19 березня новина, оприлюднена УНІАН, ошелешила всіх гендерно чутливих громадян та громадянок України. Представляючи нового губернатора Дніпропетровської області, прем’єр-міністр Микола Азаров заявив: «Одні кажуть, що наш уряд великий, другі, що в уряді немає жінок, немає на кого подивитися під час засідання Кабінету Міністрів. Самі нудні особи. За всієї моєї пошани до жінок – не жіноча справа проводити реформи». Азаров, вочевидь, солідарний зі своїм шефом, який торік, відмовляючись від теледебатів із Юлією Тимошенко, повідомив українським жінкам, що їхнє місце на кухні.
Нам кажуть, що нова влада підходить до своїх обов’язків напрочуд серйозно, в уряд дібрані люди, які можуть працювати «без вихідних і прохідних». Чому ж тоді «суперпрофесіонал» Азаров дозволяє собі порушувати українське законодавство та ігнорувати низку міжнародних угод, ратифікованих Україною? Мабуть, він просто не знає Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», у статті 1 якого визначено «дискримінацію за ознакою статі як дії, що спрямовані на обмеження користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків». Заяви керівника уряду про «нежіночу справу» не те що ігнорують, а унеможливлюють справедливі «рівні підстави». Цікаво, що про таку оцінку власних здібностей думають рядові чиновниці, яких утричі бiльше, нiж чиновників (адже всі владні структури у нас сформовано за патріархальним принципом: що нижча посада, то більше жінок). Ті «нереформаторки», які якраз і реалізуватимуть рішення уряду, добре знають, що таке працювати без відпочинку, адже після роботи на них частенько чекає ще й сімейно-кухонний підряд?
Слова можновладця викликали обурення і в Україні, і за її межами: представниці громадських організацій подали скаргу уповноваженому Верховної Ради з прав людини за фактом дискримінації за ознакою статі; опубліковано з десяток гнівних статей; британська The Guardian, зокрема, назвала Азарова неандертальцем, а Віола фон Крамон-Таубадель, депутатка бундестагу та прес-секретар із питань України фракції «зелених», оцінила такі заяви як «удар в обличчя цивілізованому суспільству». Деякі ж співгромадяни відреагували і протилежно, мовляв, та що ви паритеся, це ж він про Тимошенко (ще варіант – підкилимні ігри проти Ірини Акімової).
Мені байдуже, кого саме мав на увазі Азаров. Посадова особа, яка виступає з публічною заявою, має дбати, щоб її слова узгоджувалися із законодавством і не ображали свого роботодавця – народ України. Як учасниця Гендерної експертної платформи, що є незалежним об’єднанням експертів та експерток із питань гендерної рівності, я кілька днів координувала написання публічної відозви щодо висловлювань Азарова, а моя колега Оксана Кісь – офіційного листа до українських чиновників. Довелося пояснювати на пальцях, що особиста думка чи ставлення до політичних конкурентів не може бути підставою для публічного порушення закону та приниження всіх громадянок України з боку державної влади, що сексизм – це ідеологія і практика дискримінації за ознакою статі, система уявлень, які приписують жінкам неповноцінність, гірші розумові та професійні здібності, надмірну емоційність та нездатність приймати рішення, що тези на кшталт «немає жінок – ні на кого дивитися» вказують на те, що для жінки головне – зовнішність, зводять її роль до пасивного об’єкта, який існує тільки для чоловічої візуальної насолоди, що заява «нежіноча справа проводити реформи» посилює стереотипні уявлення про жінок як більш консервативних, не здатних до змін та відсталих.
І Азаров, хоч як дивно, відреагував. Але як! 25 березня Департамент інформації та масових комунікацій Секретаріату КМУ оприлюднив заяву, в якій звинуватив УНІАН у брехні. Виявляється, «насправді прем’єр-міністр України Микола Азаров заявив дослівно таке: «Зараз міністрам доводиться працювати по 15 годин на добу, і тому я жодній жінці, а тим більше якщо в неї діти, не побажав би таких навантажень».
Красно дякуємо. Фраза не менш сексистська й абсурдна, ніж попередні. Цікаво, наскільки така турбота актуальна для зрілих панянок із Партії регіонів, наприклад, Ганни Герман? Прем’єр-міністр вважає, що професійні жінки, здатні працювати в уряді, зобов’язані власноруч прати підгузки? Понад те, виходить, що ніхто з членів уряду-чоловіків не має дітей. А якщо має, то це неважливо – не чоловіки ж дітьми займаються! Вони взагалі не мають жодних сімейних обов’язків. Діти – це справа жіноча, а жінки – істоти слабкі, як же можна їх додатково навантажувати урядовими справами.
Вочевидь, такими заявами прем’єр-міністр і далі дискримінує жінок, а супутні фрази на кшталт «жодна реформа, не визнана й не підтримана рівною мірою і жінками, і чоловіками, не має перспективи» чи «доступ жінок до державної служби не обмежений ні юридично, ні фактично» не можуть компенсувати (неусвідомлений?) сексизму нової влади.