Аварія, що сталася зранку 8 червня на шахті ім. Карла Маркса – унікальна і, якщо вірити нашим урядовцям, її навіть занесуть до підручників із техніки безпеки. Швидше за все, там змалюють тільки фабулу НС – викид газу метану й породи, який закінчився настільки потужним вибухом, що його наслідки було видно навіть на поверхні. Те, що вибух зруйнував одразу два стволи шахти, а дим від пожежі піднявся на сто метрів над землею, насправді унікально. І що в цьому пеклі вижили майже 30 гірників – теж можна вважати дивом. Однак не варто сподіватися, що на цьому прикладі в підручниках буде показано недбалість у питанні охорони праці.
Шахта ім. Карла Маркса вже впродовж кількох років збиткова. З 2000 року чисельність робітників шахти зменшилася від 2,5 тисяч до 1 тисячі людей. Тільки з початку року на підприємстві було зареєстровано 1,9 тисячі порушень техніки безпеки, що призвело до закриття 20 лав. За два дні до аварії видобуток вугілля тут узагалі заборонили. Однак вугілля добували. І начебто за наказом директора шахти. Саме його, швидше за все, й звинуватять у трагедії.
Проте подивімося на ситуацію уважніше. Якось не віриться, що лише за власним бажанням директор видав неправомірний наказ. Він точно знав про ймовірні ризики і навряд чи хотів підводити себе під судовий вирок. Хоча, коли врахувати, що за останні 10 років в Україні сталося 11 масштабних аварій на шахтах і тільки в одному випадку винуватців насправді покарали, то, може, директор шахти про це й не думав. Варто також замислитися над тим, чому шахта, де видобувають один із найдорожчих ґатунків вугілля, стала збитковою. Чому на шахті глибиною по-над кілометр, що вже свідчить про високий рівень її небезпеки, так багато порушень, які, по суті, залишалися безкарними.
Все дуже просто – довести до банкрутства шахту комусь вигідно, і заплющувати очі на техніку безпеки – теж. А ось це вже стосується недбальства урядовців, колишніх і теперішніх. Вони постійно заявляють про те, що на глибині понад кілометр передбачити аварії нереально та звітують про виділення астрономічних сум на безпеку праці й перманентну модернізацію обладнання. Це все – брехня.
Бо вже тривалий час у США, Канаді та сусідній Польщі застосовують технології, які можуть передбачати викиди породи й метану не залежно від глибини. Про них в Україні ніхто не каже й слова. Натомість закуповують азотні установки для гасіння пожеж та датчики рівня метану, які можна легко відключити. Вигідніше просто красти гроші, що йдуть на безпеку, або ж витрачати їх на неефективні речі. Вигідніше пожертвувати кількома десятками життів, аби лише покласти зайвий мільйон до власної кишені. І, напевно, ніхто з наших урядовців у найближчі кілька десятиріч не наважиться закрити шахти, як це зробила свого часу Маргарет Тетчер.