Знайомий літній німець прислав оголошення про перший берлінський книжковий ярмарок російськомовної літератури 3–6 квітня. Прислав мовчки, бо вже немає слів. Він кілька разів приїжджав в Україну і солідарний з нами настільки, що думав переїхати до країн Балтії на знак протесту проти проросійської політики його країни.
Читаю офіційну інформацію на сайті ярмарку, і палає.
Акцентовано, що це перший захід (вочевидь, стане не єдиним). Саме вчасно нормалізувати образ росіян і висловити солідарність, а що.
Назва ярмарку — Berlin Bebelplatz — відсилає до подій 1933 року, тоді нацисти спалювали на площі Бабельплац книжки «ворогів німецького духу» (зокрема Бабеля і Зощенка, Леніна, Сталіна і Маркса). Організатори зазначають, що «ярмарок покликаний протистояти забороні та знищенню літератури в сьогоднішній тоталітарній Росії» — російської, про українську не йдеться.
Читаєш і розумієш, що росіяни ніколи не покаються і не зміняться, навіть пишучи, що «метою берлінського ярмарку Bebelplatz є протидія книжковим заборонам» — вони ані слова не скажуть про знищення українських книжок на окупованих територіях. Вони не зацікавлені й не спроможні дати раду в своїй державі — зручніше ж гастролювати закордонними майданчиками, усуватися від відповідальності й викликати співчуття, відбілюючи свій образ.
На сайті Bebelplatz також зазначено: «Мета ярмарку – показати, що російська мова сьогодні є не тільки мовою державної пропаганди і не повинна бути нею привласнена. Вона залишається мовою живого літературного процесу за межами Росії, без внутрішньої і зовнішньої цензури, частиною світового літературного життя і найважливішим інструментом розуміння сучасної історичної ситуації».
Росіяни приміряють улюблений образ «білоемігрантів», пишучи: «Берлін, який колись був популярним притулком для російських інтелектуалів у ХХ столітті, сьогодні пам’ятає про своє значуще російське минуле та передає новим біженцям ХХІ століття відчуття цієї спадкоємності та дивовижне відчуття причетності до місцевого культурного простору».
Одна з подій називається: «Культура і катастрофа. Російська культура перед обличчям війни». Опис починається словами: «Війна в Україні та повернення Росії до тоталітаризму стали найбільшими викликами російській культурі останнього століття».
Бідненькі, це ж як вони постраждали, виявляється.
Ще одне питання, винесене на обговорення: «Чи потрібна переоцінка класичної російської культури в епоху війни? Чи існує культурна відповідальність за зло, яке робить країна?»
Схоже, для них відповідь очевидна — ні. Жодної відповідальності вони не відчувають.
Чи треба пояснювати, що з цим усім не так? Для нас усе зрозуміло, тим часом світ і досі затьмарено танцює під російську дудку й не розуміє:
- це чергове маніпулювання історією й викривлення реальності, коли організатори використовують трагічні сторінки минулого для створення хибної паралелі та відбілювання іміджу російської культури, представляючи її жертвою, а не агресором, перекладаючи провину та знімаючи відповідальність з Росії за її дії. Вони цитують Гайне: «Це була лише прелюдія; там, де спалюють книги, потім спалять людей». От тільки росіяни вже це роблять – щодня, у війні проти України.
- це ігнорування українського контексту та невизнання злочинів, коли йдеться лише про утиски росіян, так ніби в цей самий час не відбувається знищення всього українського на окупованих територіях.
- це спроба нормалізації російської культури, яку відокремлюють від державної пропаганди, представляючи їх як щось безневинне.
- це використання образу «біженців» щодо росіян, що сприяє нерозрізненню жертви та агресора.
- це уникання відповідальності, коли у фокусі уваги — опис страждань російської культури через війну в Україні.
І це далеко не поодинокий випадок — ярмарок є частиною ширшої російської пропагандистської кампанії, спрямованої на відбілювання іміджу Росії, зменшення її відповідальності за війну в Україні та просування російської культури попри те, що істоти, які вчиняють і схвалюють воєнні злочини Росії, гордо вважають себе спадкоємцями того самого Толстоєвського.