Під терміном «фінляндизація», що з’явився в міжнародній політиці за часів холодної війни, розуміють нейтральний статус держави, яка підтримує з усіма країнами/блоками країн рівні, добросусідські та взаємовигідні відносини.
Після 1945 року Фінляндія мала їх і з урядами Західної Європи, і з СРСР та «соціалістичним табором». Щоправда, частина фахівців визнає дещо принизливий відтінок такого терміна, оскільки саме в цьому випадку існували де-факто добровільне обмеження власного суверенітету, зокрема в зовнішньополітичній сфері, й навіть, за певними свідченнями, заборона на «антирадянську агітацію», тобто цензура. У деяких джерелах можна зустріти й натяки на пряме втручання Москви у внутрішню політику тогочасного Гельсінкі.
Сьогодні деякі експертні кола на Заході, намагаючись не дратувати або замирити Росію, під різними обгортками пропонують Україні так званий нейтральний статус і мотивують це начебто «традиційно тісними українсько-російськими відносинами» та наявністю якихось «історичних і легітимних інтересів Росії».
Як можна зрозуміти, така «фінляндизація» по-українськи означатиме для нас фактичну капітуляцію перед агресором, абсолютне табу на вступ до НАТО, заморожування відносин із ЄС на рівні Угоди про зону вільної торгівлі, та й то з вилученнями, обмеженнями та поправками, право вето Москви на будь-які зовнішньополітичні кроки Києва, що навіть потенційно матимуть антиросійський характер або просто суперечитимуть реальним чи уявним інтересам Росії. Фактично це призведе до остаточної втрати Україною європейської перспективи та до принизливого статусу сателіта Росії, проти чого, власне, й повстало українське студентство в листопаді 2013 року і що стало каталізатором Революції гідності.
Читайте також: Фінліядизація – образливий термін
Услід за цим Росія обмежить будь-яку присутність та інтереси країн Заходу в Україні не лише в зовнішньополітичні царині, а й у питаннях торгівлі, інвестицій, доступу до кредитів, технологій і т. ін. Фактично йтиметься не про добровільні обмеження щодо певних зовнішньополітичних рішень, а про васальну залежність, перетворення на ринок збуту, колоніальне економічне становище.
При цьому залежне становище від північного сусіда зовсім не означатиме усунення чи мінімізації безпекових загроз із його ж таки боку. Найкращі приклади цього — Білорусь та Казахстан, держави, які, будучи військово-політичними союзниками Росії, водночас змушені протидіяти інформаційній, пропагандистській, економічній експансії та безпековим викликам РФ.
Київ має рішуче відкинути ці недолугі ідеї, які на початку ХХІ століття хочуть спрямувати його в сіру зону на краю Європи й нав’язати нам «обмежений суверенітет» промосковського ґатунку.
Слід, окрім того, наголосити, що згідно з «доктриною Путіна» територіальна цілісність і суверенітет слабких держав є полем домовленостей сильних. Отже, Україна, яку сьогодні Кремль вважає недодержавою, не може (й не має права) серйозно розраховувати на виконання Москвою будь-яких зобов’язань або договорів.
Читайте також: Вектор обрано
Адже РФ уже знехтувала цілою низкою власних міжнародно-правових багатосторонніх та двосторонніх зобов’язань стосовно України й не вагаючись зробить це ще не раз, у моменти, які видаватимуться слушними її керівництву. Це, власне кажучи, характерна ознака радянської та сучасної російської зовнішньої політики, наочним прикладом якої є сумнозвісний Будапештський меморандум 1994 року.
Окрім цього, незважаючи на будь-які свої можливі гарантії, Москва, безсумнівно, постійно втручатиметься у внутрішні справи України й намагатиметься впливати на них у сприятливому для себе контексті.
Достатньо порівняти об’єктивно історичний розвиток, досвід і сучасність України та Фінляндії, щоб побачити величезні відмінності. При цьому дехто на Заході та в РФ, свідомо чи ні, не лише викривлює історичні факти, а й намагається таким чином ввести в оману світову та українську громадськість.
Зокрема, відомо, що Фінляндія на правах певної автономії входила до складу Російської імперії, однак вона на відміну від України ніколи не мала для Росії такого особливого, іноді навіть до певної міри сакрально-містичного значення.
Під час громадянської війни 1918 року та Зимової 1940-го Фінляндія дістала добре історичне «антиросійське щеплення». Саме в період між 1918‑м та 1940-м відбулося формування її політичної нації. Велике значення для фінського народу мають і пам’ять про успішний військовий спротив радянським військам, і досвід загальнонаціонального єднання та спільних зусиль у протидії зовнішньому агресору.
Так, Карл Ґустав Маннергейм (1867–1951), маршал, і головнокомандувач Збройних сил Фінляндії, у мемуарах писав: «Зімкнувши свої лави в момент небезпеки, фінський народ сам завоював собі право жити й надалі власним самостійним життям в оточенні вільних націй».
Натомість в Україні процес утворення сучасної єдиної політичної нації ще досі триває. І відбувається це, як відомо, досить складно й болісно.
Читайте також: Паралельні реальності
Серед інших відмінностей між Україною та Фінляндією можна виокремити такі:
⦁ Фінляндія, на відміну від України, є економічно розвиненою країною зі сталими демократичними традиціями, багатопартійною системою, яка має відповідну політичну культуру, вкоріненою повсякденною практикою функціонування державних інституцій, вільними ЗМІ та потужним громадянським суспільством;
⦁ хоча за післявоєнний період в умовах активного економічного співробітництва між СРСР і Фінляндією там виникла група проросійських симпатиків, вона не має вирішального впливу. Натомість в українсько-російських відносинах економічну й особливо енергетичну складову завжди використовувала Москва як своєрідний «батіг», а потужне проросійське промислове лобі зберігає свій вплив, особливо на Сході України;
⦁ у Фінляндії, на відміну від України, відсутня агресивна проросійська й антидержавна меншина, отруєна пропагандою «русского міра»;
⦁ в Україні, на відміну від Фінляндії, поширена корупція, зокрема й політична, яку вміло використовував і, поза сумнівом, використовуватиме Путін;
⦁ аналіз наявної інформації дає підстави вважати, що в разі військової агресії Москви Гельсінкі може розраховувати на підтримку й дієву допомогу скандинавських країн, зокрема військового характеру. Так, Фінляндія є учасником Північного оборонного співробітництва (Nordic Defense Cooperation, NORDEFCO), куди входять також Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія. Анексія Криму спонукала Фінляндію та Швецію у травні 2014 року домовитися про поглиблення взаємодії в оборонній сфері на напрямах сухопутних сил, авіації, військово-морського флоту, тилового забезпечення та захисту зв’язку;
⦁ Фінляндія тісно й багатопланово співпрацює з НАТО, яке вважає її «одним із найактивніших і найближчих партнерів». На тлі агресії Росії проти України Гельсінкі й Стокгольм у 2014 році домовилися надалі розвивати відносини з Альянсом, надавши їм статус «особливих».
Можна констатувати, що Фінляндія на відміну від України здавна є інтегральною частиною політичного Заходу (від 1995 року — членом Євросоюзу, від 1999-го — зони євро), який не допустить ані її поразки, ані окупації Росією.
Отже, для України може бути дуже корисним сучасний досвід взаємодії Фінляндії з НАТО на основі спільного бачення пріоритетів і загроз, але головне не загубитись у всіляких дивних форматах та статусах, які дехто намагатиметься нам нав’язати, і проявити справді стратегічне бачення власної зовнішньої політики, нарешті розпочавши її фундаментальне реформування на ціннісній основі.