Цікавий збіг: усі українські чемпіони ХХІХ Олімпійських ігор-2008 в Пекіні вибороли своє золото у видах спорту, які можна назвати «козацькими»: в стрільбі, шаблі, двобої (боксі), веслуванні та семиборстві. Приблизно такі вправи культивувалися на Січі. Тобто звідки б не були родом наші олімпійці – з Криму чи з Броварів – гени й традиції, мабуть, таки далися взнаки.
Відверто кажучи, їхнє й наше золото – сім медалей! – сприймаються мало не як диво Господнє, настільки несприятливими видаються домашні обставини «золотого українського ренесансу». Ну, хоча б зважимо на таку побутову деталь: більшість (!) із наших чемпіонів у місцях свого тренування не мають змоги навіть прийняти душ. Так, у Кончі-Заспі неподалік Києва є головна олімпійська база. Та тренуватися кожному треба вдома, як казали ще давні греки: «Тут Родос – тут і стрибай». І виходить що? Майже всі чемпіони й медалісти тренуються на міських і сільських стадіонах чи в школах, хай і спеціалізованих. Це виглядає так, якби нобелівський лауреат ходив у лабораторію будинку школярів. Деякі олімпійські медалісти відпрацьовують свої карколомні трюки на одних стадіонах і манежах із нашими параолімпійцями. Причому тренуються разом не тільки зі спортивної солідарності, а й тому, що на всіх охочих не вистачає майданчиків. Таке враження, що вжинок олімпійського золота, як і цьогорічний урожай зерна, виявився для політиків завеликим, геть не очікуваним. Український спорт животіє переважно за рахунок спадку СРСР. І на його руїнах: на старих стадіонах, тирах, турниках… На щастя, в країні піднімається приватний бізнес, і спонсори вже доводять, що можна любити спорт «до глибини власної кишені». Ще одна позитивна відмінність від радянщини – спортсмени без обмежень дружать із закордонними колегами, їздять на спаринги й тренування по всьому світові.
Чи є якась магічна філософія, що допомагає стати чемпіоном навіть попри всі проблеми? Артур Айвазян озвучив постулат: «Головне – не плутати Гегеля з Гоголем. Звичайно, перемогти завжди хочеться. Та на рубежі мають бути інші думки: про точність прицілу, силу вітру… Треба робити потрібне й забути про зайве». Усі, з ким зустрічалися журналісти Тижня, нині готуються до подальших стартів і перемог. Кримський чемпіон таки правий. Хіба наші вчені, співаки, художники не досягають світових висот, так само як спортсмени, не маючи елементарних умов для творчості? Отож бо. Козацькому роду немає переводу