Підвалини цих проблем заклали на стадії формування Ради «Майдану» та інституту його співголів. До першої спочатку ввели близько 40 політиків, громадських активістів, журналістів і митців. Співголовами ж стали лідери трьох опозиційних партій Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок, а також ув’язнена Юлія Тимошенко, екс-в’язень Юрій Луценко, співачка Руслана Лижичко та президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт.
Одразу ж виявилося, що спосіб формування Ради та її верхівки був далекий від прозорості. Так, Руслана розповіла Тижню, що про свою «посаду» їй стало відомо буквально з новин. «Я дізналася про це з інтернету. Власне, як у 2006 році, побачила в телевізійній рекламі, що стала депутатом», – заявила естрадна зірка. Ще більшою мірою непрозорість проявилася під час формування Ради «Майдану». Серед тієї її частини, що складається з громадських активістів, про своє включення до Ради «з інтернету» дізналася чи не більшість.
Соцмережі зарясніли коментарями з варіаціями відомої фрази російського політика Віктора Черномирдіна: «Що не будуємо – виходить КПРС». Але насправді ситуація значно складніша. Та сама КПРС майже весь час свого існування була могутньою і надцентралізованою політичною силою. Про ВО «Майдан» цього наразі не скажеш. Тиждень поспілкувався з півтора десятками членів Ради та співголів організації (не всі й не про все погодилися говорити під запис) і спробував зрозуміти найбільші виклики, що стоятимуть перед ними.
Безцентральна Рада
Ідея створити єдиний центр координації Євромайдану ширяла в повітрі давно. Власне, ніхто не робив із цього таємниці. Екс-міністр Юрій Луценко, журналіст Віталій Портніков, активіст Ігор Луценко та інші не раз виступали з такими пропозиціями в пресі. Ідеї обговорювались у соцмережах і, ще активніше, в колах майданівців.
Читайте також: Рада НО «Майдан» про перспективи об’єднання
Сьогодні можна виокремити два відмінні підходи. Один, умовно кажучи, демократичний – якнайширша автономія всіх партій, організацій, рухів тощо, які приєдналися до Євромайдану на різних етапах його існування, а то й виникли саме там. Сьогодні налічується до 30 таких структур. Досить сказати, що ще донедавна на Майдані, наприклад, функціонували аж два «вільних університети» та щонайменше дві медичні служби.
Другий підхід був суто політичним. Хоч як дивно на перший погляд, серед його прибічників були й відомі громадські діячі, й журналісти. «Я пропонував створити вузьку раду, котра координувала б дії всього Майдану», – розповідає творець однієї з концепцій. За його словами, до такої ради мали увійти лідери трьох провідних опозиційних партій, Юлія Тимошенко і двоє-троє найенергійніших громадських активістів. Наш співрозмовник запевняє, що оголошення зі сцени Майдану про створення нової структури стало для нього несподіванкою вже навіть тому, що саме в цей час тривали наради з юристами щодо формулювань програми та статуту організації.
Із коментарів Тижню членів Ради «Майдану» та її співголів неважко помітити, що нове об’єднання створили раніше, ніж сформулювали його цілі. Ідея цього утворення проговорювалась – і вже не вперше – на засіданні в Будинку профспілок напередодні оголошення про створення Ради «Майдану», о сьомій вечора. Але навіть присутні там у більшості своїй не знали, що вже завтра почують про доконаний факт.
«Я був на засіданні, яке передувало створенню Ради «Майдану», і там проговорювали, який це матиме вигляд. Наступного дня ми дізналися, хто ще туди ввійшов», – дипломатично сказав Тижню голова партії «Демократичний альянс» Василь Гацько. Активіст Ігор Луценко, один із лідерів «Громадського сектору» Євромайдану, взагалі не знав раніше про своє включення до Ради. Натомість нардеп від «Свободи» Андрій Іллєнко заявив: «Я не був на засіданні, де формувалась Рада «Майдану», але знав, що моя кандидатура обговорюється й затверджується. Тому ніяких несподіванок для мене особисто не сталося».
Треба зазначити, що ніхто із членів Ради, включених до неї без їхньої згоди, від цієї честі таки не відмовився (хоча Руслана заявила, що не буде співголовою). Понад те, всі вони зараз коментують ситуацію досить обережно. Мотивація проста: небажання розколювати рух. У цьому сенсі, можливо, варто казати про певне подолання активістами архетипу «трьох гетьманів». Водночас усе це не змінює того факту, що список членів Ради почали коригувати відразу ж після його появи. А просто під час підготовки цього номера Тижня Юрій Луценко в ефірі телекомпанії ZIK заявив, що інститут співголів, можливо, узагалі скасують, і анонсував нові обличчя в Раді «Майдану».
Проблема в тому, що ці заяви зовсім не обов’язково утіляться в життя. Понад те, процес змін може виявитись перманентним. Чи може функціонувати управлінський орган, що перебуває в стані перманентної «утруски», – питання риторичне.
Устояти, щоб не впасти
За всього цього єдиний орган управління чи бодай координації Майданові потрібний як ніколи. Це питання виживання самого Майдану, де в останній тиждень дедалі частіше спостерігаються ознаки деградації.
Так, розголосу наробив «самосуд» над двома крадіями мобільних телефонів, що орудували серед мітингувальників у будівлі столичної мерії. Чоловіків змусили публічно каятися на колінах. Відповідне відео з YouTube дало майданофобам привід поговорити про «звірячий вишкір революції». Але справді тривожний сигнал: на Майдані таки може процвітати безлад.
І навіть у великих масштабах. Скажімо, медслужба Майдану на чолі з нардепом-свободівцем Святославом Ханенком (керував медзабезпеченням іще під час Помаранчевої революції) видворила з території медиків-волонтерів, що не входили до «офіційних» майданівських структур. Поскандалили знов-таки свободівці та активісти Комітету визволення політв’язнів. Другі стверджують, що перші заборонили їм збір коштів «на підтримку політв’язнів» і навіть нібито відібрали кілька скриньок з уже зібраними пожертвами. Ще раніше на Майдані спалахували скандали й навіть сутички між ультраправими та профспілковими діячами.
Раз по раз представники різних рухів і партій звинувачують одні одних в усіляких гріхах, аж до торгівлі «наліво» ліками, їжею і теплими речами, що їх жертвують кияни та приїжджі з регіонів. Перевірити ці дані неможливо просто тому, що за десятками окремих історій не стоїть жодної узагальненої статистики. Якщо про масштаби пожертв на Євромайдан більш-менш інформують в інтернеті, то от порядок витрати цих пожертв – у тумані. Тим часом намети вкриваються наліпками із проханням про дрова, цукор, каву тощо. Вирішення цих питань мало б стати першочерговим завданням координаційного органу «Майдану», якщо він нарешті запрацює.
Натомість опитані Тижнем керманичі, особливо політики, поки що не мають єдиної програми навіть у стратегії.
«Успіх повинен мати вигляд позачергових виборів. Я гадаю, це мають бути перевибори всіх гілок влади, й до того ж на багатьох рівнях», – це позиція народного депутата від УДАРу Віктора Чумака. «Це покарання винних у побитті студентів, звільнення від кримінальної відповідальності учасників акцій протесту, відставка уряду. Хоча задоволення цих вимог не означає припинення Майдану. Ситуація в країні має знайти політичне врегулювання, а ним можуть бути вибори», – коментує політолог Ігор Жданов. Утім, він не виключає, що вибори можуть бути строковими. Громадські активісти видаються конструктивнішими за політиків. «Мені здається, що Рада ВО «Майдан» має бути протопарламентом, структурованим за комісіями, у кожній із яких працюватимуть моральні авторитети й спеціалісти. У цьому парламенті повинні постійно відбуватися засідання», – каже Ігор Луценко.
Тим часом перед «Майданом» стоїть іще одне стратегічне завдання: не допустити судових і політичних репресій. На це вказала більш ніж половина опитаних Тижнем членів Ради ВО «Майдан». Але вже після цих розмов сталися збройний напад на активіста харківського Євромайдану Дмитра Пилипця та звіряче побиття київської журналістки Тетяни Чорновол (див. стор. 4). І на час здачі числа до друку ні ВО «Майдан», ні Майдан як такий іще не мали узгодженої відповіді на ці «технології».