Такий дуалізм переслідує країну доволі давно. Ми довго прагнули в Європу, але чомусь дуже хотіли приєднатися до Митного союзу. Порівнювали розміри ринків, прогнози їхнього розвитку, перспективи для українських виробників. І все одно прагнули до Митного союзу. Аж до Майдану.
Ми намагалися не вірити популістам, тримати голову чистою й тверезою, але потім чомусь дуже раділи роздачі 1000 грн. Переконували одне одного в користі для економіки такого подарунка. Справжню його вартість можна подивитися в матеріалах розслідувань щодо транзиту та закупівлі російського газу.
Частина українців дуже хвалила львівську каву та чоколядки, але раптом згадала, що там живуть страшні бандерівці й що взагалі вони дітей їдять. А інша з радістю їхала відпочити до Криму, але чомусь розповідала про страшних татар, які ось-ось захоплять півострів і зроблять халіфат.
Багато українців розуміють користь від енергоефективних проектів, розуміють необхідність модернізації фонду ЖКГ. Але при цьому дуже сперечаються щодо комунальних тарифів. Так, тарифи й справді могли б бути більш обґрунтованими. І механізм підтримки менш заможних громадян повинен працювати простіше. Проте, на жаль, це не скасовує необхідності оплати. Любиш кататися — плати за задоволення.
Всі ми хочемо жити в європейській країні, де все добре працює, а держава по-справжньому піклується про громадян. Однак лише невелика кількість людей готові стати волонтерами, які допоможуть якщо не зробити, то хоча б проконтролювати хід реформ. Небагато охочих розвивати справжнє громадянське суспільство, брати участь у житті своєї громади. Та хоча б будинку. Під’їзду. Поверху. «Хай син Порошенка лампочку вкрутить?»
Одним із таких дуалістичних питань є й легалізація короткоствольної нарізної вогнепальної зброї, або, коротше кажучи, пістолетів. А також відповідні зміни в законодавстві щодо самооборони. Це питання доволі гостро розділило суспільство на запеклих прихильників-зброярів та не менш затятих ворогів короткостволу.
Читайте також: Зворотний бік гасла «Вільні люди мають зброю»
З одного боку, маємо три роки війни, що призвела до шаленого зростання нелегальної зброї у всіх охочих (пістолет Макарова в Києві можна було придбати просто в метро за $300). І частота кримінального застосування цієї нелегальної зброї теж зросла. Офіційна статистика Нацполіції лише по Києву: із січня по жовтень 2015 року зареєстровано 3333 крадіжки та 309 розбійних нападів (тобто зі зброєю), а за аналогічний період 2016-го — відповідно 5392 та 476. Злочинці не потребують дозволів чи законодавчих актів для своїх темних справ. А слухняні громадяни, згідно з чинним законодавством, захистити себе права не мають. Цим, на думку політиків, повинна займатися спеціально навчена поліція. Проте поліція навіть у найкращому разі приїде на місце злочину за 10 хв — цього часу цілком достатньо для пограбування, зґвалтування або вбивства.
Самі ж політики не збираються гратися зі своїм життям, тому кількість нагородної зброї, яку отримали народні обранці, оцінюється в 50–60 тис. од. Причому на відміну від звичайного громадянина, якому для придбання зброї необхідно пройти медичну комісію та вивчити правила користування (якість курсів та комісії — окреме питання), на можновладців ці труднощі не поширюються. Так створюються передумови для таких випадків, як нещодавня стрілянина Пашинського. І було б добре, якби в списку нагороджених фігурували справжні герої, які справді гідні такого бойового подарунка. Однак які саме бойові звершення мають гравці збірної України з футболу чи депутати?
З другого боку, багато людей вірить у міфи чи застарілу статистику щодо зброї. Хтось каже: нам не можна, ми перестріляємо одне одного. Можливо, але після розгрому відділка міліції у Врадіївці був вільний доступ до зброї, був народний гнів, а ось убивств не було. Не спостерігалося зростання злочинів і після захоплення майданівцями управління міліції у Львові 2014-го. Так, не можна заплющувати очі на травмування чи вбивства внаслідок порушення правил поводження зі зброєю та вибухівкою, які почастішали від початку АТО. Але більшість із них трапляється через брак знань, навичок і, головне, культури поводження з цими небезпечними речами. Вбиває не зброя, вбиває неграмотність.
Хтось каже: зросте кількість масових убивств, як у США. Проте зброя, яку застосовували в найвідоміших випадках, — помпові рушниці та карабіни, у них боєкомплект більший. Такий тип зброї є у вільному продажу в Україні всі роки існування держави. Придбати автомат Калашникова, який хіба що чергами не стріляє, а в іншому такий самий бойовий, як і в армії, можуть абсолютно легально всі громадяни віком від 25 років. Усе, що для цього потрібно, — місяць, приблизно 1500 грн на оформлення документів і ще $800. Кількість офіційно зареєстрованої легальної мисливської зброї в Україні точно не відома, але оцінюється в 1,5–2 млн од. А масових убивств у школах немає.
Разом із тим вплив на злочинність є. Фактор наявності зброї та нормального законодавства щодо оборони непогано стримує «гарячі голови» від скоєння злочинів. Навіть якщо не брати США, можна помітити цікаві збіги.
ТОП-10 за кількістю скоєних злочинів у 2016 році (за даними Numbeo.com)
А тепер для порівняння: індекс злочинності та володіння зброєю відповідно до дослідження міжнародної організації Small Arms Survey.
ТОП-10 за кількістю зброї на 100 тис. населення у 2016 році
У цій таблиці немає низки країн, де легалізовано вогнепальну зброю. Це, наприклад, Чехія (32,06), Німеччина (32,95), Франція (44,06), Естонія (24,67) та наша сусідка зі схожими проблемами Молдова (48,16).
І наостанок десятка країн із найбільшою кількістю загиблих через застосування зброї на 100 тис. населення.
Нарешті, необхідно згадати, кому історично заборонялося володіти зброєю — рабам. Зброю мають лише вільні люди, готові захистити свою родину, власність та життя. Або люди в країні, де політики не бояться власного народу. Можливо, українцям час визначитися, ким бути, без подвійних думок.