Ті зверху робили все, що хотіли і як хотіли, а ті знизу дивилися на це крізь пальці, переконуючи себе, що й так не можуть нічого змінити, тому немає сенсу брикатися. Все перевернулося з ніг на голову, коли в центрі Києва раптом пішли в хід кийки, полетіли «коктейлі», запалали шини і врешті засвистіли кулі, раз і назавжди руйнуючи звичний уклад країни. Ті знизу несподівано зрозуміли, що можуть, якщо треба, і не лише можуть, а мусять, бо без них ніяк. І поки ті зверху ділили портфелі, приглядалися до кабінетів, розподіляли сфери впливу та домовлялися зі стовпами зруйнованої піраміди, ті знизу, вхопивши битки та мисливські рушниці, кинулися рятувати країну, резонно припускаючи, що нічого важливішого зараз у житті не існує.
Як вони її рятували, лише Бог знає, але врятували. Не без нюансів, звісно, тільки коли на карту поставлено занадто багато або й усе на світі, ніколи вдаватися до моралізаторства. Власне, ніхто й не сперечається, що святих на війні не буває. Святі на небі. На війні буває всяке. Хтось таки перегнув палицю, а хтось зірвався з ланцюга, добряче попсувавши собі карму. Тільки от судді хто? Поки не святі тримали ціною своїх життів оборону, нинішні судді та моралісти, сховавшись, мов щури, у нори, робили ставки на те, чим усе це закінчиться. Хіба ні? Ну дехто ще надував щоки перед камерами, хтось створював офшорні фірмочки, а хтось віджимав заводики, але це аж ніяк не робить їх святими.
Читайте також: ГПУ опублікувала відеоматеріали окремих судових засідань у справі "торнадівців"
До конфлікту між добровольцями, які в критичний момент взяли на себе виконання функцій держави, бо держава (монополіст на насильство) виявилася неспроможною, рано чи пізно мало дійти. Підозра щодо такого повороту тліла від самого початку. Мудрі люди одразу казали, що, як усе стабілізується, добровольці підуть під кримінал, адже війни де-юре немає і діють закони мирного часу. Тоді про це не було часу думати, але пророцтва збуваються. Так урешті завжди трапляється. Щось схоже було і в братній Грузії, коли закоренілу корупцію довелося ламати силовими методами й, далебі, не в білих рукавичках.
Звісно, бажання чиновників повернути собі статус-кво природне. Навіть коли цей статус належав не їм, а їхнім конкурентам. Така природа людей влади. Тільки ось, повертаючи його, варто все ж таки враховувати зміни, які пережили усі в цій країні. Двічі ввійти в одну річку не вдасться, навіть коли задіяти свої нікчемність, хитрість і новостворені відділи Національної гвардії та поліції. Звісно, всім цим весільним генералам, псевдосиловикам-бізнесменам, прокурорам, які лише на зарплату примудряються будувати палаци, і суддям, на яких тавро ніде ставити, дуже соромно за те, що вони не змогли захистити в час X державні інтереси, хоча мали це зробити. Звісно, їм неприємно визнавати, що ту роботу за них мусили виконати звичайні громадяни, а тому готові зараз піти на багато що, аби стерти цю історію з пам’яті, а тих звичайних не святих громадян перетворити на покидьків — убивць і ґвалтівників. Це ми вже колись, до речі, проходили, років 100 тому. Пам’ятаєте розстріляного полковника Болбочана, завойовника Криму, який ризикнув був перевершити своєю доблестю самого Петлюру, чим дуже образив великого державника?
Звісно, розгортати одну за одною справи проти добровольців, коли війна лише набирає обертів, — це все одно що пиляти гілку, на якій сидиш, але, схоже, там, нагорі, про це ніхто навіть не намагається думати. Їм легше кричати про загрозу анархії, законність і боротьбу за українську державність.
Читайте також: В Оболонському суді заявили про неодноразові зриви засідань у справі "торнадівців"
Нині не сходить із язиків справа «Торнадо». Бійки під судом між побратимами обвинувачених у небувалих звірствах добровольців і правоохоронцями стали топом новин. Але таких судів по всій країні десятки. Перед тим ще був Кропивницький, де бійці «Правого сектору» заблокували приміщення суду, був Київ, коли судили Батю, був Маріуполь. І далі, очевидно, буде ще не раз. Ніхто насправді достеменно не знає, скільки добровольців потрапило за ґрати і щодо скількох відкрито кримінальні провадження. Справа «Торнадо», до речі, доволі показова. Ще під час затримання цих працівників МВС прокурор Матіос навісив на них ледь не всі содомські гріхи. Він із задоволенням розповідав про катування в особливо жорстокій формі, зґвалтування особливо жорстоким способом, вбивства і т. ін. Але дійшло до суду й виявилося, що більшість цих жахливих обвинувачень прокуратури підсудним не інкримінують. Зате є відверта ахінея, яка якнайкраще демонструє інтелектуальні здібності людей, що клепають справи. Обґрунтовуючи звинувачення за ст. 255 КК України (створення злочинної організації), якийсь слідчий написав, що ознаками злочинної організації є «чітке підпорядкування командиру», «сувора дисципліна»; називали один одного на «клички» і «фінансувалися з общаку». За цими ознаками під суд можуть потрапити всі добровольчі батальйони, особливо коли за «общак» мати волонтерську допомогу та особисті гроші бійців.
Утім, справа не в конкретних бійцях «Торнадо» і їхніх гріхах, а в намаганні їх розслідувати за глухими дверима. Для цього, кажуть адвокати, в обвинувачення і вліпили єдину сороміцьку статтю, яка дозволяє зробити суд закритим. Крім того, ця стаття стосується лише двох із дванадцяти підозрюваних і зовсім не заважає решту обвинувачень розглядати у відкритому режимі. І бійці та їхня група підтримки саме того й вимагають.
Читайте також: Колишнього бійця роти "Торнадо" засудили до 6 років за зґвалтування
Справедливість повинна бути завжди, і злочинці, навіть якщо вони добровольці, мають сидіти. Але є кілька моментів, які не дають бути впевненими в існуванні справедливості в цій країні та можливості її торжества. Перший: президент так і не оголосив війну війною, а тому всі, хто взяв у руки зброю, є злочинцями, просто ще не настав час, коли вони про це дізнаються. Другий: президент так і не підписав ухваленого ВР закону про амністію військовим, які не скоїли важких злочинів, що дало б змогу лишити в спокої не одного захисника Батьківщини. Третій: вояків судять люди, які зеленого уявлення не мають, що таке війна, не нюхали пороху. І тут зарадили б спеціалізовані суди. І нарешті, наша корумпована держава зі своєю корумпованою Фемідою не викликає в громадян жодної довіри, а тому, хай там що вона робитиме в такому стані, завжди викликатиме спротив, підозру й небажання мати з нею справу. Громадянам легше, як на Дикому Заході в преріях, покладатися на себе, а не на шерифа, й це було доведено і на Майдані, і на фронті не раз. І спроба розправитися з добровольцями — радше крок слабака й боягуза, причому сліпого, глухого й не здатного передбачати можливі наслідки. Ми це вже також проходили.