Країни Балтії для України завжди були своєрідним маяком, який крізь туман пострадянської невизначеності вказував шлях до Європи. Литва, Латвія та Естонія нині вже мають перший досвід – і досвід не завжди легкий – життя в Європейському Союзі, яким готові ділитися з колишніми співвітчизниками по СРСР. Литовський європарламентар Леонідас Донскіс у розмові з Тижнем ретельно розкладає по поличках складні питання, з якими стикаються сьогодні країни Балтії, Україна і вся Європа.
Спокуса популізму
У. Т.: Чому держави Балтії настільки важко порівняно з іншими країнами – членами Євросоюзу переживали фінансово-економічну кризу?
– Цьому є кілька причин. По-перше, у банківській системі Литви домінують шведські банки, тож коли вони вирішили запропонувати населенню країни дуже щедрі кредити, це викликало ефект бульбашки. По-друге, на Литву впливала загальна ситуація в Європі. А по-третє, коли Литва була на піднесенні, три-чотири роки тому, наші фінансові аналітики попереджали, що країна забагато витрачає, але до них не дослухались.
У. Т.: Чи зробила країна якісь висновки з цієї ситуації?
– Литва вже подолала найгірший період кризи. Я вірю, в майбутньому ми наведемо лад у банківській системі, кредитах, державних фінансах, аби не повторювати цих помилок. Є й політичний результат, який полягає в тому, що коли ти політик і вживаєш непопулярні заходи для подолання кризи, то це означає, що ти вже не можеш сподіватися на переобрання. Але я не песиміст. Я вірю, країна винесла з кризи урок і наші політики в майбутньому поводитимуться відповідальніше.
У. Т.: У Східній Європі помітне зростання популістських політичних сил (наприклад, успіх ультраправої партії Jobbik в Угорщині). Як протидіяти цій хворобі?
– У різних країнах регіону цей феномен має різне коріння. Популізм у Литві має мало спільного з імміграцією чи расою. Наші популісти пропонують найкращі рецепти з лівого та правого політичного флангів водночас. Те ж, що сталося в Угорщині, інше: Jobbik – антисемітська, расистська, фашистська партія. Але більшість посткомуністичних країн Центральної та Східної Європи мають подібну політичну модель: з одного боку, є соціалістична або соціал-демократична партія (фактично це просто колишні комуністи), а з іншого – партія, яка показує себе головним опонентом посткомуністів. І ця партія націоналістична, консервативна, церковна. В Литві якимось чином була створена ніша і для інших партій, а ось в Угорщині цього не сталося. В них є посткомуністи (Соціалістична партія) та ФІДЕС, який дуже консервативний. Тому утворився політичний та моральний вакуум для такої партії, як Jobbik. Щоб протидіяти популізму, дуже важливо мати в країні політичні сили-посередники – ліберальні, соціал-демократичні, центристські – які б якось збалансували цей маятник.
У. Т.: Наступного року в січні Естонія запроваджує євро, обганяючи таким чином Литву та Латвію. Як ви бачите майбутнє Балтійського регіону? Чи вдасться зберегти єдність трьох країн?
– Балтійський регіон – щось більш помітне для людей, які живуть за його межами, ніж для литовців, латвійців та естонців. Те, що ми можемо назвати балтійською єдністю, було дуже очевидним наприкінці 1980-х, під час боротьби за незалежність. Усе змінилося в 1990-х, коли країни Балтії почали конкурувати між собою. Литву вважали регіональним лідером щодо вступу до НАТО. В Естонії натомість краще йшли справи в економіці, тож ходили навіть чутки, що вона вступить першою в ЄС. Чутки не справдилися – країни Балтії стали членами Євросоюзу одночасно. Але я б не відкидав сценарію, в якому Естонія є лідером Балтійського регіону завдяки своїй економіці. Її членство в єврозоні буде вигідним і для нас, тому що ми дуже пов’язані одне з одним. Коли ж говорити про порятунок балтійської єдності, то не думаю, що ми самі до цього ставимося з великим ентузіазмом, адже в кожної країни власні пріоритети. Проте одна річ для мене очевидна. Якщо йдеться про нашу роль та місце в регіоні у ширшому значенні (разом із Нордичними країнами), то ми цікаві для них лише тоді, коли виступаємо разом як регіональний гравець. Єдність Балто-Скандії була б вигідною для всіх.
Майбутнє Європи
У. Т.: У Східній та Центральній Європі відчутне зростання впливу Росії. Найпомітніше це в Латвії, яка має велику російськомовну громаду. Чи є вразливою Литва?
– Будьмо реалістами. Вразливість Латвії та Литви має відмінні джерела. В Латвії це демографічна ситуація (хоча я вважаю, що мультикультуралізм – більшою мірою благо, ніж перешкода, як іноді думають націоналісти). Насправді ж хвилює корупція. Якби роль Росії обмежувалася її прекрасною культурою, то ми вітали б це від глибини серця. Але коли замість високої культури бачиш корупцію та бажання якимось чином підпорядкувати собі та підкупити політичний клас Литви, це неприємно й небезпечно. Я просто боюся, що деякі нафтогазові компанії, посередники у відносинах між Газпромом і Литвою, впливають на політичний клас, використовуючи бізнес як політичний інструмент, використовуючи нафту і газ для політичного тиску. Останні 10 років у Литві були скандали, як-от із екс-президентом Роландасом Паксасом, коли випливали неприємні історії про гроші, які стояли за виборами. Мені це не подобається, і це я вважаю головною проблемою. Так, Росія має інтереси в країнах Балтії. Але країни Балтії належать до ЄС та НАТО. І тому я не боюся військової агресії, як це сталося, наприклад, у Грузії. Натомість боюся білатералізму, двосторонніх відносин із Росією. Доки ми спілкуємося з нею як невід'ємна частина ЄС, усе добре. Щойно дозволимо Росії мати справу окремо з кожною з країн Балтії, окремо від спільної зовнішньої політики ЄС, це буде найгірший сценарій.
У. Т.: Захід приділяє мало уваги Східній Європі. Зате нещодавно французький президент Ніколя Саркозі оголосив, що Франція має намір підготувати пропозиції щодо поглиблення відносин Росії з ЄС, НАТО та ОБСЄ. Чим це зближення загрожує нашому регіону?
– Я завжди сподівався, що найпотужнішою протидією цим тенденціям буде сильна солідарність між Україною та Балтійським регіоном. Роль та місце України в ЄС матимуть величезну вагу для Балтії. Я багато разів казав, що коли Україна стане членом Євросоюзу, то я зітхну полегшено, бо знатиму: Балтійський регіон буде незалежним довго. Ми дуже потребуємо Україну як противаги, як великої країни, котра, на мою думку, майже неминуче буде другом Польщі та Балтії з очевидних причин, які глибоко вкорінені в історії та наших спільних інтересах. Те, що зараз роблять Франція й Німеччина, доводить – мої слова правильні. Якщо ми спостерігаємо за політичними іграми (як-от продаж Францією кораблів Mistral Росії або будівництво «Північного потоку», яким Газпром постачатиме паливо до Німеччини в обхід країн Балтії та Польщі), то це, звісно, нас не задовольняє й не дає приводів до оптимізму. Насправді проблема в тому, що ми перебуваємо на різних курсах у НАТО та ЄС. Для Франції це цілком очевидно. На їхню думку, якщо вони сформують союз із Росією й Німеччиною та спробують мінімізувати вплив США, це буде дуже позитивно і призведе до більшої європейської солідарності (під Європою вони, звісно, розуміють Францію з Німеччиною). Це не відповідає нашим інтересам, інтересам Східної та Центральної Європи. Йдеться не про те, що такі маленькі країни, як Литва й Латвія, протистоять Франції та Німеччині. Ці тенденції турбують і великі, важливі країни Центральної Європи.
Історія з Mistral надіслала нам чіткий сигнал – країна НАТО може продати військовий корабель країні, яка не є другом НАТО. Це дуже погано. Це означає, що ми на шляху дискредитації НАТО. Дуже важливо врятувати зараз репутацію Альянсу, позаяк Росія дуже досвідчена у цих трюках. Росія усвідомлює, що НАТО вже поділилося з цього питання, і тому наслідки можуть бути важкі. Думаю, що амбіції російської дипломатії та геополітики цілком очевидні – повернутися до логічного білатералізму й переконати Францію та Німеччину (а це буде досить легко, якщо мати на увазі їхні амбіції – амбіцію Німеччини стати економічною наддержавою, наріжним каменем ЄС та амбіцію Франції бути reason d’etre, сенсом існування Союзу) в тому, що, мовляв, ми великі важливі країни, ми легко одне одного розуміємо, між нами немає параної, тож давайте відкинемо логіку холодної війни. Але є й інша правда, інша логіка. Якщо ми повернемося до логіки білатералізму, це стане великим ударом по Європейському Союзу. І я не знаю, наскільки ЄС та НАТО переживуть це.
У. Т.: Криза єврозони була викликом усьому Євросоюзу. Деякі експерти робили апокаліптичні прогнози про розвал зони євро або й усього Союзу. Сьогодні, коли найгірше, схоже, позаду, що ви думаєте про майбутнє ЄС?
– Передбачити майбутнє дуже важко, проте є кілька сценаріїв. Один полягає в тому, що інтеграція триватиме, єврозона збережеться, дедалі глибше гуртуючи європейські країни. Але цілком можливий і інший сценарій. Ми просто вирішимо, що це безлад. Не можна бути відповідальними за країни, де робоча етика та ставлення до фінансового сектору дуже відрізняються, скажімо, від німецьких або британських. Треба також мати на увазі, що, можливо, Німеччина рятуватиме євро від жорстких криз в Іспанії чи Португалії. Отже, питання в тому, як довго Німеччина прийматиме те, що вона повинна допомагати всім тим, хто поводиться дуже безвідповідально. Тому, коли єврозона не переживе наступного десятиріччя, можливий такий сценарій: ЄС – клуб демократій, у яких немає спільної валюти, які координують свою політику та багато чого роблять спільно, але полишили амбіцію створити федерацію. Це фактично конфлікт між мрією федералістів створити Сполучені Штати Європи та проектом їхніх опонентів, який теж доволі сильний у Європі. Цей другий проект передбачає, що ми добрі європейці, доки маємо окремі держави. Думаю, Європа коливатиметься між цими думками протягом десятиріч. Вона досить багата, щоб залишатися такою, яка вона є. Я впевнений, що ЄС виживе, бо в нас немає іншого виходу.
Українські перспективи
У. Т.: Нова українська влада не є прозахідною, але все одно наполягає на тому, що її мета – європейська інтеграція України. Що ви думаєте про перспективи європейсько-українських відносин?
– Я не був би песимістом щодо України та ЄС. Знаю, український уряд облишив амбіцію вступити до НАТО, та це не має ніякого значення щодо ЄС. Незалежно від того, що робить уряд Януковича, я вірю, амбіція бути ближчими до ЄС логічна, адже Україна – великий гравець. Звісно, Україна потребує Євросоюзу, але й ЄС потребує України! Україна нам потрібна з багатьох причин. Без України неможливо сподіватися стабілізації в регіоні. Україна – значний гравець стосовно Білорусі, Польщі, Росії. Західна Україна фактично є частиною Центральної Європи (межує з Угорщиною, Словаччиною). Якщо ми можемо уявити членство Сербії в ЄС, то було б наївно відкидати можливість українського членства. На мою думку, в багатьох галузях Україна краща за Сербію. Україна стабільніша, не має проблем із кордонами, не має поганого досвіду расизму чи ксенофобії. Тому перспективи України чудові. Проте, звичайно, багато залежить, із одного боку, від політичної еліти країни, а з іншого, від характеру російсько-українських відносин. Уважатиме Україна Росію за одну з іноземних країн (не суттєво, наскільки близьку) чи формуватиме свою зовнішню політику спільно з Росією? Це фундаментальне питання.
У. Т.: Як член підкомітету із прав людини Європейського парламенту, що ви можете сказати про реакцію парламенту на нещодавні проблеми зі свободою слова в Україні?
– Серйозної реакції щодо України поки не було, але вона може бути. Втім, я боюся, що дуже поширеною тенденцією стало намагання урядів контролювати якимось чином мас-медіа. Ми знаємо, в 1990-х була величезна хвиля незалежного й ліберального мислення, проте тепер у багатьох країнах Східної та Центральної Європи має місце зворотня реакція системи. Якщо подивитися на ситуацію з правами людини, то вона погіршується. Депортація циган із Франції була б немислимою ще п’ять– сім років тому. Й причиною цього є знову ж таки популізм, позаяк певні політичні еліти грають у цю гру, намагаючись завоювати симпатії електорату. Деякі мої колеги називають це берлусконізацією Європи. Багато урядів зраджують свою відданість демократії, застосовуючи дуже популістські заходи.
У. Т.: Один із чільників московської міліції заявив, що коли депутати Європарламенту братимуть участь у протестних акціях у Росії, то отримуватимуть дубцем по голові, як і всі інші. Чи поїдете ви до Росії після такого запрошення?
– Це дуже тонка гра. З одного боку, Росія намагається виглядати прогресивною цивілізованою країною, а з іншого, бачимо, що вона вживає заходів, які були б цілком передбачувані в Китаї та подібних країнах. Це слабкість політичної еліти Росії. В них немає відповіді, немає альтернативи, вони просто бояться своєї опозиції. Щодо моєї участі в протестних акціях, то я не думаю, що це щось змінить. Я був би дуже щасливий якось відвідати Росію після закінчення ери Путіна.[2093]