Різдвяний час. Час, коли ми чекаємо свята. Готуємось, хто як може. Хтось переймається дванадцятьма стравами, хтось штоленом, хтось компанією і місцем, де святкувати.
А хтось постійно чекає. І це чекання в дві сторони. Чекають тут тих, хто зараз там. І чекають там ті, хто хоче повернутися сюди.
Але з усіх чекань найважче і найболючіше – чекати того, хто потрапив у полон чи зник безвісти.
Скільки їх зараз там. Наших. Тих, яким наказали покинути Азовсталь, чи тих, хто потрапив за інших обставин під владу жахливої країни, яка називає себе російською федерацією. Ви знаєте? Хоч приблизно?
З Азовсталі вийшло понад 2,5 тисячі оборонців. З них вдалось обміняти і повернути додому лише незначну частину людей.
Памʼятаєте, як ситуація з захисниками Азовсталі подавалась спочатку? Цитую: Президент України Володимир Зеленський називав це «деблокуванням» і «евакуацією» за домовленістю із лідерами інших держав та Червоним Хрестом. «Домовлялись про те, що розблокуванням будуть займатися посередники – західні партнери. Я домовлявся з Туреччиною, Швейцарією, Ізраїлем, спочатку з Францією через стосунки лідерів з Російською Федерацією – коли ми бачили, що військовим шляхом розблокувати неможливо», – казав 20 травня 2022 року президент України.
«Найважливіше – зберегти життя захисникам» – цей наратив постійно повторювався, коли почалась процедура «деблокування». Далі цитата з інтервʼю зі Святославом Сірим для Радіо Свобода: «Захисників переконали, що це буде почесний полон, що це буде 3-4 місяці і всіх відпустять, що будуть хороші умови і ніхто не буде чіпати, допитувати, лише первинні бесіди ‒ і все.»
Без коментарів.
За даними уповноваженої президента з питань захисників України Альони Вербицької, Альона Вербицька наприкінці минулого року було близько 3,4 тис. українських військовополонених.
За даними МВС, зниклих безвісти військових 15 тисяч, а цивільних – 11 тисяч.
Тобто військовополонені 3400 + зниклі безвісти військові 15 000 + зниклі безвісти цивільні 11 000 = це ж майже 30 тисяч людей!!!
ТРИДЦЯТЬ ТИСЯЧ ЛЮДЕЙ
Скажіть мені, що я неправильно рахую, що є інформація про обмін чи повернення більшості і дані вже зовсім не такі! Зможете?
Як часто в медіа про них говорять? Як часто банери на вулицях про це нагадують? В цьому інформаційному ура-параді-скоро-перемога взагалі є місце для визнання того факту, що наші громадяни, наші брати і сестри зараз – ось саме зараз, в цю секунду, як і вчора, як і місяць тому, як і півтора року тому – вони постійно перебувають в полоні. І не в якійсь цивілізованій країні, ні, їх випробовує на міцність найогидніша і позбавлена людських рис країна-терорист.
Ви можете уявити, що наші полонені змушені щодня переживати? Через який біль проходити? Ви бачили хоч одне інтерв’ю з тим, хто повернувся? Може пам’ятаєте хоч як виглядають ті воїни, яких обміняли? А тепер можете перенести всі ці розповіді на тих, хто зараз там. Бо з якого дива агресор стане раптом дотримуватись міжнародних прав стосовно військовополонених чи цивільних, якщо він переконаний, що і нас і країни України взагалі не має існувати?
Намагаюсь сама собі дати відповідь, а що ж робити, і нічого іншого не можу придумати, як:
- Перше і найважливіше — Пам’ятати.
- Друге – Говорити! Говорити про це зі всіма іноземцями, щоб поширювати інформацію про те, яка огидна ця недодержава Росія і які злочини вона коїть щодня. Говорити з друзями, щоб тримали в полі зору цю проблему. Говорити з тими, хто раптом почне шукати «хароших узьких», головне – не удавати, що цього нема, і не втікати від цієї болючої теми.
- Третє – Питати – Питати в своїх депутатів – ви ж всі за когось голосували, дружно обирали депутатів до Верховної Ради – от запитайте прямо в них, що вони роблять задля повернення полонених, постійно задавайте це питання на всіх рівнях, щоб питання повернення всіх наших полонених громадян України не було чимось, про що забули й витягнуть перед святом чи річним звітом.
- Якщо ви вірянин – поговоріть з парохом своєї церкви, священником – попросіть додати молитву за військовополонених після Служби Божої, або самі додайте до своїх щоденних молитов.
- Допомагати ЗСУ всіма силами!!!
p.s Колись в дружньому колі співали собі так наївно, зовсім не розуміючи про що воно:
Борони ж ти мене, Богородице,
Щоби я не потрапив полон