Російсько-українська війна торкнулася кожного в Україні. Навіть якщо ви не безпосередньо у війську, ваше повсякдення обмежують закони воєнного часу, зобовʼязання перед собою та близькими чи неспроможність бути там, де потрібні найбільше. Війна виділяє всіх та все, що трапляється тут і зараз, виокремлюючи людей одна від одної, а разом із тим — обʼєднує, творячи спільний простір змін і намагання пристосуватися до них. Одним з елементів цього простору існування держави в часі війни є зростання кількості військовослужбовиць у Збройних силах України.
Станом на 16 жовтня 2023 року в українському війську служить понад 43 тисячі жінок, що на 12 тисяч більше, аніж 2021 року, і майже на 29 тисяч більше, аніж на початку війни на сході та півдні країни 2015 року. Зростання жінок у війську відбувалося поступово й супроводжувалося відповідними змінами в законодавстві України. Найважливішими з них стали: 1) Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків…», завдяки якому в жінок з’явилася можливість отримати підвищення до генеральських посад, а також проходити службу до 60 років; 2) дозвіл вступати до вищих навчальних закладів військового спрямування, а відповідно — отримувати всі рівні професійної освіти (з 2019-го); 3) наказ «Про затвердження змін до Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу…», яким було скасовано всі обмеження жінок у контексті вибору типу діяльності у війську (останніми для жінок у ЗСУ стали відкриті посади дайверок, пожежниць і працівниць із вибухонебезпечними речовинами); 4) введення обовʼязкового військового обліку для жінок (з 2021 року).
Після початку повномасштабного вторгнення кількість жінок у ЗСУ сильно зросла: станом на липень 2022 року до війська приєдналося 7 тисяч жінок. Єдиним прецедентом цієї ситуації за роки війни на сході та півдні країни був 2014 рік, коли потреба в кадровому підсиленні війська вперше постала так гостро. Потоки жінок, які вирішили долучитися до війська, відрізняються за кількісними вимірами та якісними критеріями, адже війна в Україні була й залишається унікальною, з непередбачуваними наслідками в контексті змін соціокультурного, економічного й особового ландшафту. Реакція на кризу залишилася незмінною: мобілізація, згрупування та прояв сили жінок відбувся і влітку 2014-го, і взимку 2022 року, змінилися лише масштаби та умови, у яких мав місце прояв. Проте чи відбулися зміни у свідомості та сприйнятті такого формування збройних сил більшості українців?
Інфографіка: Тиждень
Становище жінки на війні у всіх розуміннях трансформується відповідно до часу та плинних обставин, які ніколи не залишаються ідентичними чи такими, що повторюють самі себе. Фактично військовослужбовиці майже повною мірою мають такі самі права та обовʼязки, що й чоловіки: вони отримали адаптовану під свої потреби форму, яку зараз активно впроваджують на усіх рівнях, їхні історії звучать у медіапросторі гучніше, ніж будь-коли. «Нормальність» жіночої присутності на війні артикулюється на рівні того, «як має бути», і не лише. «Якщо 2018 року більш як половина погоджувалася з тим, що жінкам в Україні мають бути надані рівні із чоловіками можливості працювати в ЗСУ та інших військових формуваннях, то 2023 року ця думка стала значно популярнішою. Фактично майже через рік після повномасштабного вторгнення половина респондентів повністю погоджується із цим твердженням. Тобто повна підтримка рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків працювати в ЗСУ та інших військових формуваннях за останні 4,5 року війни зросла вдвічі. І це не дивно, адже за майже 10 років війни все більше жінок доєднується до лав ЗСУ», — пояснює в коментарі Тижню експертка з гендерних студій та соціологиня Тамара Марценюк.
Жінки беруть у руки зброю та долучаються до лав ЗСУ або долучаються на тих посадах, де зброї брати не треба. Вони вступають у військові виші, стаючи професіоналами, свідомі змін у сприйнятті, які саме зараз відбуваються в суспільстві. Адже кожна з них пройшла таку трансформацію поглядів самостійно. Не існує як такої сталої ролі жінки — є потреба розширювати загальнолюдську спроможність відповідно до зовнішніх обставин.
«Варто подивитися на результати опитування громадської думки щодо готовності українців, як чоловіків, так і жінок, чинити збройний опір, щоб зупинити російську окупацію України. Загалом більшість українців, як чоловіків, так і жінок, готова це робити. Якщо об’єднати варіанти відповідей “повністю готові” та “скоріше готові”, то маємо, що 70,2 % готові чинити збройний опір, щоб зупинити російську окупацію України. Звісно ж, чоловіки більшою мірою вибрали ці варіанти. Маємо, що 77,4 % чоловіків і 64,3 % жінок готові чинити збройний опір, тобто більшість українських чоловіків та українських жінок», — зазначає Тамара Марценюк.
Читайте також: “За місцем реєстації та до кінця 2022 року”. Все, що відомо про процедуру постановки жінок на військовий облік
Жінки стають частиною простору, який постійно змінюється під їхнім впливом. Це і простір фізичний — казарми та військові бази, перебування на яких адаптовують під потреби жінок та чоловіків, і дискурсивний, розмовний, той, у якому вибудовуються суспільні реакції на зміни. Жінки готові долучатися до Збройних сил України та вже активно це роблять, реформуючи військову сферу країни, доповнюючи її професійно. Ідеться не лише про бойові загони на передовій, а й про навчальні заклади ти виші на мирних територіях.
Одна з тих, хто вирішив навчатися у військовому закладі освіти, — адвокатка Ірина Кваскова. Вона кілька разів задумувалася над тим, щоб піти навчатися бойової професії, у чому її підтримував брат Євген — доброволець та боєць 207 батальйону ТрО ЗСУ, який у квітні 2023 року загинув, захищаючи Україну. Остаточне рішення вона ухвалила після звільнення Київщини, а згодом лише переконалася в його правильності: «За півтора року я лише впевнилась у правильності рішення, зокрема у виборі бойової спеціальності (артилерія. — Ред.). Кафедра не зобов’язує долучатися до ЗСУ, а лише дає військову спеціальність на додаток до цивільної професії. Проте в Україні триває повномасштабна війна. Обов’язок щодо захисту Батьківщини в рівній мірі покладається як на жінок, так і на чоловіків. Ми не знаємо, де й коли може виникнути загострення, ми не знаємо, де й хто може опинитись у зоні боїв. Кожен має бути готовим до безпосередньої участі у війні в складі Сил оборони». Ірина визнає, що досі стикається зі стереотипами щодо її вибору навчатися у військовому закладі: «Одні вважають, що я шукаю пригоди та джерело адреналіну. Інші досі романтизують війну та вважають, що мені не терпиться опинитися на нулі, тощо». Проте, за її словами, це здебільшого відбувається поза межами кафедри. Студенти, викладачі, колеги — усі, хто безпосередньо долучений в освітній процес, розуміють вибір Ірини, розуміють його звичайність і поважають.
Інфографіка: Тиждень
Є певна подвійна скляна стеля, схожа на звичний концепт скляної стелі (його використовують для означення невидимих барʼєрів, що обмежують карʼєрне й не тільки просування жінок), яка створює невидимі перепони для жінок при входженні в стереотипно чоловічі професії чи заняття. Першу стелю в Україні здолали: суспільство розуміє, що жінки мають право та можливість активно діяти у війську на будь-якій посаді. Проте виникає інша — буцімто жінки роблять цей вибір через примху чи для того, щоб урізноманітнити своє життя. Однак мотивація жінок не відрізняється від чоловічої, адже захист батьківщини, близьких і тих, хто захистити себе не здатен, є загальнолюдською, яка не залежить від статі.
«Ніхто не дивується жінкам — бойовим медикам, хоча це надзвичайно важка та ризикована робота. Однак досі з подивом реагують на жінку, яка обіймає бойову посаду чи посаду командира. Проте кількість жінок у ЗСУ постійно зростає, особливо це відчутно після 24.02.2022. Саме ці жінки і є рушієм змін як у частині забезпечення рівних професійних можливостей, так і в адекватному сприйнятті жінок-військових суспільством», — зазначає Ірина Кваскова.
Роль жінки змінилася в часі війни, а краще сказати, стала повнішою, довідкривши можливості, що раніше були більш віддалені від жінок. Ця роль майже напевно зазнає змін і по завершенню війни, адже цілі, реакції, відповіді на виклики стануть зовсім іншими. Найбільший виклик у цьому постійному русі — уникнення ігнорування особи, жінки чи чоловіка, без апеляції до її статі, без гендерних упереджень, без необґрунтованих догм, які приписують належну діяльність людини на основі міфічних уявлень. «Війна триває, тому наївно не готуватися до тієї військової спеціальності, де ти можеш бути найбільш корисна або корисний. Думаю, я можу найкраще стати в пригоді як медійниця, менеджерка або якась писака. Тому вирішила вступити в академію сухопутних військ на військову кафедру. Не шкодую про свій вибір», — каже в коментарі Тижню ще одна студентка військового вишу Анна Герич. Життя в Україні тепер триває з постійним фоновим запитанням, де я можу допомогти, що вже стало співзвучним із голосами рідних та близьких, яких ми чуємо щодня. Жінки, що долучилися до війська в будь-якій ролі, змогли відповісти на це запитання. Можливості чоловіків та жінок рівні, права також, але здібності, уміння й бажання відрізняються.