Якщо від гегемонів і буває якась користь, то вона полягає в забезпеченні стабільності систем, над якими вони домінують. 70 років долар був суперсилою у фінансовому й валютному світі. Попри всі розмови про підйом юаня, позиції «зеленого» залишаються непохитними. Йому немає рівних як засобу платежу, накопичення та резервному активу. Але панування долара стоїть на хиткому фундаменті, й система, яку він підтримує, нестійка. Попри це, альтернативні резервні валюти теж не ідеальні. Тож перейти до безпечнішого порядку буде пекельно важким завданням.
На кому відповідальність?
За десятки років економічна міць Сполучених Штатів узаконила претензії долара на абсолютне панування. Але нині з’явився розлом між економічним впливом Америки та її фінансовою потужністю. На США припадає 23% глобального ВВП і 12% обороту торгівлі товарами. Ще близько 60% світової економіки (і відповідна частина населення планети) перебувають у де-факто доларовій зоні, де валюти прив’язані до долара або мають певну залежність від нього. Частка американських компаній у запасах міжнародних корпоративних інвестицій зменшилася з 39% у 1999-му до 24% сьогодні. Але Волл-стрит зараз більше, ніж будь-коли, задає ритм ринкам у всьому світі. Під управлінням американських фондових менеджерів перебувають 55% світових активів порівняно з 44% 10 років тому.
Зростання розриву між економічною та фінансовою потугами Америки створює проблеми для інших країн як у доларовій зоні, так і за її межами. Це тому, що втрати від домінування долара починають переважати над вигодами.
По-перше, економіка цих країн має витримувати шалені коливання. За останні місяці перспектива навіть мізерного зростання відсоткових ставок у США призвела до висмоктування капіталу з країн, що розвиваються, підриваючи їхню валюту й ціни на акції. Рішення Федеральної резервної системи позначаються на доларових боргах і депозитах за межами США, обсягом близько $9 трлн. Через прив’язку своїх валют до долара національні банки деяких країн змушені реагувати на кожен крок ФРС. Нерезидентам належить 20–50% державних облігацій у місцевій валюті в таких країнах, як Індонезія, Малайзія, Мексика, Південна Африка й Туреччина. Цілком імовірно, що з підняттям відсоткових ставок у США іноземці почнуть виходити з ринків країн, що розвиваються.
У певний момент удар від відпливу капіталу пом’якшило б підвищення сукупного попиту в США (включно з попитом на імпорт), яке й стало першочерговою причиною підняття відсоткових ставок ФРС. Проте за останнє десятиріччя частка Америки в глобальному товарному імпорті зменшилася з 16% до 13%. США — найбільший експортний ринок лише для 32 країн, а в 1994-му таких було 44; відповідний показник для Китаю зріс із 2 до 43. Система, у якій ФРС розподіляє, а світ тремтить, нестабільна.
Друга проблема — брак підтримки для доларового пулу за межами США, якщо він зіткнеться з кризою. У 2008–2009-му ФРС не квапилася з допомогою, хоча врешті запропонувала іноземним банкам і центробанкам $1 трлн ліквідності як кредитор останньої надії. У випадку нової кризи знадобляться набагато більші суми. Доларовий світ за межами США сьогодні удвічі більший, ніж 2007 року. До 2020-х його розміри можуть зрівнятися з обсягами американського банківського сектору. Після 2008–2009-го Конгрес обережно ставиться до кредитування Федрезервом за кризових обставин. Якщо вибухне ще одна криза, плани ФРС про відкриття низки своп-ліній можуть наразитися на опір регулятивних органів або Конгресу. Як довго ще країни готові прив’язувати свої фінансові системи до непостійної та недієздатної американської політики?
Це питання підкреслює ще одна проблема: Америка дедалі частіше використовує свій фінансовий вплив як політичний інструмент. Політики та прокурори звертаються до доларової платіжної системи для контролю не лише над несумлінними банкірами й нечистими на руку чиновниками від футболу, а й над цілими державами (як-от Росія або Іран) за порушення міжнародних норм і правил. Інші великі держави протестують проти такої вразливості до американської зовнішньої політики.
Читайте також: Класика популізму
Американці, мабуть, дивуються, чому взагалі мають цим перейматися. Вони нікого не змушували прив’язувати свою валюту до долара й не просили іноземні компанії випускати боргові зобов’язання в доларах. Але гігантська роль долара дається взнаки в Америці. Вона забезпечує переваги, не остання з яких — дешевше кредитування. Але «надзвичайний привілей» володіти резервною валютою має свою ціну. Якщо ФРС не зможе виступити кредитором останньої інстанції у випадку кризи доларової ліквідності, настане колапс, який докотиться з-за кордону й ударить і по американській економіці. Та навіть і без кризи панівна роль долара обов’язково поставить американських політиків перед дилемою. Якщо інші країни далі накопичуватимуть резерви в доларах, до 2030-х років вони стануть основними гравцями на ринку американських казначейських облігацій. Для забезпечення великого міжнародного попиту на безпечні доларові активи уряд Сполучених Штатів може випустити більше цінних паперів, що зумовить зростання державного боргу. Або дати можливість іноземцям скуповувати інші цінні папери, але це, не виключено, спричинить появу фінансових бульбашок, як уже було під час іпотечного буму 2000-х.
Уся справа в Бенджамінах
В ідеалі Америка повинна б ділити цей тягар з іншими валютами. Але якщо гегемонія долара нестійка, його можливі наступники не підходять. Естафету фінансової супердержави передавали вже й раніше, коли Америка перейняла цю роль у Британії у 1920–1945 роках. Але тоді вони були союзниками, тому зміна відбулася організовано й Америка прийшла з готовими атрибутами: динамічною економікою і (як у Британії) політичною згуртованістю та верховенством права.
Читайте також: Нові податки як засіб проти рецесії
Порівняйте це з нинішніми претендентами на резервний статус. Євро — валюта, саме існування якої під питанням. Про ці сумніви можна буде забути лише тоді, коли єврозона погодиться на повний банківський союз і спільний випуск держоблігацій. Що ж до юаня, то китайський уряд створив величезну мережу валютних свопів із центробанками інших держав — такий собі валютний еквівалент багатосмугового автобану, яким ніхто не їде. Доки Піднебесна не відкриє своїх фінансових ринків, юань залишатиметься другорядним гравцем. А доки не погодиться на верховенство права, жоден інвестор не вважатиме її валюту справді безпечною.
Усе це означає, що світові валютну та фінансову системи не вдасться швидко чи без проблем відлучити від «зелені». Америка може зробити певні кроки, щоб узяти на себе більше відповідальності. Наприклад, укласти більше валютних свопів на випадок надзвичайних обставин із більшою кількістю центральних банків. Але ймовірнішим видається дроблення системи, коли інші країни захочуть ізолювати себе від рішень ФРС за допомогою контролю над потоками капіталу. Жодна інша валюта не може зрівнятися з доларом. Але система, яка тримається на ньому, вже тріщить.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com