У багатьох містах вона лежить неподалік центру і є чудовим осередком зустрічей митців із населенням. Часто це витвір добровільної діяльності громади, яка прагне надати тому чи тому кварталові нового динамізму, хоча може бути й результат громадянської ініціативи (наприклад, колективу митців). Культурна цілина відповідає сучасній тенденції, мета якої допомогти жителям повернути собі своє місто, по-новому визначити його контури. Отже, дуже важливим є вимір участі: кожен користувач повинен знайти там своє місце і щастя, байдуже, чи це звичайний гість, чи активний учасник складання програми заходів.
Такий простір дає змогу поєднати культурну спадщину і творчість, дух місцевих традицій і розрив, ідентичність і переступ. На колишніх заводах і фабриках народжуються новаторські проекти, відкриті до суспільних питань, а також до нової мистецької динаміки. Там цінують плюси соціальної та солідарної економіки.
Успішних прикладів культурної цілини не бракує ані у Франції, ані загалом у Європі.
Читайте також: Розв’язати руки
У Парижі за її взірець та орієнтир править культурний центр 104 в північно-східній частині міста. Відкрито його у 2008 році на місці… колишньої муніципальної похоронної служби (створеної в 1870-х!). Дуже гарна архітектура будівлі вможливила численні фантазії. У тому дещо занедбаному кварталі головним акцентом є демократизація доступу до мистецтва. Тож гостям пропонують здійснювати власні художні експерименти. Багато молоді там опановує хіп-хоп. Митці, запрошені на тимчасове проживання, регулярно відчиняють відвідувачам двері своїх майстерень. Так звана лабораторія приймає тих, хто цікавиться, зокрема, новими технологіями (3D-принтерами тощо) та цифровими засобами. Бізнес-інкубатор (фабрика 104) забезпечує притулок гуртові підприємців-початківців, які працюють у художній, культурній і творчій галузях.
Поєднана зі створенням вимогливої мистецької програми, така політика розвитку стала джерелом натхнення для людей далеко за межами Парижа. Жозе-Мануель Ґонсальвес, директор центру 104, та його команда ненастанно отримують прохання від активістів у Франції та інших країнах розбудувати той або той об’єкт. Париж охоче демонструє досвід культурного центру 104, щоб засвідчити свою пов’язаність із сучасною культурною проблематикою. Нещодавно Анн Ідальґо, мер Парижа, прийняла свого нью-йоркського колегу з метою обговорити співпрацю…
Українським аналогом центру 104 може бути – чи радше міг би бути – київський «Арсенал». Добра архітектура, символічна історія, напрочуд вдале розміщення в географії міста. Але центр 104 має постійну політичну та бюджетну підтримку свого опікуна – Парижа. Саме це і становить головну відмінність між двома осередками. І справді, які проекти щодо «Арсеналу» має українська влада?
Будьмо відверті: він може й повинен стати культурним маяком України. Всі іноземні професіонали, які відвідують його, виходять приголомшені побаченим і… сповнені заздрощів до таких можливостей розвитку! Звісно, цей комплекс має і свої обмеження, скажімо, колони на першому поверсі, що заважають сценографії проектів. Але внутрішній простір (зокрема, центральне подвір’я, яке треба упорядкувати по-новому) підказує: амбіційні інсталяції та вистави таки можливі.
Що робити з «Арсеналом» у період бюджетного голоду? Як на мене, то скасування бієнале сучасного мистецтва – добрий крок. Утвердитися на міжнародній сцені, насиченій маніфестаціями, присвяченими сучасному мистецтву, сьогодні дуже важко. Це потребує величезних кошторисів, унаслідок чого страждають інші численні проекти. Довірити ключі від «Арсеналу» славетному митцеві, щоб він працював там разом з українськими колегами, – так. Відкрити його для нових дисциплін, як-от мистецтво побудови міст, сучасний цирк, цифрове мистецтво, – безперечно, так. А передусім відчинити навстіж двері й вікна цього виняткового осередку, довіривши його митцям і населенню.
Читайте також: Ярослав Малий: «Тільки відвертістю зараз можна здивувати слухача»
«Арсенал» повинен стати осередком повсякденного життя. Нехай усі митці знаходять там мінімум матеріалу, необхідного їм для творчості безпосередньо на місці. Саме вони ініціюватимуть різні заходи. Відвідувачі повинні знати, що там завжди знайдеться щось і для розваги, і для культурного збагачення. Скажімо, тепер, улітку, хіба не можна привезти на зовнішнє подвір’я пісок, поставити там шезлонги, спорудити басейн для дітей, поставити мангал і великі столи для публіки, показувати фільми на великому екрані, пропонувати сцену молодим гуртам тощо?
«Арсенал» повинен стати серцем здорової екосистеми, цілковито спрямованої на обмін, творчість і новації. Цей осередок має живити українську культурну сцену й налагодити зв’язки з іноземними структурами, як-от центр 104, щоб згодом знайти своє місце на європейській карті. «Арсеналові» час виконати нарешті своє справжнє призначення.