Потрощені вітрини та спалені автівки, обмальована фарбою Тріумфальна арка та заблоковані автозаправки. А також сотні поранених, четверо загиблих і тисячі заарештованих. Таким є підсумок протестів «жовтих жилетів» проти нових податків, що тривають понад три тижні. Щосуботи сотні тисяч людей блокують автомобільні траси та вулиці, руйнують крамнички та ресторани. «Спочатку народ піднявся проти підвищення цін на пальне, потім за кращу купівельну спроможність, а минулої суботи за відставку Макрона й навіть зміну конституційного ладу країни, — підсумовує Катрін, інженер із Парижа. — Я розумію людей, яким усе важче й важче жити на зароблені гроші. Ціни зростають, плата стоїть на місці. Але я категорично проти вандалізму, дикості, брутальності…»
Перший протестний день 17 листопада був наймасовішим: у заходах взяло участь 282 тис. осіб. Далі кількість учасників поступово зменшувалася, у той час як радикалізм настроїв міцнів. 24 листопада поліція нарахувала 185 тис. протестувальників, 1 грудня — 136 тис. Що менша кількість «жовтих жилетів» на дорогах і вулицях, то агресивнішими стають їхні вимоги та гасла. Окрім класичного побажання збільшити мінімальну зарплату та пенсії лунають утопічні заклики скасувати податок на додану вартість для тих, хто розраховується готівкою, і забезпечити житлом кожного.
«Жовті жилети» переконують Францію в тому, що не мають організатора та натхненника. Протестні дії справді здаються недостатньо скоординованими. На користь гіпотези про стихійність може свідчити й той факт, що рух уже три тижні поспіль показує себе нездатним визначити речників для переговорів з урядом. Прем’єр-міністр Едуар Філіпп тричі пропонував перемовини з протестувальниками, але вони щоразу не могли узгодити представників. Група La France en colère!!! («Розгнівана Франція») у мережі Facebook, де «жовті жилети» домовляються про подальші акції, захлинається від емоцій. Попри задекларовану аполітичність руху, побіжний перегляд профілів найактивніших коментаторів у ній свідчить про те, що більшість із них симпатизують або крайнім правим, або крайнім лівим. Об’єднує вчорашніх непримиренних опонентів спільна неприязнь до президента Макрона.
Читайте також: Масові протести у Франції. Щонайменше 409 осіб постраждали за вихідні
«Подивися на статистику, — каже приятелька, під вікнами якої минулої суботи розгорнулися справжні вуличні бої. — Половина французів не їздить відпочивати влітку й заощаджує на опаленні взимку, стільки само відкладає візит до дантиста, аби не витрачати гроші. Сплатиш податки, розрахуєшся за житло, оплатиш страховки — і залишається зовсім небагато. ВВП у Франції високий, проте рівень життя падає. Людям некомфортно, ніби нічого не бракує, але все треба прораховувати до копійки, щоб не опинитися в мінусі. У них з’являється відчуття, що вже немає на чому зекономити, а тут нові податки на бензин! Це ніби остання крапля, яка роздратувала багатьох».
Згідно із соціологічним дослідженням Harris Interactive, проведеним на замовлення RTL та M6, попри вандалізм, жертви й часом справжні бійки на дорогах, 72% громадян із розумінням ставляться до «жовтих жилетів». Це не означає, що всі вони беруть участь у протестах. Проте більшість із них, очевидно, не задоволені політикою нового президента, тож це обов’язково вплине на результати найближчих виборів до Європарламенту в травні. Сам рух «жовтих жилетів» бачиться неоднорідним і недоговороздатним. Навряд чи він устигне оформитися в політичну партію, яка зможе взяти участь у перегонах і заявити про себе. Натомість не виникає сумнівів, що учасники протестів поповнять лави крайніх правих або крайніх лівих виборців.
Лідери обох радикальних формувань уже здаються цілковито щасливими. І Жан-Люк Меланшон, і Марін Ле Пен хоч і заперечують причетність до організації заворушень, проте відверто й радісно їх підтримують. Не приховує симпатій до «жовтих жилетів» і прокремлівське лобі. Зокрема, колишній депутат Національної асамблеї, частий гість RT та співголова «Франко-російського діалогу» Тьєрі Маріані, якому заборонено відвідувати Україну через провокаційні поїздки до Криму, поширює на підтримку «жовтих жилетів» твіт за твітом. Користуючись нагодою, він наполегливо підказує бунтівникам ідеї розпуску парламенту та відставки президента. «Бракувало тільки параноїків та прихильників теорії змови, аби пояснити, що це, звичайно ж, Путін дає вказівки, підкладає дровенят до багаття та заохочує «жовті жилети», — глузував він з опонентів 2 грудня. — Отже, заборонимо RT французькою, щоб забезпечити свободу слова…»
Читайте також: У Франції заарештували осіб, що готували замах на Макрона
Тим часом припущення про «руку Москви», яка могла б смикати за мотузочки найактивніших протестувальників, лунають не так рідко. «Звичайно ж, Путін не засновував руху «жовтих жилетів», так само як він не створював «Національного фронту/Національного об’єднання», а також крайніх правих німецьких, австрійських, італійських партій, — каже політолог Ніколя Тензер. — Але використання таких рухів для дестабілізації суспільств є класикою російської пропаганди».
Варто зазирнути на сторінки RT та «Спутника», щоб пересвідчитися, що події у Франції, хай там хто їх розпочав і підтримує, дуже до вподоби Москві. Врешті, непринципово, хто саме і як запустив механізм цих несанкціонованих протестів. Важливо усвідомлювати, що послаблення і тим більше ймовірна відставка Макрона в перспективі дочасних виборів автоматом спрацюють на посилення позицій Росії в Європі та світі.
Хоч би як легковажив Емманюель Макрон у питаннях війни в Україні та безпеки в Європі, і Марін Ле Пен, і Жан-Люк Меланшон, якби хтось із них потрапив до Єлисейського палацу, заповзялися б утілювати відверту прокремлівську політику. З відповідними наслідками не лише для українців у контексті переговорів за «нормандським форматом», а й для французів із можливим Frexit, який уже просуває Марін Ле Пен. «Не помилитися б нам із ворогом, — сумно зазначає французький колега. — Поки «жовті жилети» декларують аполітичність, політики вправно використовують цей рух для досягнення власних цілей. Гасла відставки президента та референдуму про зміну механізмів влади, які з’явилися минулої суботи, чітко вказують на те, що протест політизували ті, хто хотів би позбутися Макрона. Та, хай там як він розчарував французів невиконаними обіцянками, варто замислитися над питанням: хто замість нього?»
Читайте також: Балакуче суспільство та його речники
За півтора року у владі Макрон втратив чимало симпатій і розчарував багатьох. Щоб угамувати пристрасті, так і не дочекавшись переговорів із протестувальниками, уряд Едуара Філіппа поспіхом наклав мораторій на підвищення цін на пальне. Саме з протестів проти нових податків на бензин і почалися акції «жовтих жилетів» три тижні тому. «Влада вирішила купити соціальний мир, — прокоментував Валентин, власник крамниці садового інструменту на півдні країни. — Чи надовго вистачить цієї поступки? Мабуть, ні. Французи непослідовні: вони хочуть багато соціальної допомоги й солідарності для себе, але щоб платив за все це «багатий сусід». Нинішній протестний рух цілковито інфантильний і гаслами, і методами. Він не може досягти цілей, бо не навчився їх чітко формулювати».
Головна відмінність руху «жовтих жилетів» від попередніх потужних протестних хвиль — навмисна несанкціонованість. Найрадикальніші з мітингарів повторюють тезу, що «вулиця легітимніша за Макрона». Відсутність упізнаваних лідерів та речників створює атмосферу безвідповідальності та заохочує долучитися до процесу всіх, хто полюбляє палити, ламати, грабувати. Рекордне варварство, очевидно, є одним із наслідків безособистісності протесту, що розхитує не надто міцні підвалини французької демократії.
Вихід? Нові стратегії та ефективні кроки, на які в Макрона майже немає часу. Як повідомив часопис Journal de Dimanche, економіст Жан Пізані-Фері, який давніше консультував Макрона, три місяці тому надіслав президентові важливий документ. У ньому команда експертів передрікала можливі спалахи гніву, бо президентську політику сприймають «відстороненою від народу й байдужою до соціальних питань». Французька преса наголошує, що тоді пророчі нотатки лишилися без відповіді. Тепер Макрону доведеться пригадати свої передвиборчі обіцянки про «рівність шансів для всіх» і зробити кілька конкретних кроків у заявленому напрямку. Наскільки це допоможе, невідомо. Принаймні з’явиться шанс спинити колективне божевілля, що вже почалося.