Однак згадку про Хіросіму й Нагасакі, яке за кілька днів стало другою мішенню для американської атомної бомби, використовують також для неприпустимих ототожнень. Зокрема, нерідко на одному подиху згадують Хіросіму й Аушвіц як утілення надзвичайної й нелюдської жорстокості у ХХ столітті та як синоніми для непогамовної та нищівної сили сучасної технологічної цивілізації. Так і праві, і ліві противники Америки намагаються релятивувати вину нацистської Німеччини або поставити США в нерозривний ряд із націонал-соціалістичною системою.
Філософиня Ганна Арендт іще в 1964 році виступила проти такого ототожнення вбивств євреїв націонал-соціалістами із так званою тоді атомною мегасмертю. У дискусії з німецьким письменником Гансом Маґнусом Енценсберґером, який визначив атомну війну як продовження націонал-соціалістичного «остаточного розв’язання єврейського питання», Арендт наполягала на чітких політичних і моральних відмінностях між цими двома масовими вбивствами. Бо інакше конкретна провина конкретних злочинців розчиниться в загалі абстрактної історії трагедій сучасності з невисвітленими намірами злочинців.
Читайте також: Die Welt:«Цих людей слід покарати»
Атомні бомбардування Хіросіми й Нагасакі були важкими воєнними злочинами, подібними до (навіть якщо значно більшого масштабу) систематичних бомбардувань німецьких міст не з воєнною метою у вузькому сенсі, а передовсім для деморалізації німецького населення. Щоправда, юридична оцінка за тодішнім станом міжнародного права неоднозначна.
Однак ці бомбардування точно були пов’язані з веденням війни альянтами, а отже, вони були частиною воєнних дій. Водночас союзники ніколи не мали на меті винищити німецький чи японський народ. Їм ішлося про примус ворожих країн до капітуляції всіма наявними засобами. Шляхом застосування атомних бомб США хотіли уникнути наземної інвазії в Японію, у разі якої вони прогнозували втрату до одного мільйона власних солдатів.
Із нинішнього погляду це обґрунтування викликає питання й деякі історики ставлять його під сумнів. На їхню думку, скидати атомні бомби американський уряд вирішив тому, що Японія вже була готова до безумовної капітуляції. Вашингтон, мовляв, використав японські міста як тестові майданчики для своєї нової зброї та хотів продемонструвати Радянському Союзу, тодішньому союзникові й майбутньому противникові, свою перевагу.
Однак навіть якщо ця сумнівна теза влучна й атомна атака вже не була пов’язана з безпосереднім розв’язком війни, а мала на меті політичні переваги в післявоєнному світопорядку, то за логікою досягнення певних воєнних цілей атомний удар таки був пов’язаний із воєнними діями Другої світової.
Інакшою видається ситуація зі знищенням євреїв гітлерівською Німеччиною. Рішення повністю — себто до останнього немовляти — винищити «єврейську расу» діяло незалежно від німецьких воєнних цілей. Націонал-соціалістичний режим посилено реалізовував свою вбивчу програму й тоді, коли вже навіть йому було зрозуміло, що війну виграти не вдасться. Його не стримувало також спрямовування на неї ресурсів, які могли б допомогти на фронті. Останнє послання Гітлера німецькому народу, яке він перед самогубством записав у своєму заповіті, полягало в заклику за жодних обставин не припиняти боротьби з «міжнародним єврейством».
Читайте також: Die Welt: Капітуляція Заходу перед Владіміром Путіним
США пішли на смерть численних невинних людей у Хіросімі й Нагасакі задля швидшої перемоги у війні. Натомість систематичне винищення євреїв не було для нацистського режиму засобом для досягнення іншої мети. Євреїв він знищував не задля перемоги у війні. Правильніше буде сказати, що війну треба було виграти, щоб могти дістати і знищити всіх євреїв Європи, а потенційно й усього світу. Таким є безпрецедентний вимір націонал-соціалістичного злочину проти людства. Але зважаючи на страждання жертв, хіба не цинічно і дріб’язково розрізняти смерті в Аушвіці й Хіросімі? Безперечно, доля жертв нівелює будь-яку теорію. Але було би фатальним із рівності жертв виводити рівність причин їхніх страждань. Наголошення на принциповій моральній відмінності між Аушвіцом і Хіросімою спрямоване не на поділ жертв, а на відмінність виконавців та їхніх намірів. Хто не докладає цих зусиль, той прокладає дорогу нівелюванню злочинів і долучається до завуальовування справді найгірших звірств в історії.
Відповідно, у морально-філософській дискусії довкола Хіросіми неймовірні жахіття, скоєні японським мілітаризмом у спробі заволодіти Південною Азією та поневолити сусідні народи, передовсім китайців і корейців, не відіграють жодної ролі. Робив він це, до речі, з пропагандистською метою: задля звільнення всієї Азії з ярма англо-саксонського «імперіалізму».