«Любий Аріфе, після 36 років спільного життя ми опинилися в різних камерах у різних в’язницях. Можливо, ти не знаєш, але я можу витерпіти все. Жахливий фізичний біль (у мене вже починається запалення легенів від холодної води), тиск бувалих «зечок» і навіть відвідини тих шакалів із прокуратури. Найважче те, що тебе немає поруч. Адже за 36 років ми майже ніколи не розлучалися!»
Такі слова писала своєму чоловікові в серпні 2014-го правозахисниця Лейла Юнус із тюремної камери в Азербайджані. Дата першого арешту подружжя, 28 квітня минулого року, у радянські часи відзначалася як день перемоги більшовиків в Азербайджані у 1920-му. Справа останніх живе й досі. За радянською традицією подружжя Юнус заарештували за звинуваченнями в шпигунстві та державній зраді, а також в ухилянні від сплати податків і розкраданні коштів. Через рік влаштували показовий суд над ними. Ще один лист Лейли Юнус цілком міг би бути написаний у сталінські часи: «Мене затягли за ноги в карцер без жодних пояснень. Від Аріфа я дізналася, що й над ним знущалися в перші дні після арешту».
13 серпня процес закінчився винесенням вироку: Лейлу Юнус засуджено до восьми з половиною років ув’язнення, Аріфа — до семи. Поки прокурори зачитували список неймовірних звинувачень у задушливій судовій залі, Лейла заспокоювала чоловіка, який лежав на лаві в скляній клітці: він був такий хворий і кволий, що не міг сидіти й навіть не усвідомлював, що відбувається. Під час виголошення заключного слова двічі непритомнів. Політичні в’язні — явище аж ніяк не нове в сьогоднішньому Азербайджані, де править президент-диктатор Ільхам Алієв. Але справа Юнусів виходить за всілякі рамки. Вони ветерани радянського дисидентського руху й найвизначніші борці за громадянські права у країні. На початку 1980-х обоє працювали в самвидавівській газеті «Експрес-хроніка». Наприкінці 1980-х Лейла Юнус була на передовій ґорбачовських реформ — перебудови, яка обіцяла вільне й гідне життя. Коли у відчайдушній спробі зупинити розпад імперії 1990 року в Баку увірвалися радянські танки, вона очолила національний рух за незалежність.
Читайте також: Александр Мельник: "Щоб запобігти російській загрозі, треба прийняти Україну до НАТО"
Останні роки Лейла Юнус керувала Інститутом миру і демократії — найвідомішою в країні правозахисною групою. Її чоловік — вчений, фахівець у питанні азербайджансько-вірменської війни за Нагірний Карабах. За словами Томаса де Ваала, експерта з кавказької політики, який працював разом із ним у минулому, Аріф Юнус був одним із тих небагатьох голосів в Азербайджані, яких більше цікавили факти, а не питання «хто винен?». Щоб розібратися в конфлікті, він їздив до Вірменії. Зав’язані там контакти стали приводом для звинувачення в державній зраді.
Важко уявити, як Юнуси самі можуть становити загрозу для Алієва. Але ув’язнення подружжя, напевно, має стати дзвіночком для інших. «Вони збираються знищити нас у муках. Для чого це? А щоб наші муки й наші смерті стали уроком для всіх. У серцях громадян має жити страх», — написала Лейла Юнус.
Реакції Заходу майже не чути: почасти через побоювання ще більше відштовхнути Азербайджан. Після багаторічних намагань балансувати між Росією та Америкою за часів правління батька нинішнього президента, колишнього генсека Комуністичної партії Азербайджану, держава запровадила ворожі Заходу порядки й посилює репресії.
Де Ваал зазначає, що ця зміна стала помітною в 2013 році після візиту російського президента Владіміра Путіна, який переконав Алієва в перевагах союзу з великим сусідом. Після того Азербайджан переймає російські закони, які забороняють фінансування неурядових організацій із-за кордону, і, як папуга, повторює кремлівські мантри про «націонал-зрадників» та «американську гегемонію».
Читайте також: Забуті дисиденти
Відродження радянських штампів змусило Лейлу Юнус пригадати старе гасло, співзвучне з її метою. Це гасло радянських дисидентів, які протестували проти радянського вторгнення до Чехословаччини в 1968 році: «За вашу і нашу свободу!». Справа Лейли й Аріфа Юнус не привернула великої уваги в Росії, зокрема в ліберальних колах. Один прокремлівський сайт звинуватив Захід у «політизації» суду. А кому про таке знати краще за Москву!
—————
1 вересня стало відомо про засудження азербайджанської журналістки Хадіджи Ісмаїлової до 7,5 років ув’язнення. Офіційне звинувачення — ухиляння від сплати податків, розкрадання, незаконна підприємницька діяльність, зловживання службовим становищем. Ісмаїлова вважає, що її переслідують із політичних мотивів. Вона знана своїми журналістськими розслідуваннями випадків масштабної корупції з боку президентської родини. За репортажі не раз отримувала міжнародні нагороди. «Мене не зламає навіть 15-річний, ба навіть 25-річний термін… Буде можливість викривати [зловживання] в пенітенціарних службах», — сказала вона в суді.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com