«З усім розумінням, але Зеленський не повинен перегинати палицю», – пише в коментарі для німецького видання Die Welt його колишній редактор Жак Шустер.
«Німеччина є найбільшим фінансовим донором України і зараз також лідирує в постачанні зброї. Те, що Київ все ж оголосив Франка-Вальтера Штайнмаєра персоною нон ґрата, є не просто дипломатичним знущанням. Це також неймовірно суперечливо», – пише він.
Шустер зазначає, що коли федеральний президент Німеччини їде до іншої країни як гість, він їде в цю країну не як приватна особа, а як глава держави. Тож це не просто Штайнмаєр збирався відвідати Україну, а «ФРН віддала б шану розореній війною Україні» під час цього візиту. Крім того публіцист критикує небажання бачити саме федерального президента: «Оточення Зеленського пояснює, що візит Штайнмаєра до Києва не є бажаним. У той же час український уряд висловив зацікавленість у візиті федерального канцлера. Однак Олаф Шольц за таких обставин не поїде».
Не зважаючи на все це, Шустер зазначає, що німецькі політики не робитимуть президенту Росії Владіміру Путіну послугу, аби він міг бачити Захід розділеним.
«Тим не менш, Києву слід бути обережним, щоб не зайти занадто далеко. Інакше може виникнути ризик того, що Олаф Шольц візьме за приклад президента США Джона Кеннеді. У розпал берлінської та кубинської кризи в 1962 році Кеннеді закликав канцлера Аденауера відкликати посла Німеччини Вільгельма Греве, який здобув славу проблемного дипломата. Однак він всього лиш представляв політику Аденауера», – підсумовує Шустер.
Читайте також: Die Welt: Пізнє прозріння Штайнмаєра
«Штайнмаєр спокутує вину російської політики Німеччини», – пише Бертхольд Колер у колонці для Frankfurter Allgemeine Zeitung. Як і Шустер, він критикує рішення Зеленського. Колер зазначає, що поїздка президента ФРН до Польщі закінчилася «як грім серед ясного неба» – у Варшаві Штайнмаєр змушений був заявити, що його не бажають бачити в Києві.
«Те, що мало бути «сильним знаком спільної європейської солідарності з Україною», стало пронизливим сигналом розбрату та розчарування», – пише Колер. Берлін був нерішучим як перед війною, так і після її початку. Тому Київ змусив Штайнмаєра за це заплатити. «З точки зору Києва йдеться не про невинних. Попри те, що Штайнмаєр зрозумів, що хибно оцінював Путіна, його дружнього до Росії минулого йому не забули», – зазначив публіцист, – «Відсутність запрошення також показує, наскільки Берлін втратив репутацію у Східній Європі. У своїй політиці щодо Росії Німеччина надто мало прислухалася до своїх союзників і надто мало уваги приділяла їхнім інтересам. «Північний потік-2», мільярдна руїна на дні Балтійського моря, залишиться пам’ятником помилок урядів Ґерхарда Шредера та Анґели Меркель, поки не впаде. І Штайнмаєр, мабуть, ніколи не позбудеться своєї репутації на Сході за те, що (був) є русляндферштеєром».
«Можна зрозуміти гнів Києва на політику Німеччини щодо Росії. Але демонстративне не бажання запрошувати Штайнмаєра – нерозумне», – пише колумніст taz.de Штефан Райнеке.
«Публічні розбірки із президентом країни, від якої вимагають більше грошей, більше зброї, більше санкцій проти противника війни – чи було таке коли-небудь?», – ставить риторичне питання публіцист. Він відзначає витонченість українського посла Андрія Мельника «у погоні за політичним класом у Берліні», аби переконати німецький уряд надати Україні більше підтримки. Однак Райнеке погоджується, що суть критики Мельника часто правильна: Берлін катастрофічно неправильно оцінив Путіна. Тим не менш Райнеке вважає неправильним рішенням відмовляти у візиті президенту ФРН. «Можна зрозуміти гнів Києва на політику Німеччини щодо Росії в останні роки. Також взагалі можна переоцінити питання того, хто їздить зараз до Києва, а хто ні. Але це рішення відмовити у запрошенні є недалекоглядним – і шкодить українським інтересам», – вважає він, – «У цій образі немає тієї майстерності, якою Зелінський викликає таке захоплення Україною на Заході». Журналіст також вважає, що за нинішніх умов канцлер Олаф Шольц ймовірно не поїде до Києва, бо це хіба ще більше принизить федерального президента.