Минув понад рік, відколи США та їхні союзники покарали Кремль за підтримку сепаратистів в Україні та анексію Криму, і тепер Росія підшукує нових друзів, а із Заходом взаємодіє з позиції дедалі більшої сили. В будь-якому разі з таким меседжем Владімір Путін звертається до росіян, та й узагалі до будь-кого, хто готовий його слухати.
Під час останнього сеансу гри м’язами 26 липня російський президент затвердив нову Морську доктрину, що має кинути виклик Північноатлантичному Альянсу в усіх сферах діяльності, — це відповідь на «неприйнятні» плани НАТО стосовно дислокації частини сил ближче до РФ, а відтак розширення своєї сфери впливу у світі. Замість нинішнього російського військово-морського флоту, чиї застарілі кораблі здебільшого тримаються ближче до берега, Путін хоче океанський, який був би особливо активний у арктичних і атлантичних водах.
Таким виявився апогей місяця дипломатичної показухи, впродовж якого в Уфі (місто на межі Європи й Азії) відбулися саміти двох організацій, що прагнуть оскаржити світове лідерство Америки. Одна — БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай і Південна Африка), тобто клуб країн здебільшого за економічними інтересами. Друга — Шанхайська організація співробітництва (ШОС), що зосереджується на обороні. До неї окрім РФ входять Китай та колишні радянські середньоазійські республіки, а віднедавна Індія і Пакистан.
Читайте також: Ян Ентоні: «Анексією Криму повністю проігноровано уявлення про можливість мирної модифікації кордонів»
За версією російських державних ЗМІ, саміт БРІКС став новим кроком на шляху до створення противаги західній фінансовій системі. На ньому засновано резервний фонд обсягом $100 млрд, який має стати альтернативою МВФ у ролі стабілізуючого гравця на випадок валютних криз. Там-таки підтверджено плани створення банку розвитку — теж із капіталом $100 млрд. У цьому чітко простежувався меседж: попри те що Росію витіснено із західних ринків капіталу, в неї є альтернативні економічні партнери.
Як дошкульно сказав заступник голови Комітету Ради Федерації з міжнародних справ Андрєй Клімов, «коли людина повертається до вас спиною, у вас є два варіанти: можна дати їй копняка під зад або почати говорити з іншими».
Тим часом підписана 14 липня ядерна угода між Іраном та шістьма країнами — на чолі зі США, але й не без участі Росії — дала Кремлеві нагоду стверджувати, що Заходу він досі потрібен. Коли Барак Обама подякував Путіну за допомогу з угодою, здається, можновладці РФ повірили, ніби Захід піде на поступки в питанні України чи інших східноєвропейських держав, бо прагне російської допомоги в Ірані або ж Сирії.
На засіданні Ради ООН з прав людини 3 липня Москві вдалося не так помітно, але знову-таки продемонструвати свою м’яку силу: більшість на чолі з РФ та ісламськими державами проголосувала за резолюцію на захист традиційної сім’ї, підігравши Путіну, який захищає «традиційні цінності». Проти виступали США й Західна Європа, що наполягали на згадці нових форм родини на кшталт одностатевих шлюбів.
Голова Комітету Державної думи з міжнародних справ Алєксєй Пушков убачає в рішенні Верховного суду США про легалізацію одностатевих шлюбів черговий привід для кампанії спротиву під проводом Росії. Він стверджує, що Америка намагатиметься пропагувати такі союзи, однак їй це не вдасться.
Але наскільки сильна Москва у протистоянні західному тиску, якщо відкинути самовпевнені розповіді про економіку, оборону й цінності? Коли поглянути тверезо, риторика Путіна більше скидається на мішанину пустих вихвалянь і прагматичного розрахунку.
Насамперед Китай навряд чи виправдає сподівання росіян — у ролі як постачальника капіталу, так і безпекового партнера. В економічному плані він значно випереджає північну сусідку й не поділяє захоплення Путіна сварками із Заходом. На думку професора Джорджтаунського університету Анджели Стент, до більшості економічних вигод від китайсько-російського співробітництва ще далеко. Наприкінці липня провалилися переговори щодо будівництва газопроводу для транспортування російського газу до Піднебесної. Для Пекіна проект Азійського банку інфраструктурних інвестицій — банку розвитку без участі США — пріоритет, важливіший за будь-який проект БРІКС.
ШОС навряд чи стане таким згуртованим безпековим союзом, щоб конкурувати з НАТО. Попри те що Китай купує російську зброю, країни мають суттєві розбіжності в питаннях безпеки. Для нього, наприклад, неприйнятні давні зв’язки РФ із В’єтнамом. А російська експансія в Україні стривожила інших сусідів росіян, скажімо, Казахстан.
Читайте також: Маріан Майєр: «Україні важливо набратися терпіння»
Вигоди від ядерної угоди з Тегераном для Москви теж сумнівні. Як зазначив редактор журналу «Россия в глобальной политике» Фьодор Лукьянов, Росія не підтримувала економічних санкцій проти Ірану (хоча врешті погодилася на них із поваги до західних партнерів), тож логічно було б припустити, що їх скасування зіграє на руку росіянам. Хоча насправді результат може виявитися протилежним, бо зняття обмежень із Тегерана знизить світові ціни на нафту й відкриє нові джерела газу для Європи. Крім того, за умовами угоди Росія, попри палке бажання, не зможе продавати зброю Іранові щонайменше п’ять років. Єдине, від чого вона може виграти в цьому випадку, — це невдоволення угодою Саудівської Аравії, що розчарована Америкою і шукає нових фінансових партнерів.
Із-поміж усіх ініціатив Москви найбільшу увагу західних столиць приверне власне нова Морська доктрина, затверджена в межах масштабної програми переозброєння: на неї, схоже, зменшення бюджетних видатків у РФ не поширюється. Верфі країни вже не здатні створювати великі надводні кораблі, особливо після втрати комплектуючих з України. Єдиний російський авіаносець побудовано 30 років тому, і він навряд чи придатний до експлуатації у відкритому морі. Новий у найкращому разі побудують до 2030-го, як запропоновано в доктрині.
Однак Росія завжди виготовляла непомітні й смертоносні субмарини й, схоже, вирішила деякі проблеми з новими видами підводних човнів: як традиційних, так і здатних нести ядерну зброю. Глибини океану вже борознять три найновіші російські атомні субмарини; у планах побудова ще семи. Попри те що американський військово-морський флот, який у найближчому майбутньому має налічувати понад 300 великих суден, серйозно переважає над усіма іншими, морські плани Москви не варто недооцінювати. За словами наукового співробітника лондонського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень Пітера Робертса, нова доктрина росіян орієнтована на те, щоб вони змогли протистояти НАТО в будь-якому океані, де ходять західні кораблі (різними способами, не обов’язково доводячи суперництво до війни).
Читайте також: Форум подвійного використання
З огляду на шкоду, завдану російській економіці західними санкціями, якої, втім, керівництво РФ не визнає повною мірою, Москва зможе реалізувати ці плани, тільки якщо переконає власних громадян у необхідності затягнути паски заради батьківщини, над якою нібито весь час нависає американська загроза. На думку Анни Ґлазової з пов’язаного із Кремлем Інституту стратегічних досліджень, доказів такої загрози безліч: один із беззаперечних полягає в тому, що Обама якось згадав дії Росії, Еболу й терор «Ісламської держави» в одній промові.
Усім, хто пам’ятає радянські часи, це поєднання захисного інстинкту й задеркуватості добре знайоме. А коли хтось забув про готовність Росії говорити «нєт», то варто звернути увагу на ветування 29 липня в Раді Безпеки ООН резолюції про створення трибуналу для розслідування збиття малайзійського пасажирського літака над контрольованою сепаратистами територією в Україні торік.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com