$200 тис. – із такої суми починаються розцінки вітчизняних спеціалістів із захоплення чужого майна, що погано лежить. Зараз більшість із них сидять без діла, адже криза знизила привабливість активів і попит на недружні поглинання. Однак прихід нового президента дає рейдерам підстави сподіватися, що невдовзі попит на їхні послуги повернеться. Адже переділ влади зазвичай тягне за собою й переділ власності. Тиждень зазирнув за лаштунки цього бізнесу і спробував спрогнозувати його майбутнє.
Льоша-цвях, штурмовик
Олексій – виходець з окраїнних кварталів Києва, яких із настанням темряви слід уникати. Тато, інженер на заводі реле й автоматики, і мати, бібліотекар, були безжально викинуті за межу виживання на початку 1990-х. Тому єдиною школою для Льоші став двір. У вісім років він уперше потрапив під «гоп-стоп» – під магазином забрали 5 тис. купоно-карбованців. Після цього Льоша записався на рукопашний бій, яким займався понад десять років. Досягнув неабияких успіхів – став членом юнацької збірної. Та вже в 17 років перейшов, грубо кажучи, в іншу лігу.
«Усі в секції знали, що тренер підпрацьовує на Солоху (див. довідку)», – пригадує Олексій. Якось Сергійович попросив його залишитися після тренування. «Синку, – сказав тренер, – я знаю, як важко твоїм батькам платити за те, щоб ти ходив сюди. Я можу зробити так, що ти сам грошей собі заробиш». Льоша погодився.
Наступного дня він опинився в Черкаській області біля цукрового заводу, що виглядав покинутим. Льоша і ще 50 міцних хлопців сиділи в автобусі за рогом вулиці. Раптом забіг бригадир і скомандував атаку. Як потім дізнався Олексій, цей чолов’яга був не ким іншим, як колишнім заступником начальника місцевого «Титану» (див. довідку).
Попереду йшли два десятки бійців у шоломах із битами в руках – характерно, що всі вони були вихідцями з Кавказу. З диким галайканням кавказці подолали паркан і почали бити ошелешених охоронців. Далі настала черга Олексія. «Перестрибую паркан і бачу, як на землі лежить охоронець, – пригадує «силовик». – Його тримають двоє «штурмовиків», а третій притискає горлянку дубинкою і приговорює з типовим кавказьким акцентом: «Ето всьо тєпєрь нашє, панимаєш? Нє брікайся, дурік!» Раптом на мене наскочив охоронець, вимахуючи гумовим кийком. Під рукою опинилася дошка з великим цвяхом – довелося засадити той цвях йому в руку, щоб заспокоївся трохи». За п’ять хвилин усе було скінчено. Штурмовики забралися геть, натомість на територію заїхали три мікроавтобуси з представниками легальної охоронної структури – вони тепер мали охороняти захоплене майно.
Після цього випадку Олексій отримав прізвисько Цвях і став постійно брати участь у таких акціях. Спочатку за наводкою тренера, а за кілька років пішов «на підвищення» – тепер офіційно працює в охоронній структурі, добирає і готує бійців для рейдерських захоплень. «Мої підлеглі рідко беруть участь у штурмах, – зазначає Олексій. – Їхнє завдання – утримувати захоплену територію і «добивати» в разі потреби тих, хто «вижив» після штурмовиків. Ми стаціонарно працюємо з однієї юридичною конторою, що постійно підкидає нам замовлення».
За словами Олексія, в кожній області є свої торгівці «м’ясом». Наприклад, у Київському регіоні головними постачальниками бійців є Біла Церква, Фастів та Ніжин (Чернігівщина). У кожній області є приблизно 500–700 бійців, які постійно зав’язані на цьому бізнесі, й приблизно 10–15 бригадирів. Здебільшого бійці – це спортсмени, колишні зеки, екс-працівники силових структур, бригадири – переважно колишні міліціонери.
Практично всі угруповання на цьому ринку чудово знають одне одного. Іноді вони конкурують, а буває й об’єднуються задля вигоди. Подеколи трапляється так: одна бригада охороняє об’єкт, за два дні до рейду до її начальника приїздить керівник тих, хто штурмуватиме, і каже: «Ми заходитимемо, ви вдаєте боротьбу і тихенько йдете, потім ми вас впустимо назад». Під час штурму охоронці роблять багато галасу, імітуючи спротив, і здають об’єкт. За кілька днів бригади міняються ролями і так раз за разом – ті зайшли, ті вийшли. Так бригади качають гроші із замовників, створюючи ілюзію силового протистояння.
Співрозмовник Тижня стверджує, що його бригаду очолює колишній полковник армійського спецназу. В штаті фірми чимало колишніх беркутівців і простих міліціонерів. «У мене навіть один опер працює, – гордо заявляє Олексій. – Він у нас юристам допомагає і за потреби з ментами питання вирішує. Був навіть випадок на одному об’єкті: він домовився з ментівським керівництвом. Ми у штурмову групу набрали «ліве м’ясо» і кинули на охоронців, потім приїхав «Беркут» і за домовленістю всіх «спакував»: і штурмовиків, і охорону. Після цього майже без спротиву на територію заводу зайшли ми».
Та головна функція екс-правоохоронців – розвідка. «Зрозуміло, що ми не поліземо на об’єкт без його перевірки, – пояснює рейдер. – От він у нас і «пробиває» все: скільки охорони, де краще заходити. Було кілька випадків, коли ставили жучки, – мій опер на всі руки майстер. Тому й отримує кілька штук «зелені» на місяць. «М’ясо» має близько 2–3 тис. грн на місяць плюс $300 за кожен день рейду». Про власні прибутки Олексій говорити не захотів. Проте, зазначу, поїхав із нашої зустрічі на власному новенькому джипі.
Адвокат рейдерів
Павло закінчив юрфак престижного київського вишу на початку 2000-х, коли українська економіка була на підйомі. Син успішного підприємця, він з дитинства мріяв займатися господарськими справами. Працювати за фахом почав ще з другого курсу.
Справи йшли напрочуд вдало. І якось його запросив на зустріч відомий юрист із досить неоднозначним іміджем людини, котра вміє вирішувати «майнові питання». Між омарами та віскі Павлові зробили пропозицію перейти на роботу до його контори. «Я ж бачу, що ти людина талановита, – вкрадливо казав йому на вухо відомий юрист. – А мені саме молодий помічник потрібен. Скажу відверто: основні гроші робимо на рейдах. Надходить замовлення, ми забезпечуємо юридичну частину. Якщо потрібно, то й силову, відповідні люди є». І Павло погодився – сам він пояснює згоду тим, що хотів тоді розібратися, як працює схема. Але з часом втягнувся і, як зізнався Тижню, інакше справи вести вже й не хоче.
«У моїй конторі найкраще поєднання юристів – вихідці з прокуратури та цивільники, – розповідає деталі свого бізнесу Павло. – «Прокурорські» вирішують питання із судами та керівниками облуправлінь міліції. Це найважливіше. Бо судові ухвали – це наріжний камінь будь-якого захоплення. Так само й керівник обласного МВС із заступником – ключові для нас фігури. Адже вони єдині, хто може дати команду «Беркуту» втрутитися в конфлікт. Завдання цивільників – знайти якісь темні плями в юридичній частині, за які можна вхопитися. Дивляться, чи не було під час первинної приватизації чи скуповування акцій якихось порушень. Якщо були, тут ми й з’являємося. Наприклад, найліпша зачіпка стосовно землі – неправильно оформлені документи. Бажано мати свого кишенькового судового виконавця».
Павло розповів, що актуальним трендом у юридично-рейдерських схемах є трудові конфлікти. Тобто коли претензії до власників об’єкта має не юридична структура, а працівник цього підприємства. Це передусім дає змогу оминати потребу розглядати справу лише за місцем реєстрації господарської одиниці. «За лівою ухвалою якогось суду приходять до державного реєстратора і забирають реєстраційну справу в потрібний нам суд, – пояснює суть схеми юрист. – Або купують її за $30–50 тис. Дорогою дивним чином справа губиться, потім виринає в якомусь Ізюмі з новим директором, складом акціонерів тощо. Наприклад, саме так вчинили з кількома магазинами Скоробогатова в «Метрограді» (див. довідку)».
Важливим елементом є й пошук інсайдера на підприємстві, яке хочуть захопити. «Повірте, силові конфлікти – це вже крайній випадок, – стверджує юрист-рейдер. – Коли людина зсередини нам усе зливає, набагато простіше вирішити справу в суді й потім із судовим виконавцем та міліцією зайти на підприємство. Але так виходить не завжди. Тому ми й маємо своїх суддів, прокурорів, виконавців, мусимо дружити з міліцією». Невтручання прокурора та керівника облуправління МВС у рейдерське захоплення, як зізнався наш співрозмовник, коштує від $30 тис. до $50 тис. залежно від регіону та об’єкта.
За словами Павла, стартова сума, з якої починається розмова замовника рейду з його виконавцем, – $200 тис. «Рейд слід проводити, якщо його ціна не перевищує 30–40% загальної вартості об’єкта, – пояснює Павло. – Бо якщо витрачати більше, то вигоди від акції жодної. У моїй практиці середня вартість захоплення невеликого заводу вартістю $8–10 млн коливалася в межах $0,5–1 млн. Щонайменше 50% цієї суми спрямовується на хабарі судам і правоохоронцям. Ще 25% – гонорар юридичної фірми, 10% – витрати на PR і близько 15% – силове захоплення».
Однак працювати стало важче, скаржиться юрист. Криза вдарила по всіх без винятку. Тим більше різко знизилися ціни на нерухомість, а саме вона в 90% випадків є ціллю рейдерів. Та й великих, «смачних» підприємств залишилося не так і багато. Тож тепер недружнім поглиначам доводиться притримувати апетит і виконувати дрібні замовлення.
Група ризику
«Рейдерство триватиме в нашій країні ще довго, – стверджує Андрій Семедідько, директор Атирейдерського союзу підприємців України, – оскільки це природний шлях потрапляння власності до реального кінцевого власника. Спочатку бандит «виломлює» об’єкт, потім той потрапляє до рук спекулянта. І тільки третім прийде справжній інвестор. Рейдери у потворній формі виступають медіаторами між цими категоріями. Але зараз почався процес розпаду великих угруповань».
Джерело Тижня в правоохоронних структурах прогнозує, що сталі угруповання внаслідок браку великих замовлень почнуть розпадатися на дрібні регіональні утворення. «Під ударом передусім опиняться галузі, де діють «швидкі гроші»: базари, виробники та продавці продуктів харчування і, звісно, земля, – стверджує наш співрозмовник. – Рейдери націляться на компанії з вивезення сміття, ринок ритуальних послуг. Усе це відбуватиметься на регіональному рівні, бо в столиці все вже поділено по 20 разів».
Водночас експерти пророкують роль головної жертви банкам. Фінустанови зараз мають у своїй власності чимало заставного майна, що перейшло до них за неповернені 2009 року кредити. Водночас вони надто немобільні, й поміж їхнього персоналу, якому під час кризи у кілька разів урізали зарплату, легко знайдеться інсайдер, котрий погодиться на «ліву» оборудку.
Новий етап рейдерства почнеться за півроку. Такий термін пов’язаний із ротацією у владних та правоохоронних структурах, що остаточно завершиться саме за п’ять-шість місяців, після чого утворяться нові зв’язки прокурорів-міліціонерів-суддів, із якими рейдери вирішуватимуть питання.[1756]
Солоха – Борис Савлохов, впливовий у 1990-х київський кримінальний авторитет. У червні 2000-го був засуджений на сім років ув’язнення за здирництво і хуліганство. Помер у виправній колонії 4 червня 2004 року.
Мстислав Скоробогатов – київський підприємець, колишній співвласник торгово-розважального центру «Метроград» (збудований під Хрещатиком), готелю «Русь» та інших активів, контроль над якими 2009 року за дивних обставин перейшов до російських бізнесменів. Спробувавши силою відбити майно, Скоробагатов сам потрапив за ґрати.
«Титан» – спецпідрозділ Державної служби охорони МВС України, спеціалізується на охороні важливих об’єктів і персон (також працює за договорами з приватними та юридичними особами).