Це, звісно, не вибір долі, але коли на твоє затримання на березі весняного Дніпра посилають десяток спецпризначенців, то якось мимоволі переконуєшся, що ти не господар свого життя. Коли ж цей процес легітимізується бодай скільки-небудь об’єктивними обставинами, відкрутити ситуацію на кілька кадрів назад стає дуже й дуже проблематично.
Нині, напевно, уперше за останні 34 роки органи правопорядку в Україні мають особливі повноваження: вони можуть зупинити будь-якого громадянина або особу без громадянства, заарештувати на кілька діб, зідрати астрономічний штраф і взагалі завдати незручностей, які за звичайних обставин у принципі можливі, але малоймовірні. Востаннє в нашій історії це відбувалося після чорнобильської катастрофи, але тоді зловживання відбувалися на ґрунті тотальної брехні й критичного браку інформації, нині ж безконтрольна сваволя збірного сержанта Петренка спостерігається на тлі надлишку відомостей різного рівня адекватності й релевантності, а результат той самий. Спробуйте качати права — ефект не забариться. Я навмисно не розглядаю практику обмежень у прифронтовій зоні, бо там авторитет людини з рушницею підкріплено періодичним залітанням з того боку мін і снарядів, переконливість надто наочна.
Надзвичайні повноваження нині мають правоохоронці в різних країнах, і не факт, що наш вітчизняний режим найжорсткіший з усіх уявних. Знаю від друзів, що в Парижі — Парижі з його культом свободи й нетерпимості до будь-яких утисків або того, що може сприйматися як утиски! — так само в найпривілейованішому становищі власники собак… Класичні туристичні краєвиди Нотр-Дам та Нового мосту безлюдні, як у голлівудському фільмі про живих мерців, а місцеві ажани можуть прискіпатися до будь-кого не гірше за наших красенів. Те саме в Італії, де порушення карантину карається ув’язненням до трьох місяців або штрафом до €206; в Іспанії ще суворіше: штраф до €600 тис., ув’язнення до одного року! Проте є різниця: щойно закінчиться надзвичайний стан, оформлений за всіма правилами тамтешнього правового занудства, — і суворі поліціянти миттєво перетворяться на найкращих друзів пішохода, як карета у відомій казці перетворюється опівночі на гарбуз.
Читайте також: Очікування та реальність. Чим завершилися позачергові засідання Верховної Ради
Оскільки в нашій географії апеляція до прав та свобод громадян є здебільшого прерогативою тонкого прошарку навіжених активістів, а фраза «я зателефоную своєму адвокатові» сприймається як «понти», є цілком реальна небезпека, що після закінчення вірусного божевілля людина з кийком набере смаку до самостійного визначення, що громадянинові не заборонено робити, а за що його доцільно відпровадити до відділка й далі. Враховуючи те, що політична влада як така в країні на очах розлазиться на окремі, мало пов’язані між собою шматки й шматочки, єдина дієва вертикаль зберігається по відомству внутрішніх справ. COVID-19 зійде нанівець, звичка командувати залишиться. Тим більше що зразки переконливості енергійних дій підлеглих пана Авакова в усіх перед очима. Скільки триває просто-таки непристойна маячня з «розкриттям» убивства Павла Шеремета? Скільки вже провели й ще проведуть у в’язниці музикант, кардіохірургиня та медсестра? Чи з’явиться спокуса перетворити цей театр на звичну щоденну практику? Чи настав уже час бити на сполох?
Не панікуймо, краще повернімося до фактів. 17 березня цього року Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» було в терміновому порядку доповнено статтею 44–3, згідно з якою найбільше покарання для звичайних громадян — штраф 34 тис. грн (2 тис. неоподаткованих доходів громадян), для посадових осіб — до 170 тис. Боляче, але не смертельно. До того ж експерти відразу акцентували увагу на тому, що ця норма має бланкетний характер, тобто для її використання доведеться послатися на конкретну норму іншого закону або підзаконного акта. Що саме порушив громадянин, який пункт? А доведіть! Оскільки правила поведінки під час пошестей — не ПДР, де працівники-практики кашкета й жезла (чи чим вони там зараз махають?) орієнтуються, немов випускник семінарії у Святому Письмі, протоколи порушень на практиці складаються кострубато. Реальний результат купання в річці або озері, смаження шашликів у лісі або на спортмайданчику, гуляння по троє або юрмою мають такий вигляд: за останні три тижні в суді розглянуто понад 400 постанов про притягнення до відповідальності за згаданою статтею.
З них більш ніж половина справ судді повернули в поліцію для доопрацювання, оскільки протоколи не витримують критики. Понад 100 справ закрито за відсутністю складу правопорушення. 17 постанов передбачають усне попередження через малозначний характер злочинних дій (іронія), у кінцевому підсумку станом на понеділок лише 32 людини на всю країну постраждали на гроші від 17 тис. до 34 тис., до того ж у деяких випадках штраф накладався з відтермінуванням до закінчення карантину або, так би мовити, «у кредит» на 10 місяців. Більшість порушень пов’язана з торгівлею та послугами: торгував з капота легковика сільськогосподарськими продуктами, не зачинила перукарню, торгувала секонд-хендом, не зачинив крамницю будівельних матеріалів, не зачинив кафе, перевозив понад 35 осіб, не зачинив ломбард (та невже? а хтось запевняв, що ломбарди належать до критичної інфраструктури…) тощо. Тільки один випадок викликає сумніви: у Сумах пенсіонера впіймали в супермаркеті без маски. Та й то треба уважніше дослідити казус, а раптом пенсіонер трапився з поганим характером?
Читайте також: Різниця є
Інакше кажучи, жодного терору на практиці не спостерігається, життя триває, ура! Найцікавіше ж аналізувати підстави відмови від адміністративного переслідування. Здебільшого судді посилаються на норми Конституції України (зокрема, ст. 62, яка передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним способом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь), а також — увага! — на рішеннях Європейського суду з прав людини. Таких прикладів разом 35. Розумієте, коли Конотопський міськрайонний суд Сумської області посилається на ЄСПЛ, це справді вражає. Ми звикли зневажати всіх гамузом представників суддівського цеху за їхні Range Rover і такси «вирішення питань», проте, виявляється, це не правило. Юристи адвокатського об’єднання «Ореховський та Коломієць. OK Legal», які провели цитоване тут блискуче дослідження, у підсумку зазначають: «Печерський, ОАСК і київська апеляція — це далеко не вся судова система. У районах та областях працюють чудові судді, захищають Конституцію, знають, що таке «бланкетна» норма й чому «інструкція» — це не «закон». Дякуємо вам, небайдужі». Приєднуюся.