Так уже склалося, що в Україні до чиновників ставляться не надто прихильно. На це є об’єктивні, вагомі, усім відомі причини. Тому, коли в нас заговорили про підвищення зарплат державним службовцям, громадська думка відреагувала на це досить скептично. Майже як в анекдоті. Мовляв, навіщо міліціонерові зарплата: дали пістолет, а далі крутися як можеш. Але глибше дослідження фактів приводить до прямо протилежних висновків.
Грані проблеми
Про низьку зарплату держслужбовців, здається, почали говорити з приходом в уряд волонтерів. До того в суспільстві вважалося, що оскільки більшість чиновників корумповані, то про підвищення їхньої винагороди не може бути й мови. Торік на хвилі таких суспільних настроїв депутати підтримали популістичну урядову ініціативу радикально зменшити зарплати високопосадовцям. Усвідомлювати довготривалі наслідки такого кроку довелося вже новому уряду, який, зрозумівши помилку попередників, почав шукати шляхи для підвищення зарплат чиновникам. Такі дії підтримували урядові волонтери, які зізнавалися, що в найкращому разі власних заощаджень їм вистачить на півроку безоплатної роботи на країну. А от як жити далі без того, щоб повернутися в бізнес, аби заробляти собі на хліб із маслом, вони не знають. Питання набуло суспільного резоансу, кілька разів розглядалося на засіданні Національної ради реформ і, як виявилося в підсумку, стало доволі дискусійним. Хоча консенсусу нібито досягли, до реального підвищення зарплат чиновників поки що так і не дійшло.
Читайте також: Дмитро Шимків: «Ми шукаємо модель, як підвищити зарплату держслужбовцям»
На чому ж спіткнулися реформатори? Ще наприкінці минулого року виникла ідея залучати на державну службу фахівців із бізнесу за принципом так званого secondment. Вони мали працювати на державу на тимчасовій основі, не втрачаючи основного місця роботи й отримуючи на ньому заробітну плату (зрозуміло, за наявності добровільної згоди власників бізнесу — роботодавців новоспечених чиновників). Виявляється, така схема досить популярна в Австралії, Великій Британії, Канаді. Але її не схвалили ключові політичні сили. Потім була ідея створити Фонд фінансування державної служби, який акумулював би кошти населення, бізнесу та зовнішніх донорів, щоб виплачувати чиновникам надбавки до зарплат. Цю концепцію розглядали у квітні на Національній раді реформ, але до її запровадження справа також не дійшла.
Урешті-решт зупинилися на перевіреному в Європі механізмі, за яким відбувалося підвищення заробітків у держуправлінні практично в усіх колишніх країнах — кандидатах на членство в Євросоюзі. Відповідно до нього збільшення зарплат державних службовців на перших порах фінансує ЄС (із відповідних фондів, передусім PHARE), а згодом, у процесі зростання економічної активності та наповнення бюджету, естафету переймає сама держава.
Проте, як виявилося, зазначений принцип реалізувати на практиці доволі складно. Для цього європейцям якось потрібно пояснити своїм платникам податків, чому вони збираються фінансувати чиновників держави, яка не має чіткої перспективи членства в Євросоюзі. В обмін на оплату фонду збільшення винагороди державним службовцям ЄС захотів від української влади абсолютно нової якості державної служби, такої, яка змусила б чиновників не просто протирати штани на робочому місці, а повністю відробляти вкладені в них кошти, мінімізуючи при цьому можливості для корупції й розкрадання, зокрема, європейських грошей (доволі розумно: платити офіційно, щоб уникнути високого ризику неофіційних втрат). А от із необхідною для цього реформою держуправління в нас якраз виникли проблеми. Адже в ЄС від нас хочуть комплексної її стратегії, нових законів про державну службу та адміністративну процедуру. Саме на етапі підготовки цих документів (новий закон про державну службу застряг у коридорах парламенту й зазнає численних правок) застопорився процес організації вищих зарплат чиновникам. Це може тривати досить довго, бо депутати не надто зацікавлені в згаданій реформі. Парадокс у тому, що за європейської якості держуправління більшість теперішніх мешканців політичного Олімпу не витримає конкуренції за робочі місця на державній службі, хіба що на виборних посадах, а ці місця, як відомо, досить хиткі.
Підвищувати чи ні?
Якщо країна хоче побороти корупцію, то традиційним у цьому є метод батога і пряника. Пряник – це високі зарплати, €1–2 тис. за місяць для керівних ланок, що даватимуть змогу провідним державним службовцям мати в Україні дуже пристойний рівень життя і, як очікують, протистояти спокусам корупції. Але за теперішньої системи без батога не обійтися, адже більшість корумпованих чиновників із превеликим задоволенням погодяться отримувати таку зарплату, але не поспішатимуть відмовлятися від корупційних схем. Тому підвищення зарплати без ефективної роботи правоохоронної системи (чого поки що немає) для реального реформування державного управління однозначно недостатньо. І навіть 
якщо перша запрацює по-новому, то чи стане тисяча-друга євро офіційної зарплати чиновника хорошою альтернативою стотисячним чи мільйонним хабарам? Дуже непросте питання.
Читайте також: Новий фундамент. Економічні та інші аспекти перетворення молодого покоління на основу нової держави
Якщо країна хоче позбутися непрофесіоналізму в державній машині, то піднімати зарплату чиновникам просто необхідно. Адже дотепер найрозумніші голови в Україні йшли працювати в приватний сектор, якщо взагалі не емігрували. А державі окрім корупціонерів залишалися або відверті фанатики своєї справи (такі справді є, але з кожним роком їх дедалі менше), або ті, кому до вподоби переваги державної служби (який-не-який соціальний статус, стабільність, прозорі доходи, надійна перспектива такої-сякої пенсії, численні відпустки), і хто любов до «стабільності» ніяк не зможе сумістити із бажанням змінити щось у державі на краще, особливо із власної ініціативи. Хай там що кажуть самі чиновники (вони зараз голосно протестують проти реформування держслужби, посилаючись на унікальність і незамінність професії державного службовця), а професійний рівень держави в Україні низький. Змінити цю тенденцію без підвищення зарплат у стратегічному плані не вийде ніяк. Хоча збільшення заробітків не зніме проблеми низької якості кадрів миттєво. Його треба комбінувати з численними програмами підготовки та перепідготовки фахівців нової формації.
Європейський досвід також свідчить на користь підвищення зарплат. По-перше, у більшості держав Південної та Східної Європи зарплати в секторі держуправління, оборони та обов’язкового соціального страхування суттєво перевищують середній рівень по країні (див. «Платити більше»). Прикметно, що максимальна різниця в Грузії, яка серед наведених на графіку країн до проведення реформ була, мабуть, найсприйнятливішою до корупції та найбільше в цьому аспекті нагадувала Україну. По-друге, виявляється, проблема низьких зарплат і високої плинності кадрів, низького їхнього професійного рівня і помітної схильності до корупції, які випливають із цього, існувала чи не в кожній державі, яка проходила процес приєднання до ЄС. Так, у звіті Єврокомісії від 2008 року про управління фондами ЄС у Болгарії читаємо: «Болгарському державному управлінню властиві висока плинність кадрів, непривабливі зарплати, що створює можливості для корупції та застарілих, централізованих управлінських операцій». І саме підвищення зарплат чиновникам у Європі дало змогу поступово вирішити цю проблему.
Читайте також: Андерс Ослунд: «В Україні громадяни, на жаль, не розуміють ключових економічних перетворень»
Часто кажуть, що на підвищення зарплат держслужбовцям бюджет не має грошей. Але якщо розібратися, то на це потрібні не такі й великі фонди. На початок поточного року в Україні працювало близько 300 тис. чиновників (100 тис. у місцевому самоврядуванні). Щоб збільшити їхні зарплати удвічі без розбору, потрібно приблизно 15 млрд грн на рік — це менше ніж 1% ВВП і становить невелику частину дефіциту річного держбюджету. Але, по-перше, підвищення зарплат супроводжуватиметься зменшенням кількості держслужбовців (на 20% цього року, далі більше), що обов’язково має йти пліч-о-пліч з оптимізацією та переглядом функцій, які вони виконуватимуть. По-друге, для уникнення корупції достатньо підвищувати зарплати лише на керівних посадах (щоправда, це не зніме проблеми професійного рівня кадрів). За розрахунками Адміністрації президента, практично в кожному органі державної влади таких близько 20, а отже, кількість претендентів на зростання винагороди щонайбільше 1,5–2 тис. Якщо їм усім підвищити зарплату до €2 тис. за місяць, то це потребуватиме лише €38 млн на рік. Погодьтеся, мізерна сума з огляду на масштаб проблеми, яку за її допомогою можна вирішити. Звичайно, такі гроші, особливо на перших порах, потрібно платити не просто за красиві очі, а за результат, тобто в нашому випадку за досягнення ключових показників ефективності (КРІ) у процесі проведення реформ. Можливо, навіть є сенс оформлювати підвищення як надбавки та премії за досягнення таких показників. Однак у тому, що їх потрібно платити, сумнівів немає.
Годі й говорити, що високий рівень зарплати на державній службі відкриває для України ще одну можливість — запрошувати на роботу чиновників із країн Східної Європи, які пройшли процес приєднання до ЄС від початку й до кінця і мають величезний досвід реформування своїх держав та вирішення тих самих проблем, які Україна намагається подолати сьогодні.