«З любові до малої батьківщини» я кілька разів залишався на робочому місці до пізньої ночі. В режимі телефонних консультацій вів довгі наради з херсонським краєзнавцем Олексієм Паталахом. Хотілось не просто перейменувати вулицю Леніна на Соборну, а відобразити у кожній назві місцеву історію, в контексті історії загальнонаціональної. Результатом тривалих суперечок і нарад став перелік пропозицій. Тут ми реалізували своє бачення «ідеальної декомунізації»: запропонували та обґрунтували кілька сотень топонімічних новинок. У нашому доробку вулиці Князя Вітовта та Евлія Челебі, козацьких полководців Семена Палія, Дмитра Горленка, Івана Обидовського. Згадали і давні топоніми (вулиці Бургунська, Староєврейська, Скіфська, Половецька, Паланкова), і видатних земляків (вулиця Родини Скадовських), і українських авангардистів (вулиці Олексія Кручоних, Володимира Хлєбнікова, Футуристів), і про героїв новітньої російсько-української війни (вулиця Кирила Забєліна, Сергія Колотаєва) і т.д.
Однак зовсім нещодавно до моїх рук потрапила зведена табличка усіх перейменувань по Херсонській області. Левова частка новацій – результат Розпорядження Голови Херсонської ОДА Андрія Гордєєва. Проте, і місцеві ради не змарнували нагоди «лишити слід в історії». Як і годиться, у фінальному тексті важко було відшукати бодай відблиск тих ідей, які ми запропоновали до розгляду. Читаєш список вулиць Херсонщини – наче гортаєш кулінарний довідник чи підручник з агрономії. Назви вулиць просто вражають: Центральна, Фермерська, Абрикосова, Вишнева, Садова, Сонячна, Горіхова, Квіткова, Зернова, Урожайна, Плодова, Баштанна, Яблунева і т.д. Не вистачає лише проспекту Пекінської Капусти та площі ім. 20-ліття овочевого базару у Великих Копанях.
Читайте також: Великий історичний стрибок
На жаль, але аналіз перейменувань по інших областях демонструє стійку тенденцію: Ленін зазнав нищівної поразки на полях і городах українських сіл.
У чому ж справа?
Я не схильний до полеміки про «видатну роль українського села у процесі формування національної ідентичності». У сучасному конкурентному світі перемагає культура і мова великих міст. Україна не є виключенням. Біда в іншому: чимало українців досі бояться мати власну позицію. Головний постулат СРСР міцно закарбувався на рівні несвідомого: не висовуйся.
Вам часто доводилось бачити, як люди йдуть на компроміси із совістю? Роблять речі собі огидні, але роблять – «бо так простіше». Наприклад – хабарництво. Або згадайте продавщиць у крамниці, які спілкуються між собою українською, а зачувши голос покупця одразу запитують про «пакєтік», «мєлоч на карточку». Запитайте їх чому так – «бо так простіше, так вже звично».
Щось схоже ми спостерігаємо і тепер. У той час, як у важких муках народжується новий українець, – поруч стоїть малорос, життєвим мотто якого стало «Чего изволите?». Малорос не противиться декомунізації, не бунтує. Бунт і спротив – це не його стихія. Хай з-під палки, але віндасть необхідні показники. Однак зробить це «між крапельками».
– А раптом русскіє прийдуть? А вдруг фронт посунеться на 10 км, що назад вулиці перейменовувати?
Не залежно від матеріального статусу, малоросові проблеми його побуту і дозвілля болять більше ніж Інститутська та Іловайськ: хай то буде оформлення житлової субсидії чи новий шкіряний салон для джипа. Звісно, для годиться можна підкинути волонтерам 50 грн. Однак війна з Росією, боротьба за свободу і гідність завжди залишаться для малороса «собитіями в Криму і на Донбассє».
Читайте також: Летаргічне питання про комуністичне минуле
Саме тому душа малороса огидна до будь-яких проявів сили, волі, боротьби та експансії. Якщо вже малороса спіткало таке лихо як перейменування вулиці – то нехай Леніна стане Центральною, а Чекістів – Урожайною. Головне – не робити кроків, які можуть зашкодити.
Висновок? Що на нас чекає у майбутньому? Ми приречені стати більш затятими і наполегливими. Це має проявлятися в усьому: від непоступливості у питаннях корупції до мовної стійкості.
Більшість завжди пристосовується. У цьому немає трагедії. Трагедія стається тоді, коли ініціативна меншість погоджується із правилами гри «колективного малороса».