Процесія на чолі зі старшими єпископами пройшла з Єрусалима до Віфлеєма крізь браму, яку тамтешня влада відчинила спеціально для цього, браму в жахливій бетонній стіні, збудованій для розмежування Єрусалима і палестинської території.
Храми були переповнені, а кількість приїжджих зросла. Ще більше гостей було тут під час православного Різдва 7 січня. Арабські торгівці користаються напливом гостей, продаючи чай, солодощі та сувеніри, у той час як Палестинська автономія анітрохи не витрачається на створення святкової атмосфери: освітлення та велику ялинку з кольоровими ліхтариками.
Однак для багатьох християн на Близькому Сході нині час не для святкування, а радше для суму, небезпеки і страху. Тисячі арабів-християн уже втекли від погроз і бомбардувань, що забрали життя багатьох вірян і тримають у страху давнє християнське населення. Ще тисячі людей відчайдушно намагаються отримати візи в країни Заходу. Якщо ця міграція не припиниться, християнство на Близькому Сході незабаром стане лише спогадом, храми спорожніють, а святі місця перетворяться на мертві музеї.
Мовою цифр картина не менш сумна. 1946 року християнська громада сягала 22% населення палестинської території британського мандата. Нині християнами є лише 2% населення Ізраїлю та окупованих палестинських земель. Не так давно 80% жителів Віфлеєма – міста, в якому народилося християнство, – становили християни. Тепер ця цифра не перевищує 15%, а кількість мусульман суттєво переважає. Назарет і Єрусалим, у яких християнство процвітало протягом майже 2 тис. років, також втратили більшу частину християнського населення. Пастви їхніх храмів зменшуються, і церковнослужителі радо вітають іноземних прочан та туристів.
Християнство втрачає позиції не лише на Святій Землі. На Близькому Сході християни тепер є небажаними членами суспільства, вони стають жертвами нападів і дістають тавро західних агентів, у той час як в Іраку тривають бомбардування, у Сирії панує насилля, а ісламські бойовики зміцнюють позиції в Єгипті. Сотні тисяч людей втекли з Іраку після падіння Саддама Хусейна. Чимало з них прямують до Йорданії та Сирії – країн, де найдавніші християнські громади століттями жили у відносній гармонії із сусідами-мусульманами. Тепер іракські біженці-християни втікають удруге, повертаючись, попри наявні загрози, до родових домівок халдеїв, вірменів та ассирійців у Багдаді, Мосулі, Басрі й Кіркуці. Сирійські християни опинилися в центрі громадянської війни й не хочуть полишати режим, що толерантно ставився до їхньої колись успішної й впливової громади. Вони бояться джихадистів, які воюють на боці сирійської опозиції, не приховуючи наміру запровадити виключно ісламістський режим (див. стор. 48).
Міграція активізується на тлі широкого обговорення жорстоких нападів. Два роки тому пов’язані з «Аль-Каїдою» озброєні люди здійснили напад на кафедральний собор Сирійської католицької церкви в Багдаді, наслідком чого стали 100 полонених і 58 загиблих. Торік 23 особи було поранено після вибуху в церкві у Кіркуці, ще кілька бомб знайдено поблизу двох інших храмів.
На Святій Землі менше насилля і загроза не така очевидна, проте християни й там у небезпеці. Палестинські християни вдвічі більше потерпають від дискримінації: як палестинці під зверхністю Ізраїлю та в оточенні дедалі могутніших ісламських екстремістів. Нерідко християнські жінки змушені носити паранджу, дотримуючись обмежень, встановлених ісламістами. Ізраїль гарантує християнам усі права та свободу віросповідання (не враховуючи проблем, від яких потерпають 5 тис. вірних Христу, що залишилися в Газі). Однак духівництву й пастві орієнтованої на Захід і добре освіченої громади дошкуляють численні обмеження: складний доступ до Єрусалима, дозволи, контрольні пункти і бюрократія обтяжують щоденне життя. Християни зазнають дискримінації в бізнесі, їм непросто отримати вищу освіту. Стрімко знижується рівень народжуваності, тим часом ісламісти бойкотують або нападають на дедалі менш численні громади, називаючи їхніх членів шпигунами і колаборантами.
Чимало християн починають втрачати надію на нормальне життя на рідній землі й дедалі більше звертають погляди на Америку, Канаду та Австралію, де інші вже дістали теплий прийом, прихисток і матеріальний добробут. Однак ця міграція обертається катастрофою для тих, хто лишається. По-перше, у сусідів-мусульман і зовнішнього світу складається враження, що християнам, особливо тим, які пов’язані з англіканською та римо-католицькою церквами, тут не місце, що їх привели сюди хрестоносці, колоніалісти і місіонери. Та насправді більшість християнських громад – носіїв біблійних мов і традицій апостольських часів – сформувалися щонайменше за 500 років до приходу ісламу.
По-друге, християни давно мали непомірний інтелектуальний і торговельний вплив. Арабське пробудження ХІХ століття за часів Османської імперії очолювали християни. Вони засновували і керували школами, лікарнями та університетами, що відігравали важливу роль у розвитку мусульманської більшості населення. Християнська громада завжди була відкрита для ідей ззовні та зв’язків із Заходом. Окрім того, найбільше підтримувала такі цінності, як права людини, правосуддя, толерантність і свобода.
Врешті-решт, якщо не буде християнської громади, хто дбатиме про світові релігійні пам’ятки? Незабаром поза монастирями та ізольованими громадами християнського життя взагалі не існуватиме.
Для світового християнства проблема така серйозна, що торік архієпископ Кентерберійський провів у Лондоні спеціальну конференцію, покликану знайти вирішення проблеми. Місцеві єпископи розповіли про власні страхи і розчарування та попередили, що екстремістські сили зміцнюють свої позиції на Близькому Сході (див. Тиждень №51/2012). Британський уряд засудив ізраїльські обмеження: якщо християнин із Західного берега одружується з християнкою із Єрусалима, пара не може дістати дозвіл на спільне проживання в місті. Йшлося про те, що Британія готова подбати про порятунок християнства на Близькому Сході.
Ізраїльтяни, які брали участь у конференції, визнали, що мало хто з їхніх співвітчизників зустрічався з християнами-палестинцями й обговорював взаємне відчуження і непорозуміння на Святій Землі. Кардинал Торан, який представляв Папу Бенедикта, сказав: «Світ не може дозволити, щоб Свята Земля стала археологічною й історичною цікавинкою, куди приїжджають, як до римського Колізею».
Він та інші представники духівництва закликали до віри, прощення і діалогу. Але це була песимістична конференція. Політика постійно дошкуляє релігійним громадам, тоді як раніше між ними панували взаємоповага і толерантність. Різдвяний хор нині став пережитком. А вертеп на площі Ясел незабаром може перетворитися на просту цікавинку для іноземних туристів.