Це дослідження проводилося в 2017 року і вивчало досвід дітей за останні три місяці. Воно ж показало, що за той період 24% стали жертвами булінгу і 48% із них нікому про це не розповіли. За даними опитування HBSC 2018 року, серед дітей 10 – 17 років 35% упродовж останніх двох місяців брали участь у знущанні з інших, 38% були жертвами таких знущань.
Не секрет, що найчастіше в такі ситуації діти втрапляють у школах, де контакт із соціумом найтісніший. Для вирішення проблеми в Україні ухвалили так званий закон із протидії булінгу в школах – у Кодекс про адміністративні порушення внесли статтю 173-4 «Булінг (цькування) учасника освітнього процесу». Згідно із законом, булінг – це дії учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, в тому числі «із застосуванням засобів електронних комунікацій». Однією зі сторін цих дій, як жертвою, так і агресором, має бути неповнолітня особа, а вчинки могли заподіяти чи заподіяли шкоду психічному чи фізичному здоров’ю потерпілого. Порушник повинен заплатити штраф від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів або відбути від 20 до 40 годин громадських робіт. Повторне порушення посилює покарання, а за малолітніх порушників відповідають їхні батьки.
Закон набув чинності у січні, і поліція навіть почала звітувати про перші результати. Наприклад, у Слов’янську Донецької області за згаданою статтею притягли до відповідальності юнака, який тривалий час знущався над одногрупником. Хлопець, який страждав від цькування, врешті звернувся до правоохоронців.
Читайте також: Побороти шкільний булінг
Ще одну історію повідомив сайт Міністерства внутрішніх справ. У селі Бориспільського району на Київщині між дев’ятикласницями виник конфлікт, одна з них напала на іншу в коридорі школи і почала бити ногами. Бійку припинили вчителі, проте після уроків вона продовжилася на вулиці: цього разу дівчинку побили натовпом. У школу викликали поліцію, і, як пише МВС, «мати агресивної учениці притягнута до адміністративної відповідальності за булінг, вчинений її донькою». При цьому конкретна кваліфікація злочину не вказувалася.
Варто зазначити, що вищезгадане визначення булінгу в законодавстві дещо розмите, що може спричинити труднощі в застосуванні відповідної статті Кодексу про адмінпорушення. У дефініції зазначено, що під статтю підпадають випадки насильства, однією зі сторін якого є неповнолітній. Утім ЮНІСЕФ повідомляє, що булінг – це «агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом». А жертвою такої поведінки може стати кожен, хто не вписався в рамки певного колективу. Такої ж думки психотерапевт Олена Шевчук. За її словами, булінг – цілеспрямована організована діяльність, яка має ритмічність, послідовність і якою хтось керує. «Його треба відрізняти від епізодичних спалахів насильства, під час яких людині також може здатися, що її переслідують», – каже вона.
Отже, фахівці пояснюють, що насильство стає цькуванням, якщо відбувається систематично. В українському ж законодавстві нічого не сказано про систематичність, тому статтю 173-4 КУпАП можна застосувати до епізодичних випадків. Як от у ситуації в Бориспільському районі: з повідомлення не зрозуміло, чи був конфлікт між школярками давнім, одна з них регулярно принижувала іншу чи це трапилося один раз. Складається враження, що йдеться про події одного дня. І ще місяць тому такі дії можна було б кваліфікувати не як адмінпорушення, а, як мінімум, за ст. 296 (хуліганство) чи ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу. А це вже зовсім інший рівень відповідальності.
Читайте також: Учитися по-новому. Які зміни впроваджує освітня реформа
Чому ж виникає булінг: за словами Олени Шевчук, він проявляється переважно в ранньому підлітковому і підлітковому віці, оскільки саме тоді людина засвоює соціальні моделі поведінки, вчиться вбудовуватися у соціальні групи. А в кожній групі є ієрархія, лідер і правила поведінки. Діти пробують вбудуватися в систему, яка природно чинить опір новій людині. Булінг використовується як спосіб поставити нову людину на те місце в ієрархії, яке визначив її керівник. Для цього залучається група, аби посилити тиск і людина відступила сама.
«Група для цькування залучається тільки тоді, коли головний опонент, натхненник процесу, почувається слабшим за того, кого цькують. Це принципово. Коли в когось з’являється конкурент, то протистояння відбувається тет-а-тет. Але якщо хтось із них почувається слабшим, він починає залучати групу, явно чи неявно. Але це завжди ознака того, що лідер відчуває в собі слабинку порівняно з опонентом», – каже психолог.
Допомогти дитині, яку цькують, можуть її батьки. «Основне завдання батьків – навчити дитину виходити з різних ситуацій. Сама дитина може програти, бо один у полі не воїн. Дитина виживе в будь-якому разі, зламана чи ні продовжить жити, якщо батьки не будуть втручатися. Але завдання сім’ї – допомогти дитині знайти найкращий вихід із ситуації», – говорить фахівець.
За її словами, батьки мають пояснювати дитині, що з нею відбувається, поки вона вчиться давати лад своїй агресії, розповідати, які дії доречні в тому чи іншому випадку. У разі, якщо дитині не вдалося вбудуватися в систему, найкращий вихід – покинути токсичне середовище. «Якщо його не покинути вчасно, розвивається симптом завченої безпорадності – людина звикає думати, що вона завжди і всюди пастиме задніх», – говорить вона.
Читайте також: Порожні коробки та промови
Для тих, хто може собі дозволити платну освіту, існують альтернативні приватні школи. Зазвичай вони роблять ставку на комфортну атмосферу навчання та індивідуальний розвиток кожної дитини. Галина Мельник, директорка однієї з таких шкіл, пояснює, що в таких умовах булінг практично неможливий. «У нас маленькі класи, мало дітей, завжди працює психолог. Усі проблеми і конфлікти вирішуються того ж дня», – говорить вона. За її словами, у дітей бувають вияви агресії, але вони можуть виплеснути її в спортзалі, спеціальному «Куточку емоцій» чи поговорити з психологом. Як правило, каже Галина, це діти, які самі стали жертвами агресії, зокрема й у сім’ї, чи діти, які отримують мало уваги вдома. «Ми запитали одного агресивного хлопчика: «Чому ти це робиш?». Він відповів: «Я дуже хочу цього не робити, але в мене не виходить». Дитина не може себе контролювати, отримує певну порцію насильства вдома і виливає це на інших», – каже вона. Проблеми таких дітей намагаються обговорити й вирішити одразу, тому до булінгу як систематичного явища в цій школі не доходить.
Сучасні діти, каже педагог, відрізняються від дітей її шкільних часів. «У мої шкільні часи існувала система, в якій на дітей тиснули, маніпулювали оцінками, поняття «поважати старших» виглядало як «старших треба боятися», бо в іншому випадку отримаєш погану оцінку. Тоді краще було мовчати й не висовуватися», – розповіла вона. Зараз ситуація інша, все більше дітей усвідомлюють, що мають права і гідність. Галина розповіла про дівчинку, яка перейшла до них зі звичайної школи: там одна з учительок назвала її «тупою», і дитина відмовилася ходити в цю школу. «Зараз діти є різні. Є ті, ким можна легко маніпулювати, причому батьки роблять це дуже успішно, самі того не розуміючи, бо їх так виховували. Видно, що в таких дітей є неврози, вони залякані, невпевнені в собі. Але є частина дітей, до яких батьки ставляться адекватно, з повагою. Їх залякати складніше, хоча все залежить від сили характеру такої дитини. Дітей, які вільно висловлюють свою думку, зараз набагато більше, ніж колись. Ми стараємося, щоб наші діти росли свідомими, впевненими в собі. Щаслива дитина стане успішною і щасливою в дорослому житті», – каже Галина.
Читайте також: Як зменшилася кількість шкіл і учнів в Україні за 26 років незалежності – інфографіка
У цій школі дітям не дають публічних оцінок, не називають когось більш чи менш розумним – для цього існує електронний щоденник, який бачать тільки батьки. Завдяки цьому, пояснює директорка, зникає навіть потенційна можливість принизити когось на підґрунті досягнень у навчанні. Персонал тут натренований підтримувати атмосферу поваги – дорослих до дітей та дітей до дорослих. «Атмосфера поваги – це найсприятливіше середовище для навчання. Бо через страх навчання не приходить. Скільки б із такою дитиною не виконували вправ. До мене на репетиторство не раз приходили учні з державних шкіл. У дитини тремтять руки, вона нервується, робить помилки, хоча розумна й може працювати без помилок. Потім ця дитина розповіла мені, що їхня вчителька б’є дітей по пальцях указкою», – ділиться директорка. Вона радить насамперед попрацювати над емоційним станом таких дітей, аби вони заспокоїлися, і лише тоді починати навчання.
Проте класична школа також взяла курс на зміни. У 2018-му стартувала освітня реформа: першокласники пішли в Нову українську школу, яка має за девіз дитиноцентризм та дружність до дитини. У тому числі Міністерство освіти і науки (МОН) взялося вирішувати проблему булінгу. Із найвідоміших ініціатив – онлайн-курс для освітян на платформі Prometheus «Протидія та попередження булінгу (цькуванню) в закладах освіти». Тут педагогам розкажуть, як розпізнавати булінг, правильно на нього реагувати та запобігати йому. Ще в червні 2018-го МОН повідомило, що готує план дій із протидії цькуванню в освітніх закладах: для вчителів проводитимуть відповідні тренінги, а дітей вчитимуть толерантності. Правозахисна організація «Студена» на платформі EdEra запустила ще один безплатний курс «Недискримінаційний підхід у навчанні», який містить модуль «Протидія цькуванню». Він також орієнтований на педагогів і розповідає, як створити у класі атмосферу взаємоповаги, а школу перетворити на безпечне середовище для дитини.