Більшість людей на запитання, які фільми вони полюбляють, часто називають різноманітні серіали. Це може викликати подив, адже кіно і телесеріали, попри схожі методи появи на світ, все ж різняться за формою і часто за її наповненістю. Та внаслідок невблаганних трансформацій високого мистецтва в рамки «формат – неформат» кіно та телевізійні серіали набули схожих ознак сучасності, як-от жанровість і визначеність у часі.
Як кіно на певному етапі почало відтісняти театр, так і серіали тепер створюють вагому конкуренцію кінематографу.
І все це не лише завдяки глядачам, захопленим довгограючими історіями, а й через чіткий диктат у кіно хронометражу та завершеності дії. Людина в шаленому світі, де всі кудись наввипередки біжать, не завжди має змогу навіть нормально пообідати. А стандартний фільм, який зазвичай триває дві години, можна порівняти саме із повноцінною трапезою, на яку слід виділити час. Та чи потрібно йти на такі жертви, коли можна просто перекусити фастфудом, який у необмежених кількостях подають нам телевізійні магнати з усіх куточків світу.
Проте не завжди цю їжу швидкого приготування можна назвати такою дешевою чи низькопробною. Так само як і в кінематографі вже давно не головує високий стиль. Глобалізація прирівняла все до строгого кліше. Кіно остаточно поділилося на артхаус і мейнстрим, а їхній протиприродний союз навіть породив новий жанр – арт-мейнстрим, під який можна затесати будь-яке авторське безумство, котре здатен проковтнути пересічний глядач. Поступово телесеріали стали захоплювати нішу «великого» кіно, увійшовши в глобальний культурний простір. Усе це через громіздкість виробництва кожного фільму, яке навіть за наявності сиквелів, триквелів розтягується в часі на кілька років. А ось нову серію улюбленого телевізійного шоу можна переглянути вже за тиждень.
У телевізійних серіалах, на відміну від повнометражних стрічок, набагато ширше поле для втілення вражаючих ідей, саме тому так часто сценаристи втікають із кіно на телебачення, щоб розповісти історію, яка буде тривалішою, ніж двогодинний фільм. Серіали, у яких сюжет не розбивається на рівнозначні шматки, а герої поступово розвиваються, називають горизонтальними. Усе йде по прямій. Така побудова найбільше нагадує кінематограф. Але вагомою різницею між тим, як пишеться сценарій для кінокартин і для серіалів, є процес створення. Для останніх він інтерактивніший, відкритіший, тоді як перші потребують відстороненості автора сценарію від постановки. Над перипетіями чергової серії може працювати ціла знімальна бригада, натомість фільм пишуть переважно або самі режисери, або сценаристи, або і ті, і ті у співавторстві. Хоча, наприклад, сценарист популярного серіалу «Божевільні» Метью Вайнер зазначає, що відстежує кожне промовлене слово на знімальному майданчику. Можливо, тому його робота так схожа на еталонне кіно.
Серіали часто називають прихистком невдах, які не змогли реалізувати себе в кінематографі. Але за останні десятиліття все докорінно змінилося. Засобами і формами, якими послуговується будь-який серіал, почали відображати класичні твори, завдяки чому глядач більшою мірою може насолодитися телевізійною екранізацією «Повернення в Брайдсхед» (1981), аніж скороченою версією 2008 року. Кіно розраховане передусім на оригінальні, короткі, вражаючі історії. І в цьому аспекті воно назавжди програє серіалам, які можуть у повному обсязі охопити об’ємний художній твір, не форсуючи подій.
Серіали стають дедалі доступнішими. Якщо раніше глядачі мали змогу, не відриваючись від дивана, переглядати різноманітне мило на кшталт «Санта-Барбари», то тепер окрім телебачення широкий простір для найрізноманітніших серіалів надають безплатні торент-трекери, онлайн-ресурси, з яких на власний ПК можна завантажити посезонно будь-який більш-менш відомий серіал. Тобто людина може сама обрати, що саме дивитися без зайвих витрат грошей і часу.
Кіно останніми роками, особливо те, яким наповнюються кінотеатральні зали, загалом дискредитує саме себе, адже за красивими плакатами з першокласними голлівудськими зірками часто криється примітивний сюжет чи передбачувана гра акторів. Відповідно в серіалах можна зустріти артистів, які дещо втратили популярність тепер і виконують ролі на вищому рівні саме на телебаченні. Тут варто згадати і дворазову володарку премії «Оскар» Джессіку Ландж, яка дістала друге дихання в «Американській історії жахів», чи так само двічі володаря «Оскара» Кевіна Спейсі, який цього року з’явився в телесеріалі «Картковий будинок». Така зміна пріоритетів видатних акторів у бік телевізійних шоу пов’язана з тим, що вони можуть розкрити свій талант у повному обсязі тепер тільки там.
Свіжі серіали знімають з абсолютно новою подачею, часто кінематографічно, дозволяючи собі пришвидшувати або, навпаки, сповільнювати перебіг подій. Телевізійні зарубіжні хіти завдяки старанням знаних кінодіячів стають більше схожими на мистецтво, якому з кожним роком дедалі важче вписатись у стандартний хронометраж фільмів. Режисер Тодд Гейнз, стрічки якого «Далеко від раю» і «Мене там немає» успішно сприйняла критика, подався на телебачення, щоб відзняти міні-серіал «Мілдред Пірс» для HBO, який 2011-го був представлений у позаконкурсній програмі Венеційського кінофестивалю. Таких прикладів можна навести безліч, адже навіть сам Мартін Скорсезе, який раніше не був помічений на ТБ, відзняв пілотну серію «Підпільної імперії» для HBO у 2010 році.
Західні стандарти, як і раніше, диктують моду, серіали поступово набувають ознак якісного кіно. Однак плинність кадрів та хронометраж зафільмованого не виключають одного: глядачеві зазвичай абсолютно все одно, якою термінологією назвуть той чи інший аудіовізуальний твір. Можливо, то буде кіно, можливо, серіал. Насправді поділ вельми умовний. Головне для споживача цієї інформації – знайти своє відображення по той бік екрана, побачити схожий досвід. Тому можна констатувати, що смерть кіно перебільшена. Воно просто виходить на новий рівень, де стираються межі між протилежностями й серіали актуальніші для сучасної людини, обмеженої лише домівкою та роботою.
Найпопулярніші серіали останніх років*
«Божевільні» («Mad Men», 2007, шість сезонів)
Робота рекламної агенції на Медісон-авеню, стилізована під 1960-ті. Кожна деталь серіалу відпрацьована до дрібниць, саме тому перипетії життя креативного директора Дона Дрейпера та його підопічних є по-справжньому бездоганним і насиченим видовищем. Глядач має змогу відчути епоху, відображену в цьому фільмі, й стати її співучасником.
«Гра престолів» («Game of Thrones», 2011, три сезони)
Не все так доброчесно й порядно у фентезі-історії, сплетеній з інтриг і пригод. Цей телесеріал, відзнятий за мотивами серії романів Джорджа Мартіна, відправляє глядача в подорож вигаданим світом, який може скидатися на середньовічну Європу. Автори на тлі непередбачуваної поведінки персонажів порушують питання релігії, політики, рівності жінок і чоловіків.
«Дівчата» («Girls», 2012, два сезони)
Створені молодою виконавицею головної ролі Леною Дангем «Дівчата» – небанальний, саркастичний погляд молодих авторів серіалу на самих себе. Це комедійний портрет дівчат, які переступили двадцятирічний рубіж, перебувають у пошуку свого місця під сонцем, потрапляють у каверзні ситуації, але, попри все, й далі вірять, що на них чекають успіх і кохання.
«Покидьки» («Misfits», 2009, чотири сезони)
Для всіх любителів нестандартних сюжетів цей комедійно-фантастичний серіал про проблемних підлітків може стати можливістю отримати вагому порцію чорного гумору та некоректних жартів. Через усі випробування, які п’ять героїв пройдуть під час випробувальних робіт, вони стануть по-справжньому близькими глядачеві завдяки своїй безпосередності.
«Американська історія жахів» («American Horror Story», 2011, два сезони)
Рідкісний для серіального виробництва жанр психологічного трилера з елементами горору на сьогодні має лише 25 серій мало пов’язаних між собою двох сезонів. Сюжет першого сконцентрований на відреставрованому будинку, у який заселяються нові мешканці. Другий сезон відносить нас у психіатричну лікарню для злочинців.
«Чужий серед своїх» («Homeland», 2011, два сезони)
Серіал про колишнього військовополоненого, який протягом восьми років перебував в Іраку і після повернення якого змінюється не лише його особисте життя, а й політична ситуація в країні. У цій історії знову на повну силу розкриває свій талант актриса Клер Дейнс, яка грає агента ЦРУ, що підозрює головного героя в підготовці нових терористичних атак на США.
«Пуститися берега» («Breaking Bad», 2008, п’ять сезонів)
Життя Волтера Вайта змінилося коли він дізнався, що стрімко наближається до смерті. З тихого викладача хімії він перевтілився у виробника наркотиків, гроші від збуту яких допомогли б його родині вижити. Серіал цікавий непередбачуваним сюжетом. Тут до останнього можна співпереживати герою, в якого відкрилося друге дихання, нехай воно й погано пахне.
«Абатство Даунтон» («Downton Abbey», 2010, три сезони)
Любов британців до фільмування власної аристократії вилилась у постановку цього телесеріалу, в якому відтворено Англію початку минулого сторіччя. Після загибелі на «Титаніку» спадкоємець титулу графа Грентема лишив численному сімейству можливість через чвари знайти порозуміння. Тут можна спостерігати величезний зріз британської історії.
«Американська сімейка» («Modern Family», 2009, чотири сезони)
Оригінальна назва цього ситкому більше відповідає сюжету й характерам героїв. Три сучасні сім’ї, позбавлені комплексів і традиціоналістських упереджень, які постійно потрапляють у смішні ситуації у зв’язку з вирішенням побутових питань між собою. Був відзначений премією «Еммі» три роки поспіль як найкраще комедійне шоу на ТБ.
«Картковий будиночок» («House of Cards», 2013, один сезон)
Ще один серйозний політичний проект американського ТБ, присвячений кулуарній боротьбі можновладців між собою. На глядачів чекає вигадана історія, одного разу вже відзнята у Великій Британії далекого 1990 року. Тобто новий серіал є римейком. До роботи над ним долучився видатний режисер Девід Фінчер, а також актори Кевін Спейсі та Робін Райт.
*За результатами опитування користувачів
сайтів, присвячених серіалам