенсивне будівництво у стилі конструктивізму? Як це могло поміститися в одному місті?
– А як інакше? Українізація виражалася самим фактом появи української держави, маю на увазі тодішню УРСР. І Держпром цілком відповідав тогочасним європейським і американським тенденціям в архітектурі. Держпром – це символ модернізації та індустріалізації. Я пригадую реакцію відомого архітектора-неомодерніста Фєлікса Новікова, видатного російського архітектора 1960–80-х років, коли він вперше побачив Держпром. Зокрема, він сказав, що для сучасних архітекторів Держпром мав би стати таким же місцем паломництва, яким для усіх архітекторів є Парфенон у Афінах. Себто, для нього це будинок №1 у ранньому європейському архітектурному модернізмі. Потрібно було приловчитися, щоб намагатися у ХХ ст. створити національну архітектуру. Єдина більш-менш продуктивна спроба появи національного стилю у Російській імперії була зроблена десь у 60-х роках ХІХ ст., і протримався цей рух певно років із 30. В Україні таку спробу здійснено перед Першою світовою війною – «український модерн», який за інерцією доцвітав уже одразу після революції. Однак це вже було настільки не співзвучно з епохою скла, бетону та інтернаціонального стилю, що його навіть добивати не довелося. До ідеї національної архітектури парадоксально повернулися уже за Сталіна. У Росії наказували використовувати російський конструктивізм та, частково, форми російської архітектури, але ХVI–XVII ст., а в Україні – це українське бароко. У нас повоєнні будинки усі «відгонять» тим власне сталінським «українським бароко». Хрещатик – яскравий тому приклад.
У. Т.: Як виглядає сучасність Держпрому?
– Я не можу сказати, що він мертвий. Там скрізь сидять люди, тому що це – центр міста, тому що мати офіс у Держпромі, можливо, і незручно, можливо, не зовсім дешево, але престижно. Тобто, як бізнес-центр він міг би функціонувати, але крупна фірма, наприклад, великий банк, навряд чи розміститься в Держпромі, бо він, по-перше, анедбаний, а по-друге, там дуже важко «усамітнитися», дуже важко витримувати визначений рівень. Він специфічний за характером внутрішнього простору, за характером існуючих там зв’язків. І в цьому сенсі проявляється і особливий колорит, і поряд з цим обмеження його сучасного капіталістичного використання. Він не капіталістичний. Це великий колгосп. Мені видається неймовірним варіант перетворення його на третій корпус ХНУ ім. Каразіна. Але має з’явитися певна программа ревіталізації Держпрому, відповідно до якої там би залишилися певні фірми, міг би і надалі функціонувати телецентр.