На початку 2020 року Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва опублікував результати дослідження поведінки української молоді та її політичних векторів. Молодь як окрема соціальна група є дуже розмаїтою — це головний висновок, який можна з нього зробити.
Серед інших тез дослідження — твердження про те, що молодь кардинально не вирізняється з-поміж інших вікових груп. Водночас вона не є головним важелем політичних змін, як це було в 1990-х. Пояснити це можна тим, що ті молоді люди, які були рушійною силою Революції на граніті та Помаранчевої революції, наразі вже не є молоддю. За словами наукової директорки Школи політичної аналітики Національного університету «Києво-Могилянська академія» Анни Осипчук, від Революції на граніті до Революції гідності відсоткова частка молоді серед учасників протестів поступово зменшувалася: «Під час Майдану молодь була третьою за чисельністю. Це вже не була молодіжна революція — її ядро складало те покоління, що робило Революцію на граніті та Помаранчеву революцію. Частина відповіді на це питання, на мою думку, — в тому, що люди, які не застали інших часів, не дуже розуміють небезпеку повернення туди».
Проте ідеологічний вектор молоді залишається чітким. Зокрема, 60% молоді (18–29 років) вважають розпад Радянського Союзу позитивною подією. Серед усіх вікових груп громадян України цей відсоток є найбільшим. Так само, якщо б референдум за незалежність України відбувався зараз, підтримали б незалежність 81% наймолодших. Але не обійшлося і без неочікуваних результатів. Так, наприклад, виявилось, що молодь не менше за інші вікові групи схильна до популізму: майже 90% респондентів (а отже, стільки ж і серед молоді) погоджуються з твердженням, що Україні потрібен сильний лідер. 61% — вважають, що політики діють «за вказівками іноземних урядів та міжнародних організацій». 63% респондентів згодні, що «важливі для суспільства рішення і закони мають ухвалюватися невідкладно, хоч би і з порушенням процедури». 73,6% погоджуються із твердженням «я найбільше довіряю політикам — вихідцям із народу». Свої популістські настрої українці різних поколінь яскраво продемонстрували на виборах 2019 року.
Читайте також: Від «хуліганів» до героїв
«Що стосується переконань про зовнішньополітичний вектор, то я постійно кажу — не буде ніякого регресу, не буде Україна повертатися назад до Росії, тому що поступово змінюються покоління, і вони більше дивляться на Захід, ніж на Схід», — стверджувала Ірина Бекешкіна, директорка Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Ці оптимістичні переконання підтверджуються цифрами: наприклад, вступ до НАТО підтримує 54% молоді.
Наразі в парламенті України найбільший відсоток молоді за всі часи незалежності. Яскраві актори суспільно-політичного життя, активісти, громадські діячі також підтверджують те, що авторитет та статус «лідер громадської думки» наразі не залежить від віку. Проте поки одні представники молоді все активніше беруть участь у політичному житті та стають частиною громадянського суспільства, інші несуть прапори першості в абсентеїзмі. Згідно з опублікованими результатами електорально-поведінкового дослідження соціологічної групи «Рейтинг» від 28 жовтня, серед тих, хто взяли участь у місцевих виборах, було лише 11% молоді (19–29 років). Ті, хто не голосували, назвали три основні причини: «не проживаю за місцем реєстрації» (30%), «був зайнятий / була зайнята у день виборів» (22%), «вибори не цікаві» (12%). І якщо перші два фактори можна усунути — було б лише бажання, то проблему з тим, що «вибори не цікаві», важко вирішити несистематичними підходами.
Як показує дослідження, погляди молодих людей на життя не є однорідними. Їхні цінності та активність є комплексним результатом рівня освіти, соціального статусу, виховання в родині та регіону походження. Так, у східних та південних областях молодь є менш політично активною, що продемонстрували нещодавні місцеві вибори: частка виборців, старших за 50 років, там склала 60%.
Безумовно, не вся молодь є проукраїнською. Можна й не згадувати про реінкарнацію совка на тимчасово окупованих територіях — достатньо просто оцінити амбітні плани прихильників Шарія від Харкова до Львова чи залученість молоді до діяльності «Опозиційної платформи — За життя» (ОПЗЖ). Найяскравішим прикладом того, як родина впливає на молоде покоління, може слугувати стрімка кар’єра сина Наталії Королевської та Юрія Солода. Ростислав Солод у свої 19 вже став депутатом міської ради Краматорська від ОПЗЖ. Безумовно, зіркові батьки не залишили світоглядних альтернатив сину, проте чому молодь обирає проросійські цінності?
Читайте також: Спільнота змін
Перша причина однакова для усіх прихильників «вєлікай і могучєй» від ОПЗЖ — це примарна стабільність. Діти зростають із певністю в тому, що «раніше було краще». Добрі «міцні господарники», що приїжджають до простих роботяг на заводи, «благодійники», які дарують твоїй бабусі коробку ліків перед виборами та загалом образ людини, яка «хоч краде, але робить», дуже надійно трансформують ностальгію старшого покоління за минулим у надію, що держава все зробить за тебе, в уявленні майбутніх виборців.
Друга причина — вони просто не знають, як може бути інакше. Особливо це стосується тих дітей та молодого покоління, які народилися чи виросли та жили в умовах окупації. Діти, що народилися в 2014-му, вже могли піти в другий клас і, маючи перед очима триколори, розмови дорослих та таблички «Обережно, міни!», точно не переповнені любов’ю до України. Проте це вже питання соціальної адаптації чи реінтеграції, і воно непросте.
Третя причина — так легше. Підлітковий вік перевантажений стресом та випробуваннями — як внутрішніми, так і соціальними: дорослішання, ЗНО, вибір спеціальності, перші вибори у віці 18–21 року. Добре, якщо в школі, в університеті чи в близькому оточенні розповідали про політичну участь та важливість демократії як такої. Але якщо ти не бачиш перспектив, а хтось пропонує 200 грн за твою галочку на бюлетені в потрібному місці, то чому не погодитись? Так, під час передвиборчих агітацій у 2020 році було цілком звично бачити дітей в агітаційних наметах ОПЗЖ. Наприклад, у центрі Харкова стояли троє хлопців 14, 16 та 17 років — бо гроші швидкі та легкі. При цьому юнаки не розуміли ані передвиборчої програми партії, за яку агітували, ані що це взагалі за політична сила. Варто додати, що не всім до снаги протистояти впливу родини чи оточення, тож інколи краще мовчки погодитись із їхніми цінностями — спочатку про людське око, а потім і внутрішньо.
Проте чи може молодий вік виправдовувати спірні рішення? Голосуючи за проросійські сили, ви ніяк не порушуєте законів України, адже ці партії офіційно зареєстровані та допущені до виборів. З формальної точки зору все чесно. Але нещодавня історія із журналісткою каналу «112» Дар’єю Чирах (в інстаграмі користувачі знайшли її фотографію, на якій 14-літня Дар’я тримає в руках папірець зі словами «Save Donbass From Ukraine Army» та георгіївською стрічкою) доводить, що непропрацьовані гріхи молодості обов’язково наздоженуть, якщо їх замовчувати чи не визнавати.