Останні чотири роки українська економіка динамічно відновлювалася після спровокованого російською агресією спаду у 2014–2015-му. Цей процес не був лінійним: частина галузей і регіонів розвивалася швидше, інші відставали. Однак за ключовими показниками рівень 2012–2013 років у 2019-му або відновлений, або й перевищений. Усе це спровокувало вкрай оманливе запаморочення від успіхів, яке особливо далося взнаки після зміни влади. Амбіційні заяви про 40% зростання реального ВВП протягом каденції нинішнього президента Зеленського; застосовані під час розробки бюджету очікування зростання економіки від 3,7% до 4,8% залежно від сценарію вже у 2020 році; обговорення загроз від поділу шкури невбитого ведмедя із зовнішніми кредиторами відповідно до умов реструктуризації зовнішніх боргів, проведеної ще 2015-го тодішнім міністром фінансів Наталією Яресько, — усі ці вияви ейфорії насправді тільки відволікають увагу від серйозної загрози. Адже є висока ймовірність, що 2020-й стане кінцем зростання, яке спостерігалося всі ці роки. І підтримати його без кардинальної зміни економічної політики не вийде.
Тим часом логіка «низхідної спіралі», яка працює в Україні впродовж останніх десятиліть, уже не раз засвідчила, що після нетривалих відновлювальних зростань стається великий відкат назад. Наприклад, обсяги реального ВВП після двох періодів зростання (2010–2012 та 2016–2019 роки) і у 2013-му, і у 2019-му виявлялися навіть нижчими, ніж у 2007–2008 роках.
Понад те, цього разу вичерпання ефекту відновлювального зростання після спаду у 2014–2015 роках в Україні, найімовірніше, накладеться на потужний зовнішній виклик. Адже світова економіка теж підходить до чергової великої циклічної кризи. Сигналів, що свідчать про це, дедалі більше. У США набирає обертів спад промисловості, яка в жовтні показала –1,1% у річному вимірі. Крім того, –1,7% показало у вересні й промислове виробництво єврозони. Валовий внутрішній продукт її найпотужнішої економіки — Німеччини — зріс у III кварталі лише на 0,5% порівняно з тим самим періодом 2018-го. В іншій одній із найбільших світових економік, Японії, зростання ВВП у III кварталі загальмувало вже до 0,2%. Нарешті, річне зростання промислового виробництва Китаю в жовтні 2019-го впало порівняно з жовтнем попереднього року до 4,7% проти 5,8%, роздрібних продажів — до 7,2% проти 7,8% рік тому, а зростання інвестицій в основний капітал сягнуло абсолютного мінімуму щонайменше з 1998-го.
Читайте також: Про український капіталізм
В Україні уже з II кварталу 2019 року розпочався стійкий спад у промисловості (який у жовтні порівняно із жовтнем 2018-го досягнув –5%). Про погіршення ситуації в промисловому секторі свідчить той факт, що зростання цін виробників украй сповільнилося, сягнувши найнижчого значення від початку 2014 року. Зміцнення курсу гривні та наплив дешевших імпортних товарів на беззахисний внутрішній ринок тільки поглиблюватимуть цей процес. Вигодонабувачем поки що є роздрібна торгівля, вона має можливість у цих умовах максимізувати маржу між цінами на закупівлю та продаж кінцевим споживачам, які демонструють споживчий бум та демонструють максимальні за 12 років після кризи 2008–2009-го споживчі настрої.
Упродовж усього 2019 року стрімко зростав розрив між споживчим кредитуванням населення та фінансуванням банками підприємств. У першому спостерігалася позитивна динаміка (із 203,7 млрд грн до 212,5 млрд грн), тоді як у другому, навпаки, негативна (за той самий період із 885,3 млрд грн до 765,9 млрд грн). Натомість темпи зростання депозитів, які бізнес накопичував на рахунках банків, уже восени значно перевищили темпи зростання депозитів населення. Наприклад, депозити населення за рік (із вересня 2018-го по вересень 2019-го) зросли з 528,9 млрд грн до 540 млрд грн, а нефінансових корпорацій — із 333 млрд грн до 365,4 млрд грн. Причина — двократна різниця дохідності споживчих позик та кредитів бізнесу, «ножиці» якої й далі розширюються. Так, якщо населення кредитували у вересні 2019 року в середньому під 35,5% річних у гривні (у вересні 2018-го було 32%), то позики підприємствам надавалися під 17,7% у гривні (у вересні 2018-го було 19,8%). При цьому громадяни перебувають у споживчому азарті й не хочуть накопичувати навіть за умов різкого зростання депозитних ставок для них (із 10,6% у вересні 2018-го до 14,5% у вересні 2019-го). Водночас ставка за депозитами підприємств не тільки нижча (13%), а й залишилася на рівні вересня 2018 року.
Дедалі очевидніше, що кредитно-фінансова система працює навиворіт. Замість кредитування розвитку бізнесу коштом депозитів громадян відбувається фінансування споживчих кредитів населення, переважно на імпортні товари, через використання депозитів, які формують підприємства. Це закладає міну сповільненої дії під економічне зростання в майбутньому та знаходить свій вияв у різкому падінні інвестицій у ключові галузі. Цементується економіка споживання наявного економічного потенціалу, тоді як його треба розвивати.
Водночас уже формуються всі передумови для різкого зниження споживчого попиту, що болісно вдарить і по роздрібній торгівлі та сфері послуг.
Упродовж кількох років його забезпечувало динамічне нарощення бюджетних видатків, зокрема виплат бюджетникам (див. «Загублений драйвер зростання»), пенсіонерам та іншим отримувачам соціальних виплат. А також стрімке зростання трудової міграції у 2016–2018 роках. Оподаткування доходів громадян стало основним джерелом зростання надходжень до державного бюджету. Наприклад, у вересні 2019-го ПДФО зріс до 8,9 млрд грн порівняно з 7,5 млрд грн у вересні 2018-го, натомість податок на прибуток підприємств зменшився майже удвічі: із 2 млрд грн до 1,2 млрд грн. Та й ПДВ за цей час зріс незначно: із 31,1 млрд грн до 32,2 млрд грн, а акцизи — із 11 млрд грн до 11,4 млрд грн.
Як свідчать дані НБУ, зростання доходів громадян і споживчого попиту у 2019-му забезпечувало значне збільшення державних видатків на соціальне забезпечення (із 115,3 млрд грн до 156,5 млрд грн за перші три квартали 2018 та 2019 років відповідно). У вересні 2019-го зарплати в освіті були на 17,6% вищими, ніж того самого місяця рік тому, і на 36,3% вищими, ніж два роки тому. В охороні здоров’я — на 21% та 42% відповідно. А в секторі державного управління та оборони — на 16,5% та 53,2%. Таке зростання, що відбулося на тлі гальмування інфляції та навіть вищого курсу гривні до ключових валют у вересні 2019-го порівняно з вереснем 2017-го, забезпечило стрімкий приріст в обсягах споживання та пожвавило сферу торгівлі й послуг.
Читайте також: Реакції бродіння економіки
Однак ухвалений державний бюджет на 2020 рік свідчить про те, що більша частина факторів, які сприяли економічному зростанню завдяки розширенню внутрішнього попиту, зникне. Зарплати в ключових секторах індексуються на рівні, трохи вищому від інфляції і в два-три рази нижчому, ніж це спостерігалося у 2017–2019-му. Крім того, унаслідок зростання курсу гривні зменшуватиметься гривневий еквівалент валютних переказів заробітчан і повільніше зростатимуть номінальні зарплати у виробничому секторі через зниження конкурентоспроможності українських виробників порівняно з іноземними. Це неодмінно підірве споживчий попит і болісно вдарить по динаміці зростання в секторах, пов’язаних із наданням послуг громадянам — від транспортних до побутових, а отже, і по доходах зайнятих у цих сферах.
Водночас кон’юнктура на світових товарних ринках для українських експортерів далі погіршується. Ціни на сталь та залізну руду падають, хоч на зернові дещо зросли. А можливості для нарощення обсягів експорту товарів дедалі помітніше вичерпуються. За 10 місяців 2019 року (за якими були дані на час написання статті) його приріст загальмував до 7,4% проти 10,3% і 20,9% за той самий період у 2018-му та 2017-му. І це на тлі неочікувано рекордно високого врожаю 2019 року.
Тим часом зростання виробництва в сільському господарстві триває от уже два роки поспіль. За 10 місяців 2019‑го обсяг продукції в секторі був на 12,6% більшим, ніж за той самий період у 2017-му. Збір зерна зріс із 61,2 млн т у 2017-му до 70,1 млн т у 2018-му та 75,5 млн т у 2019-му, а врожайність — із 4,25 т/га у 2017-му до 4,95 т/га у 2019-му. Зазвичай після такого зростання щонайменше в рослинництві відбувається тимчасовий відкат через погіршення врожайності з природних причин. Це помітно на прикладі розвитку українського агросектору протягом останніх десятиліть і сільськогосподарського виробництва більшості інших світових виробників.
Крім того, останнім часом стрімко падали інвестиції в агросектор, які сягнули своєї пікової динаміки у 2015–2017 роках і значною мірою забезпечили два поспіль рекорди 2018–2019-го. Якщо у 2015 році приріст капітальних інвестицій у галузь становив 26,1%, у 2016-му — 51,4%, у 2017-му — 31,2%, то вже у 2018-му — тільки 8,5%. А за перше півріччя 2019-го (свіжіших даних на час написання матеріалу не було) навіть зменшився на 8,2% порівняно з обсягом першого півріччя 2018-го. Унаслідок цього капітальні інвестиції в агросектор у першому півріччі 2019-го виявилися навіть меншими, ніж у першому півріччі 2017‑го.
Тож 2020 року агросектор, як один із драйверів економічного зростання, найімовірніше, не лише зробить паузу, а й покаже значний мінус, потягнувши донизу всю узалежнену від нього останнім часом економіку України. На тлі подальшої стагнації або й спаду цін на світових сировинних і металургійних ринках у 2020-му експорт товарів навряд чи перевищить показники 2019 року, а може, навіть зменшиться. Тим більше що конкурентоспроможність українських несировинних товарів дедалі помітніше страждає через різке зміцнення курсу гривні в період торговельних, зокрема валютних, війн у світі.
Читайте також: Роберт Купман: «Інтеграцію та глобалізацію не можна розвернути назад»
Непевними є й перспективи експорту українських послуг. По-перше, тут, як і в експорті товарів, уже кілька років спостерігається гальмування темпів зростання. За підсумками трьох кварталів 2019-го воно становило 4,8%, тоді як за аналогічний період 2018 та 2017 років цей показник був 11,6% та 11,2% відповідно. По-друге, непевними залишаються перспективи однієї з найбільших досі статей експорту українських послуг — транзиту газу. Щонайменше він втратить кільканадцять відсотків обсягів 2019-го внаслідок запуску «Турецького потоку» (передусім для потреб самої Туреччини, але також і для інших держав Південно-Східної Європи). Крім того, не можна виключати зменшення надходжень від основного транзиту до ЄС. Адже навіть за умови його збереження через українську ГТС і незапуску «Північного потоку-2» до кінця 2020-го високою залишається ймовірність більш чи менш тривалої паузи в поставках на початку року через конфлікт щодо умов транзиту. Також слід очікувати зменшення обсягів закупівлі російського газу Євросоюзом, адже сховища цьогоріч були заповнені під зав’язку в очікуванні можливих перебоїв на випадок російсько-української газової війни.
У цій ситуації обіцяні новим президентом «гуру економіки» замість антициклічних заходів для стимулювання економіки та захисних механізмів для внутрішніх виробників, які потрібні в умовах загострення боротьби за ринки збуту у світі, навпаки, роблять ставку на стискання внутрішнього попиту через бюджет жорсткої економії. Вони заохочують наплив споживчого імпорту до України й підривають конкурентоспроможність вітчизняних виробників через різке зміцнення курсу гривні та збереження мінімального тарифного захисту внутрішнього ринку. Компенсувати ж усе це пропонують нарощуванням боргів і масштабним розпродажем активів через приватизацію держпідприємств і продаж землі іноземцям.