Паніку породжує відчуття пригніченості та безпорадності. Якщо вірити в переконливість пропаганди Росії і всемогутність її грошей, а також у безповоротний розкол і занепад Заходу, шансів на прийняття раціональних рішень у кризовий період лишається мало.
Підстав для пригніченості не бракує. Росії зійшло з рук захоплення території сусідньої країни. В Україні назріває чергове загострення бойових дій. Економічна скрута і критика Заходу не стримують Владіміра Путіна.
Дипломатія працює не надто успішно. Україна і Європейський Союз не чують один одного. ЄС не хоче ані запроваджувати безвізовий режим, ані виділяти серйозних грошей; українській владі – треба сказати, найкращій з усіх, що мала країна, – не вдається переконати скептиків.
Ще одна проблема – Німеччина, що, здається, налаштована обрубувати будь-які згадки про членство України в ЄС, навіть у довгостроковій перспективі. Хтось вважає, що німці та росіяни уклали таємну угоду щодо України, відповідно до якої Росія отримує Крим і східні сепаратистські регіони України, а Німеччина закриває для України двері до членства в ЄС і НАТО. Можливо, такої угоди не було, однак поведінка німецьких дипломатів дає підстави для занепокоєння. Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер навіть відмовляється відповідати на питання міністрів інших країн-членів ЄС щодо позиції його держави.
Читайте також: Нова конфігурація безпеки
Тож, пригнічений настрій – цілком виправданий, однак не повсюдний, і ми не безпорадні. Міністр закордонних справ Естонії Кейт Пентус-Розіманнус торкнулася цієї теми у своїй промові на конференції в Таллінні. За її словами, стверджувати, ніби застосування росіянами сили проти України знищило європейську систему безпеки, було б перебільшенням. Більш доцільно говорити про порушення цієї системи і необхідність її відновлення через сильніші та витриваліші інституції, а також ефективніші інструменти стримування порушників міжнародних норм.
Саме так і відбувається. Попри кепкування, адміністрація Барака Обами запровадила серйозні санкції проти Росії, посилила військову присутність в регіоні і призначила одного з найбільш ефектних генералів, Фредеріка Годжеса, командувачем американських сил в Європі. Після війни в Грузії 2008 року про подібні речі не йшлося. Американський ізоляціонізм, що кілька років тому викликав суттєве занепокоєння, йде на спад. Усі серйозні кандидати в президенти США (від обох партій), так само як і Конгрес, вірять у лідерство американців і Північноатлантичний альянс.
Європейський Союз, завдяки Анґелі Меркель (зрештою саме вона приймає остаточні рішення у сфері зовнішньої політики не лише для Німеччини, а й для Європи), запровадив безпрецедентні санкції проти Росії. А завдяки новому єврокомісарові з питань конкуренції, чарівній Марґарете Вестаґер, створив правовий аналог авіаудару, спрямованого у самісіньке холодне серце кремлівської бізнес-моделі – системи експорту газу в Європу. «Газпрому» доведеться визнати свою поразку і виправитися або ж примиритися із штрафами, втратами і вимушеними змінами у бізнес-моделі компанії.
Читайте також: Армія без держави чи держава без армії?
Активізувалося і НАТО. Ключовим елементом стратегії альянсу знову стала територіальна оборона. Створено нові регіональні штаби, які займаються обороною північного і південного сходу Європи, а також розроблено нові плани оборони (наразі таємні – тобто відомі росіянам, але невідомі громадськості). Розвивається Об’єднане оперативне угруповання підвищеної боєготовності (VJTF), перші навчання якого пройшли на початку квітня, а також Підрозділи з інтеграції сил НАТО (NFIU). Швеція і Фінляндія, що не є членами НАТО, відіграють більшу роль у сфері безпеки, ніж будь-коли раніше.
Попереду ще багато роботи, однак у подальших дискусіях нам варто виходити з помітного прогресу – принаймні за колишніми стандартами. Це не лише об’єктивно. Такий підхід допоможе укріпити найважливіший мур Заходу – дух прифронтових держав.