Молоді люди, які за кілька років писатимуть закони та захищатимуть наші права у судах, не готують «правову революцію» – такий висновок можна зробити за результатами опитування серед студентів-юристів Київського університету імені Тараса Шевченка. Вони досить тверезо дивляться на життя і не мають жодних ілюзій щодо «миру в усьому світі». Опитані не зарікаються хабарів. Навпаки, дехто навіть вписав графу «прибуток від хабарів» у майбутній родинний бюджет. З іншого боку, більшість з них не збираються їхати з рідної країни – кажуть, що тут цікаво і, на відміну від Заходу, багато незаповнених ніш. Українські реалії їх цілком влаштовують – вони готові пристосуватися до існуючих правил.
П’ятикурсники розповідають, що не більше ніж 3040% їхніх одногрупників працюватимуть за спеціальністю. Вони стверджують, що просто отримують знання, потрібні у щоденному житті. Хлопці із задоволенням переповідають одне одному історії про те, як вдалося змусити даішника зазирнути у книжечку з правил дорожнього руху, а потім визнати правоту водія. Тому старші юристи не дуже напружуються щодо екзаменів для «життєвого мінімуму» знань вистачить.
«Я хочу працювати у державній структурі… у посольстві чи МЗС», зізнається випускник одного із столичних юридичних вишів Іван. Він замовляє ще одну каву в кав’ярні неподалік від альма-матер, і ми продовжуємо бесіду про плани на майбутнє. Іван – юрист-міжнародник, тому його мрія цілком може стати реальністю. За його словами, багато хто зі студентів мріє про кар’єру саме у державному секторі. Це і надійніше, і цікавіше.
Студенти-юристи критично відзиваються про нинішню законодавчу базу з її хаотичністю та багатозначністю. Мріють про часи, коли у кожної родини в Україні буде власний юрист. «Ну, хоча б один юрист на 1520 сімей», виправляє товариша один із моїх співрозмовників. Але, схоже, цим питанням він переймається швидше як майбутній споживач послуг родинного юриста. Бо варіантів прискорення цього процесу (становлення інституту родинних юристів) ніхто не називає. Кажуть, все має влаштуватися само собою. Вони, взагалі, здається, не збираються нічого налагоджувати!
Водночас нове покоління юристів точно знає чого хоче – грошей. Але, на відміну від своїх старших колег, вони погоджуються на «повільні гроші». Тобто цілком готові на 1015 років відкласти реалізацію мрії про «перший мільйон». Зароблять вони його самотужки, і не обов’язково у юридичній сфері. Багато хто зі студентів мріє про власну справу, а юридичну освіту сприймає як перепустку до світу великого бізнесу.
Цікаво, що більшість юристів розраховують на власні сили. У «золотої молоді» (а на юридичних факультетах, де рік навчання коштує кілька тисяч доларів, переважно вчаться діти багатих батьків) нова мода – здобути фінансову незалежність від батьків. Звісно, мало хто піде у офіціанти, але «робити сайти» чи надавати платні юридичні консультації – це залюбки.
Викладачі зазначають, що якість знань, які отримують юні юристи, останнім часом погіршилася. В основному внаслідок введення «болонської системи». Молода, але вже досвідчена викладачка розповідає, що студенти не ходять на лекції, а от із викладачами, які ведуть семінари, намагаються зав’язати дружні стосунки. Вони розуміють, що вигідно товаришувати з тими, від кого залежать їхні справи. Не факт, що за кілька років ми побачимо якісних юристів, однак енергійне і незалежне покоління людей-універсалів із великою купою різносторонніх знань нам гарантовано.