Традиція розпродажу художніх творів заради благородної мети – допомоги дітям чи боротьби зі СНІДом – досить давня. Унікальність аукціону під гаслом «Просто. Мистецтво» тому, що всі зібрані кошти послужать підтримці самої творчості. Таким чином художники, які пожертвували свої роботи, й покупці інвестують безпосередньо у створення простору свободи та експерименту, критично необхідного для українського арту, що на початку 2010-х опинився між Сциллою і Харибдою комерціалізації та державного нагляду.
УСЕ ПРОСТО
Від 2008 року, коли завершилась історія Центру сучасного мистецтва у Києво-Могилянській академії, спадкоємниця цієї інституції – Фундація «Центр сучасного мистецтва» (ФЦСМ) – працює в іншому приміщенні й за іншим принципом, приділяючи основну увагу не виставкам, а підвищенню професійного рівня арт-середовища. Цьому присвячені публічні розмови «На підлозі», зустрічі з художниками, програма для критиків і журналістів «Київ офлайн», зрештою, он-лайн видання мистецької критики «Коридор», яке за два роки свого існування стало центром жвавих інтелектуальних дискусій. Така активність дуже на часі, адже після заснування «ПінчукАртЦентру» та успішних продажів українських авторів на закордонних аукціонах комерційний сегмент сучасного мистецтва у нас зростає, але це не спонукає до автоматичного підвищення його якості чи усталення етичних стандартів співпраці між митцями та галереями.
Водночас в Україні стрімко зменшилися можливості для виробництва і презентації експериментальних художніх творів. Завдання галерей – передусім продавати. І те, що деякі з них дозволяють собі альтернативні проекти, є доказом свідомої громадянської позиції власників, однак це не типова діяльність таких закладів. Побутує думка, ніби некомерційне мистецтво – те, для якого не потрібні гроші. Але художники потребують ресурсів і для створення скульптур, полотен чи інсталяцій, і для виживання, що робить їхню свободу залежною від джерел доходу, тобто продажу чи ідеологічних замовлень різного ґатунку.
Державних грантів, виставкових площ при музеях, громадських фондів, орієнтованих на підтримку некомерційного мистецтва, які ще й розподіляли б кошти за прозорими відкритими схемами, в Україні практично немає. Тож, обґрунтовуючи необхідність аукціону, Катерина Ботанова, директор ФЦСМ, зазначає: «Має існувати простір, де мистецтво не зобов’язане бути ані геніальним, ані дорогим, ані бажаним, ані модним. Де воно може бути просто мистецтвом».
З МАЙСТРІВ ПО КАРТИНІ, З КОЛЕКЦІОНЕРІВ – ПО КОПІЙЧИНІ
З очільницею фундації погодились 67 українських художників, які безкоштовно передали свої твори для аукціону. Таким чином вони інвестували в розвиток власної сфери діяльності, в перспективи для себе і для колег молодшого покоління. Цей жест є визнанням ефективності роботи ФЦСМ, яка займається лише некомерційними програмами. До речі, проект «Просто. Мистецтво», до якого входила й передаукціонна виставка, відбувся за сприяння й за участю найбільшої державної арт-установи країни – Національного художнього музею, отже частина чиновників від культури починає розуміти вагу і значення експериментального мистецтва.
Загальна вартість колекції, яку вдалося зібрати для аукціону, – близько $250 тис. До неї ввійшли артефакти, давно подаровані ФЦСМ (Андрій Сагайдаковський, Віктор Марущенко) і створені спеціально для проекту (Стас Волязловський), ранні роботи знаних майстрів (Ігор Гусєв) і щойно завершені об’єкти (Жанна Кадирова), комерційно успішні зразки мистецтва (Ілля Чічкан) й зовсім не бізнесові речі (Анна Звягінцева). Серед фігурантів розпродажу є як класики (Валерія Трубіна, Олена Турянська, Влада Ралко, Олександр Ройтбурд, Тіберій Сільваші, Павло Маков), так і молодше покоління (Олексій Сай, Алевтина Кахідзе, Нікіта Кадан, Микола Рідний, Леся Хоменко). Крім того, вперше на аукціон було виставлено твори відомих земляків, які живуть за кордоном – Івана Базака (Німеччина) й Тараса Полатайка (Канада). Під час аукціонних торгів було реалізовано 61% лотів і зібрано 812 тис. грн.
БЕРИ ГРОШІ Й ТІКАЙ?
«Бери гроші й тікай? Чи може політичне й соціально-критичне мистецтво вижити?» – це назва есею американки Марти Рослер. Авторка аналізує сучасну структуру арт-світу, залежність тематики й форми від політичної та економічної кон’юнктури. Розглядаючи комерційні та незалежні інституції (що існують або державним коштом, або на пожертви), вона міркує про свободу в мистецтві узагалі та про його критичний потенціал, бо ж і найбільш заполітизовані проекти можна монетаризувати через арт-ринок і використати як лакмусовий папірець симульованої демократії (мовляв, ось ми толеруємо критику). Вихід дослідниця вбачає у самоорганізації та співтворчості, волонтерстві й взаємодії з іншими соціальними групами – поза «професійним» середовищем.
Саме так уже 20 років існує українське критичне мистецтво: спочатку – маргінальне у стосунку до перефарбованого в патріотичні кольори соцреалізму, зараз – «понуре» на тлі блискотливих інсталяцій за мільйони доларів у «ПінчукАртЦентрі». Пожертвувавши власні твори для доброчинного аукціону, художники продемонстрували колективну солідарність і готовність підтримувати свободу та інтелектуальний рівень власної царини. Тепер справа за ФЦСМ: на отримані від розпродажу кошти фундація впродовж 2011–2012 років планує провести відкритий конкурс експериментальних художніх проектів, запросити в Україну провідних міжнародних кураторів та експертів, організувати міжнародну школу для молодих митців, критиків і журналістів.
Однак простір для критичних проектів і надалі зменшується, тож активність єдиної ФЦСМ не врятує ситуації. Його доведеться розширювати самотужки, орієнтуючись на адекватну оцінку своєї дійсності, в якій інтелектуально якісні проекти все-таки можна (й доведеться) робити малим коштом та на волонтерському ентузіазмі, паралельно вимагаючи активнішої роботи в цьому напрямі від державних культурних установ.
БЕЗ КОМЕРЦІЇ
Владімір Ус, Асоціація молодих художників Oberlicht, Молдова
– Спершу діяльність нашої організації була спрямована на проведення молодіжних виставок. Однак після мого навчання на кураторській програмі в Європі ми почали більше працювати з публічним простором через серію мистецьких інтервенцій із невеликим бюджетом, а то й узагалі без нього. Від 2007 року діє проект КІОСК – вулична скульптура у вигляді «радянської» однокімнатної квартири без стін. Її ми використовуємо як культурний інфо-пойнт і платформу для інтеракції між мистецтвом та суспільством.
Раель Артель кураторка, Естонія
– 2004-го я відкрила експериментальний простір у колишньому гаражі в Пярну, згодом іще один – у підвалі бібліотеки в Тарту. Коли через кілька років закінчилось і так незначне фінансування з боку естонського уряду, за плечима в нас було вже понад 40 унікальних некомерційних проектів, у яких брало участь понад 150 художників та кураторів.
Артур Бєлозьоров ініціатор artist-run spaces «ЛабГараж» і «ЛабКомбінат», Україна
У Києві наразі монополія комерційних галерей, які працюють на продаж розкручених авторів старшого покоління, переважно живопису. «ЛабГараж», котрий, про що можна здогадатись із назви, існував саме в гаражі на Пейзажній алеї (2006–2008), діяв як демократичний і незалежний майданчик для молодих художників та їхніх проектів, виконаних в експериментальних медіа. Також ми приділяли увагу розвитку сучасної музики. Нещодавня спроба відкрити «ЛабКомбінат» у приміщенні старого м’ясного підприємства (на цю акцію прийшло понад 1 тис. осіб, від панків до дипломатів) демонструє інтерес публіки до альтернативного мистецтва. Тепер ми змушені шукати більше приміщення.