Літо в культурному просторі Києва почалося з напруженої ситуації довкола «Мистецького Арсеналу» та фестивалю «Гогольфест». Це ситуативне непорозуміння загострило значно ширшу проблему – брак масштабних мистецьких подій і майданчиків для їх проведення
«Мистецький Арсенал» є мрією екс-президента Віктора Ющенка, який прагнув, щоб на його величезних площах було щось на кшталт українського Лувру. В ющенківський період стратегія розвитку цього мегапроекту була доволі розмитою, нічого насправді суттєвого з «МА» не відбувалось, а єдині, кому пощастило пробратися до «вітчизняного Лувру» з оббитою штукатуркою й складними умовами роботи, була команда мультикультурного фестивалю «Гогольфест». Тож після кількох років проведення імпрези про «Арсенал», його готичні нервюри й пронизливий холод бетону згадували переважно в контексті фесту. Й поки цьогорічні приготування до чергового дійства йшли запланованим чином, керівництво «МА» повідомило директора фестивалю Влада Троїцького про те, що приміщення комплексу не зможуть надати для потреб «Гогольфесту» через початок відновлювальних робіт.
На тлі серйозної проблеми – відсутності потужних фестивальних майданчиків в Україні, перетнулися дві взаємовиключні правди: правда «Гогольфесту» та правда «Арсеналу». Перед фестивалем, який вибудовувався і створювався під реалії «МА», стоїть складне завдання – змінити на цей рік, а то й назавжди своє місце проведення. Звісно, існує й правда «МА», яка полягає в тому, що будівля аварійна. Відновлювальні роботи призупиняли минулої осені, й це дозволило провести «Гогольфест-2009», проте їх не довели до ладу. Й гендиректор «Мистецького Арсеналу» Наталя Заболотна, й Влад Троїцький одностайні в тому, що «МА» в критичному стані: там немає комунікацій, санітарних умов, фундамент затоплений і вогкий. Через об’єктивні обставини його приміщення стало ще непридатнішим для фестивалю, ніж у минулі роки.
Обидві сторони ситуативного конфлікту сьогодні перебувають у стадії розгорнутого будівництва. «МА» розпочинає роботи з 1 липня, аби закінчити їх до 1 січня 2011 року, й має зобов’язання перед державою, що цьогоріч виділила на будівництво 150 млн грн. «Гогольфест» наразі закінчує активні переговори з усіма потенційними учасниками фестивалю, майже сформовано каталог, керівництво імпрези має зобов’язання перед міжнародними колективами та митцями. Понад те, цьогорічний акцент дійства полягає в тому, що більшість проектів медіа-арту та театру готують саме на замовлення фестивалю, і, відповідно, під простір «Арсеналу». «Цього року до нас приїде велика команда з польського Інституту Міцкевича. А оскільки поляки та угорці головують у ЄС в 2011 році, то обидві держави планують робити акцент на Україну. «Гогольфест» мав би виступати в цьому розрізі повнокровним партнером їх інституцій, – розповідає Влад Троїцький. – Зараз вони вивчають територію, знайомляться з нашою командою, щоб планувати на наступний рік бюджет і серйозні проекти як в Україні, так і в Варшаві й у Будапешті – фактичної презентації українського мистецтва в Євросоюзі».
Керівництво «Арсеналу» повідомило Тиждень, що вони запропонували провести «Гогольфест» навесні. Владислав Троїцький розглядає, хоч і з великими втратами для фестивалю, варіант проведення часткових заходів «Гогольфесту» на альтернативних майданчиках. «Можливо, «Гогольфесту» не буде цього року в повному форматі, а лише кілька знакових подій на кшталт перформансу «Ла Фури» з «ДАХом» на майдані Незалежності та українського театрального шоу-кейсу – показу вітчизняних вистав для закордонних продюсерів. Ми вибачимося перед усіма партнерами, скажемо, що все переноситься на наступний рік, але при цьому в нас мають бути чіткі гарантії з боку «МА», – каже Влад Троїцький.
Ситуація з «Гогольфестом» та «Мистецьким Арсеналом» відкриває глибшу й важливішу проблему: відсутність справді масштабних міжнародних фестивальних та мистецьких подій і майданчиків для їх проведення в просторі Києва.
Подієвий туризм сьогодні переважає, особливо в країнах без унікальної екзотичної природи. На Единбурзький театральний «Фріндж» та Міжнародний Единбурзький фестиваль стікаються в серпні мільйони туристів, діячів мистецтва, критиків – такій кількості людей і на думку не спало б відвідати історичну батьківщину Шона Коннері та Вальтера Скотта, аби не потужна інфраструктура мистецько-розважальних івентів. Те саме з французьким «Авіньйоном» – Франція не посідає головних театральних позицій у світі, зате має унікальний фестиваль, на якому щороку презентують найрадикальніші сценічні здобутки Європи. Москва згладжує свій шалений агресивний урбан низкою танцювальних, музичних та театральних фестивалів, поміж яких є заходи високого рівня, що збирають місцевий та міжнародний істеблішмент: Міжнародний Чеховський фестиваль, Сезони Станіславського. Радикальну й молоду мистецьку публіку гуртують московські імпрези NET та Територія.
Увесь цей фестивальний рух створює здорову атмосферу розвитку мистецтва й сприяє формуванню самоусвідомлення себе як нації з високим рівнем культури. Наша ж держава до сьогодні не має ні культурної, ні національної стратегії. І обов’язок виправляти цю ситуацію – не тільки на плечах кількох ентузіастів. Звісно, ніхто не закликає владних мужів самим виявляти ініціативу: кесарю – кесареве, тому хай це роблять люди, які знаються на тому чи іншому виді мистецтва. Але держава мусить забезпечити наявне поле, можливості й механізми для втілення цих ініціатив.
Тому сьогодні «МА» може стати базою для багатьох національних та локальних фестивалів. Поки комплекс будують, він перебуває у підпорядкуванні Державного управління справами, а по завершенню робіт Наталя Заболотна припускає, що його переведуть під керівництво Міністерства культури або Кабміну. Добре було б розробити систему держгрантів для фестивалів, це може бути не обов’язково фінансова допомога організаціям, а наприклад, часткове погашення оренди в «Арсеналі». З іншого боку театральна ситуація в країні доволі важка не в останню чергу через те, що цей вид діяльності а) непрестижний, б) в містах немає вільних майданчиків, де молоді люди могли би проводити свої театральні експерименти. Відтак «МА» спокійно міг би собі дозволити пустити в свою «пісочницю» й молоді колективи на конкурсних умовах: хороша вистава лишається, погана – йде. Вільний театр, без сталої трупи й режисера, але з пільговими і придатними умовами для молодих митців – ось чого бракує в виставково-концертному плані Наталі Заболотної.
До того ж на сьогодні Україні не потрібно вигадувати велосипед, адже можна впровадити одну зі схем розвитку театру країн-сусідів. Наприклад, Угорщина, друга театральна країна за продажем квитків у Європі, також маючи історично складне становище театру в країні, сьогодні втілює програму підтримки альтернативної недержавної сцени. Є ціла система грантів, які фінансують творчі проекти незалежних молодих компаній чи дають їм кошти на комунальні послуги та оренду приміщень терміном у три роки, аби молодий театр встиг розбудувати свою стратегію. Звісно, держава не має підтримувати кон’юктурного мистецтва, але їй слід звернути увагу на незалежні колективи, допомагати з’являтися новому, а не консервувати старе, що за відсутності конкуренції ніяк не може скласти собі адекватної ціни.
PS. 17 червня прес-служба фестивалю повідомила, що цього року «Гогольфест» у «Мистецькому Арсеналі» не відбудеться. З усієї заявленої програми будуть представлені тільки спільний перформанс театрів La Fura dels Baus та "Дах" на Майдані незалежності (4 вересня), Український театральний шоукейс (16 вистав), проект «Лабораторія сучасної драми» (ЛСД).