Чимало вражень, осяянь, а також – чимало хвилювання – бо не все правильно, бо не все одразу виходить. Кому з тих, хто вивчав українську вже дорослим, ці хвилювання чужі? А втім, вони безпідставні. Не тому, що помилок не буде, а тому, що помилки – це нормально. (Увага: це каже філологиня! редакторка!).
По-перше, видатний мовознавець Юрій Шевельов писав, що з наукового погляду не можна сказати, що в мові є щось правильне, а щось – неправильне, бо все має свої підстави. Всі явища у мові можна пояснити. Можна пояснити, чому в багатьох регіонах кажуть «первий» замість «перший» (і уявляєте – це не русизм. Але й не нормативна на сьогодні форма), «оріх» – замість «горіх» або «співпадають» замість «збігаються». Втім, «практичні потреби порозуміння, спілкування й закріплення національної єдности владно вимагають, щоб норми були й щоб у мові засуджувалося все те, що цим нормам не відповідає», — завершував думку науковець.
Так, є сенс пильнувати норму, але якщо постане питання: «Розмовляти з помилками чи не переходити на українську взагалі?», то відповідь – розмовляти. Можливо, вас здивує, але немає людей, які говорять узагалі без помилок, і це стосується будь-якої мови. Наш сучасник, перекладач і редактор Олександр Стукало в одному зі своїх дописів у фейсбуці на Міжнародний день літературної мови нагадав: «Літературна мова ні для кого не є рідною». Я додам: будь-яка літературна мова – чи то українська, чи то російська, чи французька, чи – тим більше! – англійська – ні для кого не є рідною. Бо літературна мова – це штучний субстрат, про неї ДОМОВЛЯЮТЬСЯ, щоб було зручніше, щоб усім усе було зрозуміло. Літературна мова – це крига на великій ріці, а ріка має свої витоки, притоки, плеса, перекати, фарватери й підводні течії. Літературна мова живиться з діалектів, і сленгу, і новоторів, які щодня з’являються у нашому мовленні.
Читайте також: Юрій Макаров про мовну політику
Тому чи варто аж так перейматися тим, що спочатку ви кажете «згідно закону» замість «згідно із законом», «помовчáти» замість «помóвчати» і плутаєте «вщерть» і «вщент»? Часто люди, які в Україні звикли спілкуватися російською, кажуть, що не хочуть переходити на українську, щоб не спотворювати її. Та повірте, українська – достатньо міцна, і нею добре володіють багато людей, а тому вона витримає помилки новачків. Ключове слово у першому реченні цього абзацу – «спочатку», бо сьогодні ви робите багато помилок, а завтра – говорите правильно (або майже правильно, див. абзац вище), і немає іншого способу вчити мову, як спершу говорити нею, припускаючись помилок.
Якщо ви переходите з російської на українську, то, звичайно, у вас буде інтерференція (якщо просто, то це вплив звичної мови на ту, яку ви вчите). У вас вона так само є, коли ви говорите англійською та італійською, – всі знають про слов’янський акцент у германських та романських мовах. Так само є акцент і трапляються помилки в моїх знайомих англійців, французів, поляків, чехів, які говорять українською, – думаєте, інтерференція їх зупиняє? Аж ніяк – вони не соромляться, бо знають, що головне – розуміти, говорити і щоб тебе розуміли.
Читайте також: Рятуйте, захищають!
Коли ви переходите з російську на українську, то можете казати «а» замість «о»: наприклад, «політика» (спробуйте говорити «політика», але не надто заморочуйтесь) або погано розрізняти, де «и», а де «і», губитися серед «г» та «ґ», занадто твердо вимовляти «ч» (занадто тверде – від старання, занадто м’яке – від інтерференції, бо в російській «ч» м’якше за наше). І це не біда, бо це все минуще, а мова – тривка, і вона може стати для вас такою, якщо будете нею говорити, хай спершу і з помилками.
Що потрібно, аби розмовляти українською добре? Те саме, що й для вивчення будь-якої іншої мови: слухати, читати, говорити.
Слухати. Якось моя знайома кримчанка, яка нині мешкає в Києві, зізналася, що її вчителька української мови – Алла Мазур, бо саме слухаючи її по телевізору, моя знайома вивчила мову. Якщо слухати дивлячись, то запам’ятовується ще краще. Тому фільми українською, ютюб-, радіо й інші відео- та аудіосюжети – вам у поміч.
Читайте також: Закон безпеки
Читати. Був нещодавно в Україні один міністр, який сказав, що сам не читає книжок і іншим не радить, бо мовляв, читання – це лише «развлєкуха». Люди обурились, а наближені до міністра почали його захищати: та він не те хотів сказати, його неправильно зрозуміли. Так у цьому ж і фішка, хай ’му грець: щоб говорити так, аби тебе розуміли, слід читати – це і мислення розвиває, і мови навчає. У міністра не склалося ні з одним, ні з іншим – бо, мабуть, таки варто було читати. А якщо ви читатимете художню літературу, то і словниковий запас суттєво збільшите, і розумітимете усі журналістські та іншого роду меми з натяками на класиків, як-от: «лупаймо сю скалу», «щоб не плакать, я стібалась», «купатися чи не купатись» і таке інше.
Говорити. Говорити, мовчати, говорити знову (теж, до речі, натяк на художню літературу). Пам’ятайте: ваше мовлення – не хірургія, тож нічого страшного не буде, якщо сьогодні ви десь помилитесь (завтра або через рік уже майже не помилятиметесь – ви ж бо ще будете слухати й читати). Хірургія починається тоді, коли постає питання, чи варто українській мові ширитись у своїй країні, – бо тоді з’являється п’яний хірург зі скальпелем, охочий відрізати шмат території. Одна з протидій хірургу – це говорити. Навіть із помилками.