До речі, слово «вистояти» напрочуд суголосне з філософською школою стоїків. Але ця назва походить не від звички стояти, а від найменування портика, біля якого збиралися давні мислителі, щоб поміркувати про самовладний триб життя. Лихоліття тієї доби вже промайнули. Проте й нині не раз натрапиш на ревнителя стоїчних істин. Узяти хоча б публікацію американського професора Вільяма Ірвіна про благі напучення Стої.
Кому не хотілося б затишного існування, сповненого відрад і вигод? А чи багато набереться тих, кого не збентежить утрата цього здобутку? Хоч що кажи, а мистецтво втішатися чи стерпіти біду актуальне в усі віки. Давньогрецькі стоїки (Зенон, Клеанф, Хрисип) поділили своє вчення на три складові: фізику, логіку й етику. Перша давала змогу з’ясувати порухи провидіння. Друга зараджувала при потребі аргументувати. Третя допомагала віднайти дорогу до щастя. А все разом зводилося до набуття чеснот і взорування на природу. Залишалося досліджувати себе й уникати зайвого. Гідний мудрець не знає нудьги й радіє без надміру. Натомість давньоримські стоїки (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій), вважаючи, що й цього цілком достатньо, переймалися не світоустроєм і обґрунтуванням, а пошуком умиротворіння. Передовсім треба було вигнати із серця злостиві, сумні та полохливі почуття, замінивши їх на протилежні.
Читайте також: Повсякдення Гетьманщини
Зрештою, стоїчна доктрина посіла місце десь посередині між гедонізмом і аскетизмом. Тобто насолоду доти не визнають шкідливою, допоки вона не гіпертрофується. Але як дотриматися міри? Колишній раб Епіктет вважає: осмислюючи своє призначення. Мабуть, ідеться про намагання порівнювати вчинки з божественною сутністю й зрікатися того, що їй не личить. А як з цим у сильних світу цього? Марк Аврелій хоч і був імператором, але потерпав від недуг, сімейних і державних чвар. Як видно, навіть вища влада не гарантує спокою. Тому римські стоїки здебільшого вдавалися до практик душевної рівноваги. Насамперед вони послуговувалися силою уяви. Що швидше поставиш себе на місце особи, яка позбулася в усіх сенсах найдорожчого, то легше з’ясуєш причини, що можуть до такої халепи допровадити. Адже тому, хто безперестанку нидіє, доведеться пожалкувати за кожним змарнованим днем і всякою миттю. А будь-хто, перебравши чимало занять, змушений не десь іще себе залучити, а з’ясувати власне ставлення до речей.
Отож коли уявиш найгірші сценарії, то значно полегшиш собі життя, щойно наразишся на перспективу чогось такого. Стривайте, похопиться пильний критик, але навіщо ходити понурим, якщо метою є не примноження, а подолання будь-якого пригнічення? З такенною тяганиною недовго довести себе до навіженості. Та мудреці знали: дещиця досади підготує до ще більшої гризоти. Якщо не здобрієш дрібницею, то не сподівайся, що взагалі чимось удовольнишся, бо всього буде замало. А відтак не зайве набути звички зауважувати навколишні дивовижі: чудових людей, явища, події.
Сприйнявши все за даність, яка триває вічно, ніколи не звідаєш життя. Зазвичай людину зачіпають інші своїми турботами, жалями, заздрощами, скигленнями. Ох, і скрутно не озватися на ті подразники. Здається, ніби всім геть не байдуже до тебе. Вони тільки й прагнуть тобі дошкулити. У такому разі Епіктет радить зосередитися на внутрішній налаштованості й змінювати її. Подекуди ми ставимо собі недоладні чи непосильні завдання, а потім скаржимося на вигорання. Певна річ, варто себе перевершувати, але не виснажувати. Переоцінивши свої здібності, неминуче впадатимеш у розпач, що ти не такий гарний, як той, кому краще ведеться. Буває нелегко збагнути, що справді вартісне, а що належить до примарних цінностей. А коли останні заволодіють твоїми бажаннями, то сум’яття вже не уникнути. Гнівитися чи дратуватися невідворотними подіями безглуздо. Проте найважче плекати нехіть до порожніх речей, бодай і вирізнивши їх.
Читайте також: Київська школа в Московії
Зрозуміймо, стоїк зовсім не схожий на одинака й аполітичного самовигнанця. Він якраз і наголошує на відповідальній суспільній позиції. Дещо змінити йому вдається, але є й таке, що лише частково надається до змін, а також те, чого переробити ніколи не вдасться. Докладати зусилля можна лише за наявності істотних важелів контролю. І навпаки, слід облишити марні намагання. Найбільша драма виникає там, де вплив частковий. Одначе тут у пригоді стоїку стає фаталізм, коли необхідно не виявляти конформізм, а узгоджувати прагнення з напрямами долі. Бо хоч скільки пручатимешся — результат усе одно буде кепським. Нехай минулого, на жаль, не змінити, та коли обміркуєш його, то точно передбачиш майбутнє. Якщо вчитися радіти наявному, знічев’я не патякати, ігнорувати славу, аналізувати докори кривдників і реагувати на них з гумором, за провини вибачатись, обмежуватися в розкоші та наїдках, але без перебільшень і не цураючись загалом багатства, не ховатися від думок про смерть — то задоволення від життя невпинно зростатиме. Важливіше йти до насолоди, а не безтямно зачаровуватися нею. Позаяк відпустивши віжки бажань — почнеш запаморочливий гін. Раз це почувши, може, збагнеш, що будь-яка бурхлива воля надається до розумного керування та відкриття свободи.