На початку вересня на сході ЄС вибухнув дипломатичний скандал, який укотре засвідчив проблему, що жевріє вже не один рік. Екс-президент Польщі, колишній лідер «Солідарності» Лех Валенса повідомив, що відмовляється прийняти від очільника Литви Далі Грібаускайте одну з найпочесніших нагород тієї країни – Великий хрест ордена Вітаутаса Великого. Своє рішення він пояснив тим, що «стурбований через права своїх співвітчизників(у Литві. – Ред.) на свою мову, збереження традицій і поваги до польської культури».
ПРОБЛЕМНА МЕНШІСТЬ
За даними перепису 2001 року, у 3,3-мільйонній Литві 240 тис. поляків. Це найбільша меншина, яка обійшла вже навіть росіян (відповідно 6,7% та 6,3%). Причому проживає вона компактно, зокрема в наближених до столиці районах: у Вільнюському поляків 61,3%, а Шальчинікському – 79,5%.
Загалом із польською меншиною є дві проблеми. Перша – подвійні назви населених пунктів та вулиць/площ у районах, де поляки становлять третину і більше населення. Це європейська практика, і сама Польща щодо литовської меншини в регіонах Сейни та Сувалкиїї застосовує (нещодавно таке саме право вибороли лемки в Горлицькому повіті Малопольського воєводства). Натомість одна справа надати таку можливість десь далеко на кордонах, інша – на території, яка оточує столицю держави. Як пояснює Рюстіс Камунтавічюс, викладач Каунаського університету Вітовта Великого, небажання погодитися з польським оточенням Вільнюса випливає також із традиції литовської історіографії, за якою поляки Віленського краю – це сполонізовані литовці (до речі, білоруська національна історіографія вважає, що вони колись були білорусами). Тому час від часу поляки у двох районах вивішують польськомовні назви вулиць, а литовська влада з таким самим успіхом їх знімає. Деякі поступки стосуються хіба що дороговказів.
Друга проблема – вимоги литовських поляків писати їхні прізвища відповідно до польської традиції. Аби «Адам Міцкевич не був Міцкявічюсом». Вони мали нагоду дійти аж до Європейського суду. Страсбурзький суд вирішив справу не на їхню користь: постановив, що Литва має повне право записувати прізвища громадян мовою, закріпленою в Конституції, себто литовською.
У певний момент уряд Литви був навіть готовий до подвійного написання прізвищ у паспортах. Ґедимінас Кіркілас (прем’єр-міністр у 2005–2006 роках) заявив, що «боротьба за кілька літер є смішною», і був готовий прийняти пропозицію поляків щодо вживання польської в самоврядуванні двох районів. Однак цей намір не був реалізований, що лише поглибило конфлікт.
Оглядачі відзначають великою мірою штучне роздування зазначених проблем. Константінас Речковас із Європейського гуманітарного університету (перенесений до Вільнюса в 2004 році з Мінська. – Ред.) переконує: «Це не конфлікт місцевого польського та литовського населення – це конфлікт поміж представниками так званої Акції Виборчої (поляків Литви. – Ред.), які намагаються дестабілізувати ситуацію, та традиційними політичними силами і просто адекватними громадянами. Багато відомих діячів Литви – поляки за національністю – засуджують такі провокації».
Читайте також: Людина солідарності
НЕСПОДІВАНІ СОЮЗНИКИ
Навесні 2011 року польська меншина пішла на крок, котрий можна порівняти з непідтримкою литовської незалежності, чим вона «відзначилася» 20 років тому. На виборах до місцевої адміністрації партія «Виборча акція поляків Литви» виступила спільно з Російським альянсом і здобула переконливу перемогу з результатом 64,72% голосів у Вільнюському повіті, а в самому Вільнюсі коаліція посіла друге місце, набравши 15,07%. На думку лідера польської меншини Вальдемара Томашевського, союз із росіянами «працюватиме на зміцнення їхніх спільних позицій в освіті, культурних акціях, де іноді впливу та сил бракувало».
Один із прикладів такої співпраці – озвучені в унісон протести проти запровадженого з 1 липня в дію нового закону про освіту, який вимагає викладання литовською всіх предметів, які стосуються Литви (включно з історією, основами громадянськості, географією), хоча раніше в школах для меншин литовською викладали лише власне мову та літературу. Представники обох груп – і польської, і російської – різко критикують документ і погрожують обстоювати свої правав міжнародних інстанціях.
Заради справедливості треба сказати, що Литва пішла на широке забезпечення прав меншин в освіті. Лише у Віленському районі працює близько сотні польських шкіл, а у Вільнюсі діє єдиний у світі Польський університет за межами Польщі (існує у формі філії Білостоцького університету, де можна вивчати польською економіку та інформатику).
Нерідко, на думку Константінаса Речковаса, польські вимоги звучать як ультиматум, хоча «здебільшого провокативні заяви лунають з боку політиків-радикалів у Польщі, які не мають великого впливу чи підтримки населення». Щоправда, «робити політику» на питаннях польської меншини в Литві намагаються і помітні діячі у Варшаві. Зокрема, одним із послідовних критиків литовського уряду є польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський, який не пропускає нагоди нагадати про «права меншин» і навіть відмовлявся приїжджати до сусідньої країни, «доки ситуація не зміниться».
Зі свого боку, литовці вважають вимоги меншин викликом для інтеграції литовського суспільства, причому на шкоду самим меншинам. Як пояснив міністр закордонних справ Литви Аудронюс Ажубаліс: «Ті, хто закликає до вивчення молоддю [у Литві] лише польської мови, позбавляють її конкурентоспроможності на ринку праці. Пізніше така людина може бути не більш ніж помічником на будівництві…»
Читайте також: Дещо про національну гідність
ТРЕТІЙ ГРАВЕЦЬ
Полька шляхетського походження з Литви, зірка польської тележурналістики Марія Пшеломєц вказує й на ширше тло для взаємодії польської і російської меншин. Поки литовці з поляками мають найгірші в Євросоюзі відносини, Росія пропонує «співпрацю» і тим, і іншим, надалі розсварюючи їх. Так, нещодавно Польщі було запропоновано допомогти зі спорудженням атомної електростанції в Калінінградській області, яка так чи інакше конкуруватиме з ідеєю побудови нової станції в литовському Вісагінасі замість закритої два роки тому Ігналінської АЕС. Оскільки північ Польщі й так потерпає від браку електроенергії, а відносини з Литвою не найкращі, не виключено, що поляки погодяться на пропозицію Кремля. Натомість коли найбільший нафтопереробний польський концерн ORLEN викупив нафтопереробний завод у литовському Можейкяї, російська «Транснефть» одразу ж перекрила поставки нафти. ORLEN довелося шукати можливості транспортувати її морським шляхом.
У такому контексті конфлікти, подібні до литовсько-польського, набувають нового звучання. Вони підживлюють хибні уявлення частини польської еліти про розклад сил у регіоні, підштовхують до спроб натиснути на сусідів, щоб «розрубати» давні непорозуміння. На цьому тлі, вміло граючи на великодержавних комплексах деяких представників польського істеблішменту, російська сторона створює сприятливі умови для реалізації своїх інтересів у регіоні – часто всупереч інтересам інших країн.
Тверезо мислячі люди і в Литві, і в Польщі усвідомлюють це. Марія Пшеломєц так коментує ситуацію: «У польсько-литовських відносних зараз така ситуація, як у кішки з собакою, які постійно гарчать один на одного. Була б моя воля, я б їх як ото взяла за шкірки, та й порозкидала б у різні боки! Бо де двоє сваряться, там третій зискує».
Читайте також: Звідки родом протиріччя між «старою» і «новою» Європою?