«Кожна рука, яка замахнеться на церкву, — це рука, що замахнулася на Польщу», — казав Ярослав Качинський під час святкування 24-річчя «Радіо Марія» в Торуні в грудні 2015-го. «Фундаментом польськості є церква та її наука. І не може бути Польщі без церкви», — додав він тоді. Останні кілька тижнів стали важким випробуванням для польської церкви та її відносин із політикою. Спершу перед виступом Дональда Туска у Варшавському університеті слово мав редактор ліберального видання Liberte Лешек Яжджевський із доволі антиклерикальною промовою, яку активно критикували в проурядових медіа. Далі у Плоцьку в деяких публічних місцях з’явилися наліпки із зображенням Матері Божої Ченстоховської з райдужним ореолом. Поляки активно сперечалися, чи ображає таке зображення їхні почуття як вірян. Представники влади вирішили, що так, і затриманій за це порушення Елжбеті Подлесній загрожує два роки ув’язнення. Польське суспільство активно обговорювало випадок із авторкою наліпки, на її захист стали навіть деякі релігійні активісти.
Обидві події, як спершу здавалося, радше дали «Праву і справедливості», політичній силі, що підтримує польську церкву й має взаємну підтримку з її боку, більше приводів для критики свого основного суперника на виборах до Європарламенту — Європейської коаліції, ніж додали політичних бонусів самій ЄК.
Читайте також: Небезпечні зв’язки
Однак поява в неділю, 11 травня, на YouTube фільму «Тільки не кажи нікому» журналіста Томаша Секельського мала зовсім інший ефект. Це був вибух. І для церкви, і для політики. Уже в перші години стрічку переглянули мільйони поляків. Нині в неї вже 21 млн переглядів, а останні опитування засвідчили, що вона таки впливає на активність та електоральні вподобання поляків навіть на виборах до Європарламенту.
Фільм журналіста Секельського є доволі важким медійним продуктом. У ньому зібрано розповіді жертв педофілії в церкві. Але шокують не тільки факти злочину, до якого були причетні деякі священнослужителі. Шокує те, що вище церковне духівництво не просто замовчувало такі випадки, а часом навіть покривало злочинців.
Тему педофілії в польській католицькій церкві порушують не вперше. Раніше журналіст Екке Овербеек уже публікував книжку під назвою «Лякайтеся. Жертви педофілії в польській церкві говорять», однак такого розголосу, як стрічка Секельського, вона не мала. Ця тема є продовженням викриттів схожих злочинів серед духівництва в Ірландії, США, Австралії.
Однак польський скандал трапився в напружений політичний час. Фактично він став домінантною темою останньої фази виборчої кампанії. Секельського звинувачували в тому, що він навмисне обрав час презентації фільму. В інтерв’ю польському журналу Polityka журналіст зізнається, що стрічка була готова ще перед Великоднем, але він не хотів псувати людям свято такою темою. Утім, слід зазначити, що час виходу фільму зіграв на руку і авторові, і опозиції. Хоч і керівна партія намагалася знову всі проблеми перекласти на опозицію. «Це ми розпочали боротьбу з педофілією. Запровадили реєстр педофілів. А хто був проти? Хто кричав про свободу? «Громадянська платформа», — заявив Ярослав Качинський під час регіонального з’їзду партії в Щецині. Варто зазначити, що «Громадянська платформа» була проти реєстру, бо це було порушенням прав людини й піддавало небезпеці сім’ї злочинців. Одразу після публікації фільму Качинський також наполягав на посиленні покарання за цей злочин. Хоча більшість спостерігачів наполягає на тому, що проблема тут не в суворості покарання, а в його уникненні.
Вже після виходу фільму в Сеймі відбулася дискусія щодо голови Комісії з юстиції та прав людини Станіслава Пйотровича, одного з ключових членів ПіС. У 2001-му він захищав священика із села Тилява, якого засудили за розбещення неповнолітніх дівчат. Політик стверджує, що тоді виконував роль лише прес-секретаря й оголошував інформацію, вплинути на яку ніяк не міг. Однак польські журналісти кажуть протилежне. Журналістка з Gazeta Wyborcza Малгожата Буяра, яка була присутня на прес-конференції в містечку Кросно (до якого належить Тилява) 7 листопада 2001 року й вела цю першу гучну справу педофілії серед духовних осіб, пише, що в той час Пйотрович очолював районну прокуратуру в Кросні й вів слідство в цій справі. У своєму матеріалі Малгожата згадує, як він дискредитував свідків. Врешті справу про тилявського священика передали до містечка Ясло й за рік йому там було висунуто обвинувачення.
Пізніше Пйотрович став одним із ключових архітекторів реформ «Права і справедливості». Утім, попри очевидний спротив, який чинили фільму Секельського представники керівної партії (євродепутат Яцек Саріуш-Вольський назвав висвітлені в ньому проблеми «надуманими», а віце-маршалок Сейму Ришард Терлецький — «нападом на церкву»), вони не можуть цілком знехтувати порушеною в ньому проблемою. Саме тому наразі пропонують її вирішення через посилення покарання замість зміцнення можливості притягти до відповідальності всіх причетних.
Читайте також: Журнал Time назвав людьми року жінок, які виступили проти сексуального насильства
Глибока емоційність і політична заангажованість фільму (у стрічці, наприклад, отець Францішек Цибуля, особистий душпастир Леха Валенси, звинувачується в причетності до розбещення неповнолітнього, і сам він визнає цей факт; серйозні закиди звучать і на адресу легенди «Солідарності» отця Генріка Янковського) перетворили останню фазу передвиборчої кампанії на оголений нерв польської політики.
Перші опитування, проведені вже після виходу фільму, свідчать про те, що він таки вплинув на електоральні вподобання поляків і зменшив розрив між двома основними політсилами на виборах до Європарламенту: ПіС та Європейською коаліцією. Однак ті самі дослідження показали й абсолютно різні результати у двох агенцій, а це означає, що до 26 травня ми, вочевидь, не дізнаємося, наскільки насправді стрічка «Не кажи нікому» вплинула на вподобання поляків та їхню активність на виборах до Європарламенту. Інститут досліджень громадських зв’язків (IBSP), що 14–16 травня провів опитування на замовлення польського журналу Newsweek, представив результати, згідно з якими партія ПіС втратила аж 10% підтримки і тепер прихильників більше в Європейської коаліції (43,63% респондентів проголосували б за Європейську коаліцію і лише 32,94% — за ПіС). Водночас дослідження Kantar Public, що було проведене на кілька днів раніше, а отже, фільм Секельського мав на нього менший вплив або й не мав зовсім, показало геть інші результати: ПіС — 43%, Європейська коаліція — 28%. Натомість найточнішим видається опитування агенції IBRIS, що було опубліковане 20 травня й проводилося вже після виходу згаданої стрічки. Згідно з його результатами найбільше голосів на виборах до Європарламенту в Польщі набирають ПіС і Європейська коаліція (37,9% і 34,7%). З огляду на те що перевага ПІС у межах статистичної похибки, шанси в обох політсил приблизно рівні. Опитування також засвідчили, що молодь найбільше підтримує дві радикально різні партії: ліберальну проєвропейську «Весну» (7,5% підтримки) та праву євроскептичну «Конфедерацію» (5,5%). Долає виборчий бар’єр і «Кукіз’15» (5,5%).
Якими будуть результати виборів до Європарламенту в Польщі, нині передбачити складно. І соціологія, на жаль, не може в цьому допомогти. Єдине, що можна стверджувати за цими соціологічними гойдалками, то це те, що результат може бути геть непередбачуваним і що тема викриттів у польській церкві ще може мати чималий вплив і на вибори до польського Сейму восени цього року.