Напруження на кордонах Європейського Союзу в 2015-му швидко зростає. Військові конфлікти у Північній Африці та на Близькому Сході спричинили величезну хвилю міграції, не бачену з часів Другої світової війни. Інституції ЄС та уряди європейських країн намагаються владнати ситуацію змінами до законодавства: як загальноєвропейського, так і окремих країн, проте не знаходять підтримки серед своїх громадян.
Південний фронт
Варто відзначити Середземноморський регіон: багато біженців намагаються дістатися Європи, перепливаючи через Середземне море з Північної Африки або ж через Егейське з Туреччини. У цій ситуації їх вимушені приймати Греція та Італія, які мають іще й багато інших, внутрішніх проблем.
Цього року до Греції вже приїхало 68 тис. нелегальних мігрантів – ушестеро більше, ніж за аналогічний період торік, і це лише офіційна цифра. Реальні показники встановити майже неможливо: із турецького узбережжя щодня вирушають десятки човнів із мігрантами. У Стамбулі, одному з найбільших міст світу, де проживає близько 20 млн осіб, надзвичайно важко відстежити шляхи, якими біженці проникають у Європейський Союз. З огляду на зростання популярності цього напрямку організація нелегальних перевезень стала прибутковим бізнесом багатьох турків, хоч і ризикованим – як для організаторів, так і для клієнтів.
Читайте також: Подбати про своїх
Грецькі патрульні кораблі часто розправляються з човнами біженців найрізноманітнішими способами. Кому щастить, тих просто розвертають назад до Туреччини. Менш гуманні екіпажі берегової охорони топлять шукачів притулку або ж буксирують на безлюдні острівці. Таке суворе ставлення до біженців має причину: більшість островів, до яких вони намагаються допливти, є курортними, а неконтрольована міграція завдає удару по туристичному бізнесу в Греції – одному з основних джерел надходження коштів у бюджет держави.
Офіційні Афіни підходять до проблеми прагматично. Прем’єр-міністр Алексіс Ципрас поки що не готовий на такі рішучі кроки, як його угорський колега. Він неодноразово заявляв, що сподівається на вдосконалення загальноєвропейських механізмів регулювання міграції. Питання міграції у Греції наразі дещо губиться на тлі складної економічної ситуації, проте очевидно, що в разі економічної стабілізації увага до проблем із біженцями загостриться.
У Італії на відміну від Греції проблема міграції сприймається значно гостріше вже багато років. Острів Лампедуза став знаковим у європейських медіа: щороку мігранти гинуть у морі, намагаючись досягти цього перевалочного пункту на шляху до країн Європи. Часто це стається через неузгодженість дій із Мальтою: кілька років тому європейців шокувала історія про човен мігрантів, який тонув, тоді як італійські та мальтійські прикордонники вирішували, хто з них повинен надати допомогу.
Італія є воротами до Європи для всіх знедолених, які намагаються пробратися до неї з Північної Африки, насамперед із Лівії. Кількість біженців, які дісталися Італії, цього року не зросла настільки драматично, як у випадку Греції: 67,5 тис. осіб порівняно із 50 тис. за аналогічний період у 2014-му. Але й такий показник продовжує тенденцію великого потоку мігрантів до апеннінського «чобітка». До 2015 року країна була лідером Середземноморського регіону за цим показником, незважаючи на ухвалений у 2009-му закон, який визнавав нелегальну міграцію злочином. Лише тепер її почала випереджати Греція, адже потік біженців із Близького Сходу став значно інтенсивнішим через дії «Ісламської держави Іраку та Леванту».
Головування Італії в Європейській раді дало країні змогу включити проблеми міграції до порядку денного. Остаточним поштовхом, який змусив членів ЄС узятися до розгляду питання, став ультиматум італійського міністра внутрішніх справ Анджеліно Альфано, виголошений 16 червня, в якому він критикував політику сусідів, що закривають свій кордон для біженців, які перебувають на італійській території. Він наголосив, що це суперечить законам Шенгенської зони і що в разі дальшого ігнорування колегами проблеми Італія відкриє кордони для біженців і без перешкод пропускатиме їх далі в Європу.
Погроза подіяла: уже 26 червня очільники МВС країн Євросоюзу зібралися на нараду, щоб спробувати вирішити це гостре питання. На з’їзді було домовлено, що Європа прийме обмежену кількість біженців протягом наступних двох років і перегляне квотну систему. За новими квотами найбільше знедолених візьмуть до себе Німеччина, Франція та Іспанія. Втім, цю ухвалу ще повинна затвердити більшість у Європейському парламенті, що навряд чи станеться.
Прохання прибрати про три нулі в кожному рядку лівої колонки таблиці:
Спільна дія – під загрозою
Аж ніяк не всі країни ЄС погоджуються з результатами переговорів. Франція, Іспанія, Словаччина та Естонія стурбовані новими квотами. Велика Британія вже оголосила, що не братиме участі в новому плані врегулювання міграції. Найдалі пішла Угорщина, яка створила небезпечний прецедент – заперечила участь у спільній європейській міграційній політиці взагалі.
Кількість нелегальних мігрантів, які намагаються потрапити до Європейського Союзу через Угорщину, зростає: у 2015 році, шукаючи кращого життя, її кордон уже перетнули 54 тис. утікачів, а до кінця року прогнозують цифру 130 тис. Цей показник виводить країну на перше місце серед членів ЄС за кількістю прийнятих біженців на особу. Зрозуміло, що не всі вони залишаться тут: Шенгенська зона дає змогу вільно пересуватись і без проблем мігрувати до більш розвинених країн на кшталт Австрії та Німеччини.
Читайте також: Владимир Петронієвич: «Щоб ефективно допомагати внутрішньо переміщеним особам, не треба чекати оголошення воєнного стану»
Усі ці люди обрали не найкращий час для мігрування через Угорщину. Останніми роками там посилюються праві настрої, щó яскраво ілюструє зростання популярності радикальної націоналістичної партії «Йоббік», однією із програмних засад якої є саме посилення контролю над міграцією. На останніх парламентських виборах у 2014-му «Йоббік» здобув трохи більше ніж 20% голосів.
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, голова правлячої ультраконсервативної партії «Фідес», також вважає, що міграція потребує суворого регулювання. Він не раз наголошував на тому, що країна потерпає від надмірної кількості мігрантів через своє транзитне положення: саме через неї ідуть шляхи із Близького Сходу, Східної Європи та Центральної Азії. Протягом свого останнього прем’єрства, від 2010-го, Орбан пропонував кілька радикальних заходів контролю над міграцією: примусовий розподіл мігрантів за категоріями згідно з рівнем їхньої освіти та потенційної користі для суспільства. Одіозний прем’єр висловлював, крім того, пропозицію будувати робочі табори для шукачів притулку, зокрема питання про це з’явилося в анкетах, які «Фідес» розповсюджував серед громадян, аби дізнатися їхню думку стосовно дальшого розвитку угорської міграційної політики. Усі ці пропозиції логічно вписуються в Орбанову критику західних мультикультурних суспільств. В уніфікації угорської нації, ініційованій «Фідесом», немає місця великій кількості мігрантів. Попри це, донедавна прем’єр та його партія не вдавалися до суворих антиміграційних заходів, остерігаючись осуду лідерів Європейського Союзу.
На початку літа було оголошено про намір закрити кордон із Сербією, через який до Угорщини потрапляє 90% мігрантів, і почати монтування 175-кілометрового паркану, щоб завадити їхньому потокові. Саме таке завдання поставив перед Міністерством оборони уряд. Попри критику з боку Німеччини, Франції та європейських інституцій, спорудження загорожі почалося 13 липня.
Іще важливішою подією стала озвучена 27 червня відмова Угорщини надалі визнавати Дублінську конвенцію – найважливіший міграційний закон Європейського Союзу. Основне положення документа покладає відповідальність за біженців та їх інтеграцію в ЄС на ту країну, до якої вони в’їхали першою. Окрім того, передбачено розподіл мігрантів між членами ЄС за квотами. Можна зрозуміти, чому це положення не влаштовувало Будапешт: розгляд заяв про надання притулку потребує значних часових та фінансових ресурсів. Не менше запитань викликає політика уряду Орбана. Останнім часом він змушений ідеологічно зміщуватись управо, інакше ризикує втратити радикально настроєну частину електорату «Фідесу», яка має альтернативу у формі «Йоббіку».
Глухий кут
Хоч домовитися євроспільноті поки що не вдається, іншого вибору вона насправді не має. Європа виявилася не готовою до потужної хвилі міграції у 2015-му насамперед через неузгодженість дій національних урядів. Спільна європейська міграційна політика в її сучасному стані швидше нагадує гру з гарячою картоплею: країни намагаються якомога швидше перекинути нелегальних мігрантів сусідові, аби не обпектись.
Рано чи пізно хтось із учасників гри повинен був задуматись, для чого взагалі вони бавляться у щось подібне. Саме так сталося в Угорщині, дії якої можуть виявитися лише початком розвалу європейської системи прийому нелегальних мігрантів. Цього не можна допускати, адже за такого розвитку подій неминучою є гуманітарна катастрофа.
Читайте також: Нілс Муйжнієкс: «Якщо українська влада запропонує довгостроковий план допомоги переселенцям, світ готовий дати підтримку»
Потрібно пам’ятати, що міграція – природний процес, очікуваний наслідок геополітичних проблем у різних частинах світу. Відмова європейських країн приймати біженців насправді останніх не зупинить. Вона лише штовхатиме їх на відчайдушніші заходи задля досягнення кінцевої мети. У 2015 році вже спостерігаємо стрімке зростання чисельності смертей серед нелегальних мігрантів у Середземноморському регіоні. Не можна забувати, що біженці не економічні мігранти, вони покинули свої країни через війну або переслідування, які ставлять під загрозу права людини.
Окрім того, режим «кожен сам за себе» в міграційній політиці піддає сумніву існування Шенгенської зони, на якій, своєю чергою, тримається добра половина економічних принципів Європейського Союзу. Саме тому урядовці повинні знайти вихід із ситуації. У цьому їм завжди готова допомогти ООН.
Водночас більшість європейських країн не може дозволити собі гостинність. Навіть якщо забути про величезну кількість осіб із міграційним походженням, які вже перебувають у Європі, прийом та утримання мігранта коштує державі у середньому €35 за день, які сплачують зі своїх податків громадяни. Очевидно, що з’являється дедалі більше людей, які не бажають допомагати менш знедоленим із власної кишені, особливо коли ті поводяться не належним чином. Судячи з усього, урядам країн ЄС доведеться пройти через довгу ланку переговорів не лише із сусідами, а й із власними народами.