Після початку повномасштабного вторгнення було чимало критики в бік Швейцарії за її нейтралітет. Дебати щодо статусу загострилися після того, як влада запровадила санкції проти Росії, порушивши давню традицію не ставати ні на чий бік у глобальних конфліктах.
Нині увагу до нейтралітету привертають численні дискусії на тлі Глобального саміту миру, який уряд країни проведе спільно з Україною 15–16 червня 2024 року. Видання Reuters схарактеризувало захід як «найамбітнішу спробу Швейцарії стати посередником у великому конфлікті за останні роки», яка свідчить, що інтереси економіки й безпеки країни дедалі більше збігаються з інтересами Західної Європи щодо Росії.
Водночас права Швейцарська народна партія (SVP), яка має найбільше представництво в парламенті, закликала владу країни надіслати Росії офіційне письмове запрошення на Глобальний саміт миру. Політики заявили, що конференція без Росії може зашкодити нейтралітету Швейцарії. За їхніми словами, відмова Росії від участі є результатом «поспішного прийняття Федеральною радою сторони після початку війни в Україні й наслідком повного прийняття Швейцарією санкцій ЄС». «Федеральна рада піддалася міжнародному тиску й, на жаль, також відмовилася від принципів нейтралітету Швейцарії», — ідеться на сайті партії.
Швейцарські парламентарі висунули й свої вимоги. «Щоб мирний процес мав шанс, конференція не повинна перетворитися на односторонню конференцію з питань пропаганди й озброєнь. Федеральна рада відповідає за те, щоб вона не призвела до подальшої ескалації та остаточно не знищила нейтралітет Швейцарії», — заявили вони й додали, що Федеральна рада має зробити все можливе, щоб російська сторона також узяла участь у саміті.
Попри те, що Швейцарія вела численні війни, а швейцарські гвардійці були зразком у Європі, політика нейтралітету країни є найдавнішою у світі. Вона закріпилася після наполеонівських війн на Віденському конгресі 1815 року й була радше компромісом.
Стратегічне розташування Швейцарії в Альпах робило країну привабливою для багатьох великих європейських держав для співпраці на їхньому боці, утім швейцарці, маючи великий досвід війн, не хотіли більше займати чиюсь сторону. Тому як альтернативу державі запропонували «вічний нейтралітет», який означав, що Швейцарія не буде долучена до збройних конфліктів і нікому не надаватиме зброю. Його закріпили й під час Ліги Націй — першої міжнародної організації, яка мала сприяти миру та безпеці у світі.
Читайте також: На межі нейтралітету: чи можуть нейтральні країни відмовитися від свого статусу
Фактично Швейцарія дотримувалася цієї політики до Другої світової війни, після якої почала діставати численні закиди в гнучкості своїх переконань. Вони стосувалися того, що країна дозволила нацистам переправляти військові вантажі своєю територією, зберігати їхнє золото у швейцарських банках і відмовлялася приймати єврейських біженців.
«Після 1945-го нейтралітет Швейцарії вважався дискредитованим на міжнародному рівні. Приблизно 1950 року країна піддалася тиску Заходу, особливо США, і дотримувалася політики ембарго проти Радянського Союзу, щоб самій не потрапити під санкції, — пише видання RedaktionsNetzwerk Deutschland. — 1960 року Федеральна рада пом’якшила свою політику нейтралітету: Швейцарія приєдналася до Ради Європи 1963-го й прийняла перші санкції ООН із середини 1960 років. У 1970-х разом з іншими нейтральними й неприєднаними державами вона брала участь у Нараді з безпеки та співробітництва в Європі». Після закінчення Холодної війни кілька спроб отримати більшість на референдумах щодо вступу Швейцарії до ООН зазнали невдачі, лише 10 вересня 2002 року країна стала 190-м членом.
Питання нейтралітету стало внутрішньополітичним тестом Швейцарії після 24 лютого 2022 року.
«Її суворий закон про експорт зброї Захід зустрів з нерозумінням. Дотримуючись Гаазької конвенції, Швейцарія саботує “природне право на самозахист”, закріплене в статті 51 Статуту ООН. Водночас низка швейцарських компаній і далі веде хороший бізнес із Росією», — пише Redaktions Netzwerk Deutschland. Натомість нейтральна Швейцарія доволі успішно позиціювала себе як посередник. Перша зустріч щодо відновлення України в Лугано 2022 року, результатом якої стали домовленості щодо підтримки країни на майже два мільярди доларів. А після візиту президента Володимира Зеленського до Берна в січні 2024 року з’явився план проведення Глобального саміту миру.
«Швейцарія не повинна переоцінювати свою роль посередника»
Швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung пише, що конференція в Бюргенштоку є почесною, але Швейцарія не повинна переоцінювати свою роль посередника. І додає, що нинішня безпекова ситуація нагадує часи до падіння стіни: Росія відокремилася від Заходу й необачно розширює сферу свого впливу. Дії Путіна викликають паралелі з радянським придушенням руху за свободу в Угорщині 1956-го чи Чехословаччині 1968 року. У Швейцарії тоді населення відреагувало протестами в усіх великих містах і прийняттям десятків тисяч біженців, а тодішній президент Швейцарської Конфедерації Віллі Шпулер заявив російському послу: «Почуття швейцарського народу повністю на боці чеського народу» тоді, коли останній виправдовував військову інтервенцію нібито імперіалістичною змовою в Празі.
«Отже, історія повторюється: Москва сьогодні виправдовує свою “спецоперацію” в Україні такими ж конспірологічними теоріями, а солідарність у Швейцарії з країною, на яку напали, знову велика. І все ж є відмінності», — пише видання. Як приклад Neue Zürcher Zeitung наводить заяву члена Ради кантонів Швейцарії Петера Геґґліна, у якій він заявив, що «не хоче однобоко ставати на сторону України й засуджувати росіян як єдиного агресора». «Заяви Геґґліна — це моральне визнання банкрутства з огляду на російські воєнні злочини в Бучі й інших містах. Той факт, що вони лунають із центру політичного спектра, викликає ще більшу тривогу», — ідеться в статті.
Читайте також: Глобальний саміт миру: як діаспора підтримує Україну
Для критиків відсутність Росії на Саміті — доказ того, що Швейцарію більше не сприймають як нейтрального посередника. Однак, як пише Neue Zürcher Zeitung, було б неправильно робити із цього висновок, що Швейцарія повинна перейти до жорсткого нейтралітету. «Добрі послуги шануються, але вони не повинні стояти вище відданості міжнародному праву. Якщо роль посередника вимагає відсторонення від засудження й санкціонування агресивних воєн, які порушують міжнародне право, Швейцарія повинна відмовитися від цієї ролі», — наголошує видання.
На думку фахівця з питань переговорів, колишнього державного секретаря Міністерства закордонних справ Швейцарії Міхаеля Амбюля, нереалістично вимагати від країни як правової держави не засуджувати напад на іншу європейську державу лише тому, що це може зменшити її шанси на посередництво. «Швейцарія стоїть на боці закону, міжнародного права, яке вона підтримує і захищає. Така держава, зрештою, має більше довіри, щоб узяти на себе роль справедливого посередника, ніж держава, яка ігнорує міжнародне право», — додає він в інтерв’ю Neue Zürcher Zeitung.
Нейтралітет Швейцарії: два табори поглядів
Окрім правої Швейцарської народної партії (SVP), давню політику нейтралітету Швейцарії вимагає закріпити ініціатива, представлена правозахисною групою Pro Switzerland. У квітні активісти, зібравши приблизно 130 тисяч підписів, подали петицію щодо проведення всенародного голосування щодо цього питання, пише журнал Time. Водночас проти цього виступає Томас Борер, який свого часу керував розробленням політики офіційного нейтралітету країни.
«Якщо ми проведемо референдум про відмову від нейтралітету, то я однозначно програю, — каже він у розмові журналу Time. — Проте так сильно тримаючись за нейтралітет, Швейцарія ризикує відштовхнути найближчих людей. Тоді як колись нейтральні держави, як-от Фінляндія та Швеція, почали приєднуватися до НАТО, національній безпеці Швейцарії найкраще служить не ізоляція, а співпраця. Зовнішня політика тут, щоб захищати швейцарські інтереси, а швейцарські інтереси найкраще захищаються, коли ми допомагаємо нашим західним друзям у разі незаконної війни».
Водночас наприкінці травня група швейцарських політиків та інтелектуалів на чолі з почесним професором європейського права Томасом Коттьє та істориком Марко Жоріо представили документ під назвою «Маніфест — нейтралітет для XXI століття». Це відповідь на народну ініціативу, пов’язану із SVP, яка хоче записати до конституції постійний нейтралітет і в такий спосіб принципово виключити членство в НАТО. Підписанти маніфесту, включно з колишніми федеральними радниками й знаменитостями з усіх партій, окрім SVP, вважають, що нейтралітет у традиційному сенсі свого часу відійшов у минуле.
«Війна в Україні й майбутні конфлікти, що маячать на горизонті, змушують нас переосмислити значення нейтралітету. Він коштує стільки, скільки його приймає міжнародна спільнота. Сьогодні в Європі це вже не так», — ідеться в документі.
Підписанти, зокрема, пропонують внести зміни до Закону про військове спорядження. «Експорт військових матеріалів має бути врегульований на тлі політики безпеки й зовнішньополітичних інтересів Швейцарії. Експорт озброєнь має бути організований автономно. Він не визначається нейтралітетом», — переконані ініціатори.
Загалом шанси, що Швейцарія найближчим часом може відмовитися від нейтралітету, украй низькі. Згідно з дослідженням, опублікованим у березні 2024 року Центром досліджень безпеки при ETH Zurich, 91 % жителів Швейцарії вважають, що країна повинна залишатися нейтральною. Утім, про трансформацію можливостей статусу, зокрема безпекових, усе ж може йтися.