Не шикуватися

1 Червня 2018, 15:54

Цей атавізм не є і не може бути частиною виховного чи навчального процесу. По суті, це початок привчання молоді толерантно ставитися до підлабузництва, показухи та неможливості пручатися системі, де тебе обов’язково змусять робити так, як усі. І якщо ми вже говоримо про реформи освіти, де діти стають центром процесу, то зрозуміло, що в навчальних закладах такого не повинно бути взагалі.

 

Прикрий випадок, коли під час виступу Петра Порошенка на святковій лінійці в одному з ліцеїв хлопчик знепритомнів і впав, не перший і не останній на таких заходах. Так, президент, як батько, майже інстинктивно кинувся допомагати, і я, наприклад, не бачу в цьому жодного піару, про що вже за традицією почали кричати навкруги. Але справжня допомога потрібна в іншому: припинити практику використовування дітей для створення потрібного тла чиновникам чи політикам. Бо якщо в дорослих усе ж таки є хоча б умовний вибір, іти чи ні на якусь зустріч або мітинг, то діти позбавлені його апріорі. Багатоденна муштра перед цими виступами, яка зазвичай відбувається під час навчальних годин або відпочинку, очікування «важливих гостей» у спеку чи холод, залякування страшними наслідками, якщо хтось поводитиметься не так, як треба. Такі реалії життя вихованця кожної української школи та навіть дитячого садочка. І усвідомлення з пелюшок: «Моїми інтересами можна нехтувати заради тих, хто має владу (гроші, зв’язки)».

 

Читайте також: В окопах у людський зріст

 

Торік місцева влада в деяких регіонах заборонила приходити на дитячі лінійки політикам і чиновникам. Хороша, але не кардинальна ініціатива. Тому що «святе місце» не стало вмить порожнім: для важливих слів і далі шикуються в чергу спонсори, меценати, впливові батьки та інші дорослі. І стоять під палючим сонцем тисячі втомлених першачків із зав’ялими квітами, позіхають, не розуміючи жодного слова з тих, що до них промовляють. Добре, коли це закінчується тільки нудьгою та відразою до таких заходів на все життя, а не лікарняним ліжком. До речі, масові випадки отруєння невідомими речовинами під час урочистих заходів — це теж дуже показовий дзвіночок. Такі кримінальні «флешмоби», якими керують у соціальних мережах, як і групи дитячих та підліткових суїцидів, дістають неабияку підтримку. На жаль, багато школярів сприймає школу як вороже та нудне середовище, де немає щирості й захисту, тому ними легко маніпулювати.

 

Звичайно, я не пропоную залишати школярів без свят. Але дорослим треба нарешті зізнатися собі: те, що вони чомусь називають святами, для дітей уже давно перетворилося на нудні, непотрібні та навіть небезпечні заходи для галочки. Щоб віздначити перший чи останній день навчання, можна піти всім класом у ліс, взяти участь у цікавому квесті, організувати миттєвий танцювальний флешмоб, посадити дерева або квіти, поїхати з допомогою до притулку для літніх людей чи тварин, провести з батьками спортивну естафету або кулінарний конкурс. І ще незліченна кількість варіантів, окрім як вишикуватися у дворі школи й годину слухати банальні та набридлі повчання, чекаючи, коли це вже нарешті скінчиться. І навіть якщо на захід вирішить завітати якась відома особистість, не перетворювати дітей на «живий паркан», а запропонувати їм взяти безпосередню участь у спілкуванні: провести спільні дебати, міні-прес-конференцію, тренінг чи виставку.

 

Читайте також: Не знищувати, а відроджувати

 

Думаю, все це школярі пам’ятатимуть набагато довше, ніж чергову традиційну лінійку з шикуванням, як на плацу, чи перерізанням стрічки поважними гостями. І головне — вони зростатимуть із неприйняттям відвертого цинізму, замилювання очей, насилля над волею людей. Але чому свій меседж я все ж таки почала зі слова «заборонити», що, на перший погляд, суперечить декларуванню свободи? Для мене в цьому випадку все просто: свобода дорослих (бажання йти звичним шляхом, тішити свої амбіції, не заморочуватися пошуком цікавого для нового покоління) закінчується там, де вона заважає жити, розвиватися та почуватися вільними дітям. І тому нове треба захищати від старого. Навіть через заборони. Бо це принцип збереження цивілізації, умова прогресу та показник здорового суспільства.