Хоча слід зазначити, що після цих переговорів Владімір Путін мав точно роздратований вигляд, а, на відміну від французького президента Емманюеля Макрона, який сидів за тим самим шестиметровим столом із російським президентом минулого тижня, Олаф Шольц говорив про «болісні» аспекти двосторонніх відносин, як-от долю «Меморіалу» чи мовлення німецького національного агентства Deutsche Welle, яке залишилося без ліцензії в Росії як відповідь на крок Берліна щодо припинення мовлення у ФРН російського пропагандистського каналу RT Deutsch.
Однак для України ключове з московських переговорів між лідерами РФ та ФРН висловлювання обох політиків щодо НАТО та перспектив його розширення. Під час окремої пресконференції з німецькими журналістами в Москві вже після зустрічі з Владіміром Путіним на запитання про компроміс із членством України в НАТО Олаф Шольц заявив, що ця тема «навіть не перебуває на порядку денному». Тому «всі мають зробити крок назад і зрозуміти, що не може бути так, що ймовірна військова сутичка відбуватиметься через питання, яке навіть не стоїть на порядку денному». На його думку, завдяки лідерським здібностям усіх причетних до цих переговорів треба дати зрозуміти, що на кону не стоїть нічого, що «стане частиною світових відносин у найближчому майбутньому».
Ця фраза з відповіді німецького канцлера спровокувала широку дискусію серед журналістів, експертів та деяких політиків. Ішлося про те, чи не є вона свідченням, що Україну намагаються примусити погодитися на формалізацію невступу до НАТО. Перебуваючи напередодні в Києві, під час пресконференції з президентом Володимиром Зеленським Олаф Шольц, теж наполегливо відповідаючи на запитання (яке адресувалося президенту Зеленському, натомість канцлер мав відповісти на запитання про «Північний потік-2», однак проігнорував його) наголосив, що його дивує те, що Кремль зробив предметом суперечки тему, яка навіть не стоїть на порядку денному. Володимир Зеленський теж зауважив серед іншого, що членство в Альянсі для нього «мрія». Тією чи іншою мірою ця тема виринала й під час підбиття підсумків вояжу президента Емманюеля Макрона. Тоді теж заговорили про «фінляндизацію» України, тобто офіційну позаблоковість, як варіант розв’язання нинішньої кризи. І хоча під час пресконференції зі своїм українським колегою Зеленським президент Макрон відкинув обговорення таких пропозицій із Путіним, але французька преса наполягає, що це питання таки порушували в Москві.
Читайте також: Пояс безпеки. Як у Сполученому Королівстві оцінюють новий альянс з Україною та Польщею
Якщо проаналізувати статті та висловлювання німецьких дипломатів у їхній пресі напередодні візиту Олафа Шольца до Києва та Москви, то такі заяви німецького канцлера видаються цілком логічними. Голова Мюнхенської безпекової конференції Вольфганг Ішинґер в інтерв’ю Deutsche Welle 14 лютого висловлював схожі думки. Зокрема, він наполягає, що російському президенту треба донести від імені країн-засновниць НАТО, що не варто побоюватися кроків, які Альянс може зробити щодо членства України, тому що не йтиметься про розширення. «Якщо правильно це донести, це могло б стати посланням на адресу Москви для початку деескалації», — наполягає Ішинґер. Напередодні зустрічі в Кремлі зі схожою тезою у своїй статті для німецької газети Die Welt виступив ще один колишній німецький дипломат Рудольф Адам. «Київ повинен неформально пообіцяти не прагнути до членства в НАТО. А Росія повинна розмістити свої війська так, щоб ні Україна, ні Альянс не могли вважати їхні позиції наступальними».
З огляду на позитивне оцінювання голови Мюнхенської безпекової конференції результатів переговорів у Кремлі, ймовірно, схожі обговорення були, і в Берліні їх вважають успішними. Хоча навряд чи з таким оцінюванням погоджуються в Москві, тому кількість російських військ поблизу наших кордонів не зменшується. Однак здається, для деяких країн ЄС бажання переконати РФ у тому, що Україна ніколи не стане членом НАТО, стало новою рятівною пігулкою. Французьке видання Slate.fr пропонує Джо Байдену черпати натхнення в Джона Кеннеді в часи Карибської кризи та укласти таємну угоду з російським президентом, як це колись зробили тодішні лідери США та СРСР. Ця угода стосується саме невступу України до НАТО. Йдеться про те, що Джо Байден пообіцяє Кремлю ніколи не брати нашу державу до Альянсу, але про це буде відомо лише Москві та Вашингтону.
Найголовніший момент у нинішніх дебатах довкола вступу чи невступу України до НАТО — не позиція Альянсу чи Києва, а право вільно обирати свій шлях. Саме цю разючу різницю між можливостями та примусом нещодавно в інтерв’ю для CNN підкреслив колишній прем’єр-міністр Фінляндії Александр Стубб, коли його запитали, чи «фінляндизація» — це вихід для України: «Це болісна точка. Для нас це означало, що ми повинні були пожертвувати та піти на компроміс щодо деяких основних цінностей, у які ми вірили, щоб вижити як нейтральна держава поряд із великим агресором Радянським Союзом», — заявив політик. На його думку, для України це сьогодні не вихід. Більшість українського суспільства беззаперечно підтримає думку Александра Стубба.
Читайте також: Майже за Мопассаном. Чи стали проривом візити Емманюеля Макрона до Москви та Києва
На відміну від європейців, для нас сьогодні це питання нашого виживання. І якщо Путін зрозуміє, що простим зосередженням відносно невеликої кількості своїх військ біля кордону України чи будь-якої іншої сусідньої держави він може диктувати свою волю та змінювати політичний курс, то він буде використовувати такий тиск знову й знову. І не лише проти України. І, здається, саме до такої реальності варто готуватися Києву: Росія буде регулярно стягувати техніку й озвучувати свої забаганки. Сьогодні НАТО, завтра, наприклад, відмова від асоціації з ЄС і приєднання до Митного союзу чи ОДКБ. Потім — лояльна влада та приєднання до Союзної держави. Варіантів безліч. Апетит приходить під час вечері.
До того ж не варто забувати, що в сучасному світі постійно тримати певні домовленості в таємниці неможливо: рано чи пізно знайдеться хтось «доброзичливий», хто свідомо чи випадково зробить їх публічними. Серйозно це вдарить по демократичних державах, де поки що існує інститут політичної репутації. Напевно, США, ФРН або Франція якось переживуть такий скандал, зрештою, після нещодавньої невдалої втечі з Афганістану ніхто свої крісла та портфелі не втратив. Питання в тому, як це вплине на Україну та інші країни, що бачать колективний Захід своїм союзником і гарантом безпеки. Тайваню приготуватися?
Поки що не можна уявити й сценарій, коли нам офіційно повідомлять про необхідність «фінляндизації» чи позаблоковості. Пропозиція винести на голосування зміни до Конституції в частині євроатлантичних прагнень буде дорівнювати політичному самогубству для будь-якої української влади. Для Москви це може стати приємним бонусом, але навряд чи це аж настільки необхідно ЄС чи США.