Ми зустрілися з Еміралі-ефенді Аблаєвим у його невеличкому кабінеті поруч із піднятою з руїн у 1990-ті роки історичною мечеттю Кебір-Джамі у старому Сімферополі. Розмова була щиро приправлена запашною кавою та подеколи переривалася протяжними звуками азану – заклику на мусульманську молитву. Еміралі-ефенді з готовністю відповідав на запитання, іноді доволі емоційно. Особливо коли йшлося про проблеми, де, на думку Еміралі-ефенді, відчувається найбільше непорозумінь щодо прагнень та почуттів мусульман із боку представників влади.
У.Т.: Муфтію-ефенді, яку роль, на вашу думку, відіграє релігія в сучасному українському суспільстві?
– На жаль, зараз у нас усі кажуть, що поважають релігію, але це не більше ніж порожні слова. Коли ми хочемо побудувати здорове суспільство, то без неї це зробити неможливо. Я зовсім не закликаю до того, щоб усі проводили життя в молитві чи ставали професійними релігійними діячами, проте будь-яке суспільство повинно знати свою релігію – тоді жодних проблем виникати не буде. Щодо цього ми тепер рівні – й християни, й мусульмани: все минуле сторіччя релігії нікого не навчали. Якщо й готували священнослужителів, то не заради Всевишнього, а зовсім з іншою метою. Людина, котра не знає своєї релігії, ніколи не буде поважати й чужої – ми це особливо добре відчуваємо, живучи в Криму. Я б хотів бачити підтримку з боку держави традиційних конфесій, які існують в Україні здавна, а не різних радикальних течій і сект. Я хотів би бачити українську державу таким суспільством, де б ніхто не осуджував, не ображав одне одного ні за національною, ні за релігійною ознакою. А це можливо лише тоді, коли держава буде підтримувати традиційні конфесії.
У.Т.: Яку підтримку ви маєте на увазі – політичну, матеріальну?
– Релігію в жодному випадку не треба втягувати в політику – я категорично проти цього. Не варто й протиставляти релігію політиці. Кожного депутата чи іншого політика створив Бог, так само як і мене – й він так само потребує релігії, як і всі ми потребуємо політики. Нині люди зовсім не знають своєї релігії, і я вважаю, що держава повинна усвідомити це як проблему й допомогти її вирішити. Зокрема й матеріально.
У.Т.: Як складаються стосунки між мусульманами та православними в Криму?
– За ті десять років, що мене обрали муфтієм, жодних міжконфесійних проблем на місцях не виникало. Проблему, насправді, треба шукати в Сімферополі. Це все політика. Десять років працюємо – десять років говоримо: не втягуйте нас у політику. Близько десяти років ми не можемо отримати землю для будівництва соборної мечеті в Сімферополі. Чому до цього часу не вирішується це питання? Адже ми не задля розкоші чи показухи хочемо збудувати цю мечеть. Подивіться, скільки людей приходить на п’ятничну молитву в Кебір-Джамі – більшості доводиться стояти на вулиці. Нам відверто кажуть: це політичне питання, йдіть і розбирайтеся. З ким розбиратися? З мером Сімферополя, з головою Верховної Ради Криму чи з головою Ради міністрів АРК? Нам кажуть: якісь татари захопили землю одного депутата – поверніть її, й ми вирішимо проблему соборної мечеті. Хіба це розмова?
У.Т.: Яка причина появи автономних від муфтіяту громад у Криму? Чому мусульмани йдуть від муфтіяту?
– Мусульмани нікуди не йдуть. Я вам наведу один приклад. У 1783 році Російська імперія захопила Крим. Через рік мусульмани звернулися до губернатора, сказали: у нас нема глави, ми маємо обрати муфтія. Губернатор погодився: будь ласка, скликайте курултай і вибирайте. Було два кандидати – Асан і Усеїн. За Асана віддали 200 голосів, за Усеїна – 80. Губернатор запрошує Асана й каже йому: вітаю, народ довірив тобі бути муфтієм, а тепер прочитай цей папір і підпиши. Асан прочитав і каже: вибач, я повинен служити людям, так велять суна пророка й Усевишній Коран, я нікому більше слова дати не можу. Йому сказали: ти вільний, і запросили Усеїна. Говорять: хоча люди не за тебе проголосували, ми хочемо з тобою працювати, прочитай цей папір і постав підпис, інше – наша турбота. Усеїн прочитав і підписав. А власті знайшли користолюбних людей, котрі заявили, що курултай, на якому обрали муфтієм Асана, не легітимний, позаяк їх там, мовляв, не було.
З того часу 226 років пройшло, а ми бачимо ті ж методи. Людям казали, якщо вони зареєструють автономні громади, то зможуть створювати свої фірми, не платити податки, їхніх синів не забиратимуть до війська. Коли ми звертаємося в державні органи із запитанням, чому вони реєструють автономні громади, що представляють радикальні течії, ніхто не може до пуття відповісти. Навіть якщо бін Ладен принесе в Комітет у справах релігій статут, вони його зареєструють, зроблять кілька незначних зауважень: ось тут кома зайва, а тут крапку забули, й усе. Зараз у складі Духовного управління мусульман Криму діє приблизно 350 громад, і ми вважаємо, що цього цілком достатньо. Ми нікого не запрошуємо й нікого не виганяємо – кожний мусульманин знає, що він відповідає перед Аллахом, а не перед якоюсь посадовою особою. В міру сил ми сьогодні трудимося для нашого суспільства. І це хворе суспільство. Я не знаю, як у всій Україні, та про Крим я можу сказати це напевно.
Ще одна велика проблема – виховання священнослужителів. Скільки зусиль, коштів треба вкласти в їх підготовку! Мінімум п’ять років іде на те, щоб підготувати імама. Адже ми не просто імамів готуємо, ми хочемо виховати освічених, порядних людей, гідних громадян. Окрім навчання необхідно забезпечити їх житлом, їжею. А нас при цьому звинувачують, мовляв, у своїх медресе ми готуємо радикалів. Я тут в одній газеті прочитав, що з чотирьох моїх заступників троє були радикалами. Так, існували проблеми з деякими молодими людьми, котрі вчился в Саудівській Аравії та Лівані. Ми намагалися їх настановити на путь істини, не вийшло. Проте моїми заступниками вони ніколи не були.
У.Т.: Нещодавно Віктор Плакіда, виступаючи під час круглого столу, заявив, що «Меджліс і Духовне управління мусульман Криму головну причину дестабілізації ситуації всередині мусульманських громад півострова бачать у діяльності голови Духовного управління мусульман України – Ахмеда Таміма». Прокоментуйте, будь-ласка.
– У нас ніяких проблем із Ахмед Тамімом нема. Ні дружби, ні ворожнечі нема й не буде. Єдине, чого ми хочемо від нього: коли він приїжджає до Криму, погоджувати з нами свій візит.
Зараз нас намагаються посадити за круглий стіл із Ахмедом Тамімом. Який у цьому сенс? Ми Державному комітетові у справах національностей та релігій сказали: не може бути муфтій України самопризначений. Зберімо курултай усіх українських мусульман й оберімо муфтія України. Якщо держава вважає, що така посада має бути, – будь-ласка, ми згодні. Інший варіант: Рада муфтіїв, аби рішення для українських мусульман приймали в одному місці. Процес створення Ради муфтіїв уже почався. Це наша ініціатива, Комітет у справах релігій нас підтримав. Тепер у Раду, крім Кримського муфтіяту, ввійшли Духовне управління мусульман України «Умма» (Київ) та Київський муфтіят. Передбачають, що головою ради буде керівник кожної з мусульманських організацій, що ввійшла до його складу, по черзі. Тобто працюватимемо за принципом ротації.
У.Т.: А як ви ставитеся до ідеї Плакіди створити при МВС та Республіканському комітеті у справах релігій спеціальний відділ «для вивчення міжнародного досвіду зі стримування ісламського радикалізму й аналізу процесів в ісламському середовищі півострова»?
– Немає в Криму ніякого ісламського радикалізму. Прем’єр Криму міг би знайти хоча б півгодини, аби зустрітися й обговорити зі мною ці питання. Навіщо принижувати всіх мусульман? Чому Плакіда, Гриценко чи якийсь інший чиновник може собі дозволити стверджувати подібне, хто дав їм таке право? Нічого створювати не потрібно, просто варто поміняти людину, котра керує Республіканським комітетом у справах релігій. Треба поставити того, хто б працював в інтересах як мусульман, так і православних. А відповідати за іслам у комітеті має людина, яка закінчила вищий духовний ісламський університет у Туреччині, й усе буде гаразд.
У.Т.: Муфтію-ефенді, як ви оцінюєте діяльність такої організації, як Хізб ут-Тахрір? Чи й далі вона знаходить нових прихильників?
– Є всяке… Сьогодні людина хізб Ідив. словничокІ, завтра стала ваххабітом, Ідив. словничокІ була ваххабітом, стала хізбом. Усяке буває. Все це гра. Якщо в державі, як каже Плакіда, існують радикальні партії, їх і створює, і забороняє та ж держава. Влада чудово знає про позицію Духовного управління. В нас є таке прислів’я: коли тобі простягають руку, ти маєш простягнути руку у відповідь. Але коли хтось вважає, що лише одна сторона має простягнути руку, то це неправильно, такого не буває в житті. Повторю знову: Крим – це хворе суспільство. Люди, які тут живуть, не знають своєї релігії, а чиновники цим користуються. Сьогодні скрізь говорять про діалог між релігіями, між конфесіями – про який діалог ідеться? Та немає в нас жодних проблем між релігіями. Розумію це так: сьогодні я простягаю руку, й ти простягаєш мені руку у відповідь, а завтра навпаки – ти до мене звертаєшся, а я кажу: хош кельди (ласкаво просимо – кримськотатарською. – Ред.). Ось це справжній діалог. А коли я буду вважати себе вищим за вас, старшим братом, то діалогу не буде.
.jpg)
[1468][1469]
БІОГРАФІЧНА НОТА
Муфтій мусульман Криму Еміралі Аблаєв
Народився 11 липня 1962 р. у селі Дальверзін Бекабадського району Ташкентської області Узбекистану.
У 1988 році разом із родиною переїхав до Криму.
З 1993 року одержував персональні уроки релігії від учителя, який прибув із Туреччини.
У 1998 році навчався в медресе, місто Маниса, Туреччина.
У 1999 році пройшов курси арабської мови в Лівані.
У 1995 році був обраний імамом села Золоте поле Кіровського району АРК, а згодом регіональним імамом Кіровського району.
У 1999 році на II курултаї (з’їзді) мусульман Криму був обраний муфтієм мусульман Криму.
Член президії Меджлісу кримськотатарського народу.
Одружений, має двох доньок, одного сина й двох онуків
СЛОВНИЧОК
Хізб, або хізбут – так у Криму називають прихильників радикальної міжнародної мережевої організації Хізб ут-Тахрір (Партія ісламського відродження). Осередки ХТ з’явилися в Криму наприкінці 1990-х років.
Ваххабіт – так називали послідовників ісламського релігійного та політичного діяча кінця XVIII ст. Мухаммада Абдель-Ваггаба, який зробив важливий внесок у заснування сучасної Саудівської Аравії. В сучасному контексті так називають або мусульман, які дотримуються напрямку ісламу, поширеного в Саудівській Аравії, або в ширшому контексті будь-яких консервативних (фундаменталістських) течій ісламу