Сьогодні читання книг є радше явищем цілеспрямованого інтелектуального розвитку, проте в минулі століття книжки були основним джерелом інформації. Часто перші книги, які молода людина обрала для прочитання, формують базу її світогляду і можуть впливати на думки впродовж життя. Для більшості представників української літературної класики ХІХ–ХХ століття характерний вплив творів Котляревського і Шевченка, ймовірно, не оминали вони й Лесю Українку. Але історія зберегла для нас і пам’ять про першу книжку, яку маленька Лариса… самостійно обрала з полиці й прочитала. Як виявилося, ця книга таїть у собі чимало хитросплетінь.
Леся Українка (ліворуч) з братом Михайлом і Маргаритою Комаровою. Одеса. Фото з серпня – вересня 1889 р
«Підійшла до полиці, сама обрала і прочитала»
Як відомо за родинними переказами, Леся Українка навчилася читати ще в чотири роки. У хронології життя поетеси, опублікованій її сестрою Ольгою Косач-Кривинюк, є згадка про першу книжку, яку вона самостійно обрала й прочитала ще в чотирирічному віці. Це була популярна книга А. Іванова (псевдонім Олександра Строніна, 1826–1889), яку з російської українською переклав лідер української громади Одеси Михайло Комаров. Згодом, побувавши в гостях у Комарових в Одесі, Леся Українка сама про це згадувала. Щоправда, у даних, наведених Ольгою Косач, як рік публікації зазначено 1874-й, тоді як книга вийшла у 1875 році.
Ця книжка стала першим заочним знайомством поетки з відомою родиною Комарових. А фізично вони познайомилися у липні 1888 року, коли Лариса Косач прибула до Одеси разом із батьком Петром на лікування до Хаджибейського лиману. Ця подорож стала для Лариси Петрівни першою зустріччю з морем, яке вона полюбила на все життя. Під час перебування у Комарових, чия квартира часто збирала всю українську еліту Одеси, та й гостей міста, у Лесі Українки склалися теплі стосунки з дружиною Михайла Комарова Любов’ю Болеславівною та дочкою Маргаритою, з якою подружилися. Враження від подорожі й південного краю письменниця передала тоді у творі «Подорож до моря», який присвятила своїм новим друзям.
Леся Українка (ліворуч) з Маргаритою Комаровою. Фото 1889 р
Наступного року Леся Українка знову проходила лікування на Хаджибейському лимані, займалася в Одесі оздоровчими процедурами, вивчала англійську й італійську мови, планувала переклади творів європейської літератури. Разом із Комаровими та Косачами багато гуляла містом, відвідувала місцеві храми різних конфесій, брала участь у літературному житті, читаючи журнали й книги. Впродовж понад десятиліття поетка проїздила Одесою й майже щоразу заходила до Комарових. Ця дружба відобразилася і на культурних взаєминах, зокрема у 1903 році Леся Українка опублікувала цикл поезій «Ритми» в альманасі «З-над хмар і долин» під редакцією Володимира Вороного, укладеному саме в Одесі.
Переклад із московської зробив Михайло Комаров
Видатний бібліограф і громадсько-політичний діяч Михайло Комаров, знаний і під псевдонімом Уманець, переклав не лише одну цю книжку з московської, а десятки. Він видав українською твори Костомарова й Гоголя (зокрема «Тараса Бульбу»), а також низку науково-популярних книг, за змістом схожих на «Про небо та зорі». Крім того, він опублікував і багато власних оригінальних текстів, найпопулярнішим із яких був нарис про Антона Головатого. Маючи юридичну практику, Комаров дуже методично займався питанням просвітництва, крок за кроком «вириваючи» в імперської влади право на друк україномовної літератури.
Переклади світової класики на українську тоді підлягали забороні з причини, яку сьогодні можна було б назвати «і так поймут»: мовляв, навіщо перекладати українською, якщо є московська? А переклади з московської мови й поготів виглядали на той час відвертим викликом імперії. Соратник Михайла Комарова у галузі видавничої справи Борис Грінченко чітко доводив у публіцистиці, що українці не розуміють московської. А лідер одеської громади Уманець паралельно намагався вирішувати проблему нестачі українських книг. Проте інший наслідок його перекладацької справи — накопичення певної кількості слів, що відкрило можливість до проміжного рішення важливої місії тодішньої інтелігенції, а саме створення московсько-українського словника. Цей словник під редакцією «Уманці і А. Спілки» (Михайла Комарова та Адеської спілки) вийшов друком у Львові у 1893–1898 роках.
Які істини розкривала «Про небо і зорі»
У книжці в простій формі розповідалося, що Земля кругла. Причому, аби не виникало заперечень, автор разом із перекладачем порівняв Землю з кавуном, а людину — з мухою, яка може обійти кавун по колу. Про особливості Землі й неба малому хлопчикові розповідає мудрий наставник — священник, який має знання й талант фізика. Він пояснює земний магнетизм, силу тяжіння. Про Сонце й обертання Землі навколо нього головному героєві пояснює студент-панич Петро Олексійович. Аби читач повірив, що Сонце велетенське, хоч і видається малим, його порівнюють із хрестом на церковній дзвіниці: на землі він вищий за людину, а на висоті здається не більшим за руку. Значну частину оповіді у книзі побудовано у формі діалогу, а іншу частину — в формі монологу, де герой сам спростовує народні вірування про природу, замінюючи їх знаннями про механіку та фізику.
Процес пізнання навколишнього середовища у тексті супроводжується непідробною жагою до знань. Фактично головний герой провадить власне розслідування, відділяючи реальність від вигадок. Окрім наголосу на важливості пізнання й організації школи, де такі, як він, могли б легше пізнавати світ, книжка завершується згадками про видатних науковців-просвітників, які оформили знання про будову світу: Коперника, Галілея, Ньютона та винахідника телескопа — Гершеля. Ця частина могла надихнути юного читача чи читачку на наслідування видатних першопрохідців у науці чи культурі, в якій і відзначилася Лариса Косач
Автор книжки — учитель головного авторитета в житті Лесі Українки
А найзахопливіший біографічний збіг у цій сторінці життя відомої поетки — те, що автор оригінального москвомовного твору Олександр Стронін був теж опосередковано повʼязаний з її долею. Рідний дядько Михайло Драгоманов відіграв у житті Лесі Українки важливу світоглядну роль і завжди був для неї одним із основних світил.
А ось для самого Михайла Драгоманова значним авторитетом став його гімназійний вчитель історії Олександр Стронін — винятково талановитий педагог. Причому серед його учнів був і інший видатний діяч української культури — Михайло Старицький. Випускник Київського університету та викладач у різних київських і полтавських гімназіях, Олександр Стронін вирізнявся оригінальністю методики. На його заняттях навчання не було пасивним процесом, учні брали активну участь у підготовці конспектів лекцій, самостійно опрацьовували окремі теми та виступали з ними перед класом. Учитель редагував ці роботи, радив, як їх удосконалити. Також він наполягав на необхідності опанування західноєвропейських мов і заохочував учнів до читання іноземної літератури. Саме Стронін спонукав до цього і Михайла Драгоманова, про що той згадував у мемуарах.
Михайло Драгоманов писав, що Стронін навчив його систематично читати політичну й історичну літературу іноземними мовами й порадив йому твори Герцена, Гізо та українських авторів, зокрема Марко Вовчок. У його учнівському колі точилися розмови не тільки в межах шкільної програми, а й про суспільні та політичні питання. Учні Строніна відзначалися особливою сміливістю мислення й свідомим прагненням до гуманістичних ідеалів. Згодом свої педагогічні ідеї Стронін виклав у низці брошур, виданих під псевдонімом О. Іванов, де доступною мовою пояснював природні й суспільні явища, зокрема: «Розповіді про сили земні», «Розповіді про життя земне», «Розповіді про життя людське», а також «Розповіді про землю і небо». Саме її й читала Леся Українка як першу свідомо обрану книжку.