У своєму обґрунтуванні колишній кандидат у президенти від республіканців дав зрозуміти, що вірність принципам американської Конституції (і християнській вірі) вищі за його партійно-політичну лояльність. Спробою через затримку американської військової допомоги Україні змусити її до розслідування проти його демократичного конкурента Джо Байдена Трамп, за словами Ромні, надзвичайно зловжив довірою американської громадськості.
Урятувати цим честь Республіканської партії Ромні не міг, адже, безумовно підтримуючи Трампа, вона давно її втратила. Це сталося щонайпізніше тоді, коли республіканська більшість у Сенаті запевнила президента, що він сам може вирішувати, які з його дій мають вважатися легальними й такими, що служать національним інтересам. І коли в процедурі імпічменту вони забезпечили йому швидке виправдання, не заслухавши жодного свідка та не розібравши відповідні докази.
Читайте також: Голосування за імпічмент Трампа завершилося провалом демократів. Що пише американська преса
Своєю відмовою підтримати таке уповноваження до автократичного свавілля Ромні став прикладом того, що навіть під екстремальним тиском можна зберегти свої моральні принципи й політичний здоровий глузд. Він свідомо пішов на те, що тепер Трамп і його люди використають проти нього всі брудні засоби наклепів та очорнення.
Те, що Ромні надзвичайно розумна й далекоглядна людина, він довів ще 2010 року, коли в одній із книжок назвав Росію найбільшим геополітичним противником США. Через це у 2012-му під час президентських перегонів Барак Обама дозволив собі презирливе зауваження на його адресу, мовляв, Ромні, очевидно, не помітив, що холодна війна закінчилася 20 років тому. Понад те, після першого обрання президентом Обама, а з ним і його держсекретар Гілларі Клінтон фантазували про «новий старт» відносин із Росією. Цим вони накидали думку про те, що лише позірна агресивна політика Джорджа Буша-молодшого винна в тому, що Путін тимчасово розлючений на США, натомість Обама й Клінтон якомога швидше хочуть поліпшити цю ситуацію.
Відтоді жахливим чином стало зрозуміло, хто в цій справі мав рацію, а хто не все помітив. І ретроспективно виникає болюче запитання: можливо, події у світовій політиці розвивалися б геть інакше, якби тоді президентом став Ромні? Із певною часткою ймовірності можна сказати, що в такому разі Путіну з його агресивною політикою було б не так легко. Історія — це значною мірою знання про втрачені можливості.
Однак за минулі роки ми стали свідками вражаючої зміни ситуації. Демократи, які тоді організовували передвиборчу кампанію Обами, сьогодні шкодують, що так нападали на Ромні через його позицію щодо Росії. Вони відверто визнають, що недооцінили небезпеку, яку в геостратегічних намірах Владіміра Путіна можна було розпізнати вже тоді. Однак якщо зараз більшість претендентів від демократичної партії виступають за тверду позицію щодо Москви й застерігають перед масивним втручанням Кремля у внутрішні справи США, Трамп і його прихильники в Республіканській партії цю небезпеку применшують чи взагалі відкидають, часто діючи навіть як гучномовці російських дезінформаційних кампаній. Так, Трамп і низка провідних республіканців поширювали запущену Кремлем пропагандистську брехню, що в президентську кампанію у 2016-му втручалася Україна, а не Росія.
Читайте також: Імпічмент Трампа. Все що потрібно знати
Те, що Республіканська партія, яка в часи холодної війни була бастіоном проти підривання американської демократії Радянським Союзом, тепер стала спільником російської дезінформаційної війни, — вражаюча ознака масштабів, яких уже сягнули корумпованість західних еліт та історична амнезія. І хоча путінська Росія більше не пропагує комунізм, її методи — точна копія практик, якими західні ліберальні демократії намагався знищити ще Радянський Союз.
У Конгресі Сполучених Штатів серед демократів і республіканців ще є відчутна більшість у питаннях санкцій проти російської агресивної політики й підтримки України в захисті її суверенітету. Чіткий курс у цій справі досі тримає й американський Держдепартамент, що продемонстрував нещодавній візит держсекретаря Майка Помпео до Києва. Військова допомога США, яку Трамп хотів використати як засіб тиску, порівняно з минулим роком навіть зросла.
Однак, ставлячи в процедурі імпічменту знак рівності між особистими амбіціями президента й конституційним правом, республіканці видали Трампу вільну грамоту для всіх його свавільних глобально-політичних викрутасів. Наприклад, якщо президентові спаде на думку в обхід інституцій і законності укласти угоду з об’єктом його захоплення — володарем Кремля, знехтувавши Україною чи іншими жертвами Путіна, йому навряд чи доведеться зважати на опір республіканців. Цілком імовірно, що Мітт Ромні — останній представник тієї гордої традиції Grand Old Party Авраама Лінкольна та Рональда Рейґана, яка не готова зрадити свої переконання і принципи.