Уже 2010 року Янукович призначив на посаду міністра освіти Дмитра Табачника, відомого своєю українофобією і жодні протести не мали наслідком адекватної реакції. Далі партія влади розпочала кримінальне переслідування своїх політичних опонентів. У 2010 році було суттєво спотворено електоральні настрої виборців під час місцевих виборів. У 2012 році Верховна Рада приймає «мовний» закон, який поновлює русифікацію, порушує громадянський мир в державі і також жодні громадські протести, голодування молодих людей під «Українським Домом» не перешкодили його підписанню Януковичем.
Фактично, на кожну дію опозиції є готовий алгоритм від «партії влади». Опозиційні партії отримали більшість у парламенті? Кілька сотень десятків мільйонів доларів та "правильне" рішення КСУ і Партія регіонів має парламентську більшість. Опозиція протестує у парламенті? У Партії регіонів є група «товстолобиків», на чолі з колишнім вихованцем кримінального авторитета «Солохи», яка здатна фізично вгамувати будь-які протести.
Зміна влади через вибори? На це є адміністративний і необмежений фінансовий ресурс. Він дозволить сформувати партії влади підконтрольні виборчі комісії і забезпечити «правильне» голосування на виборах. Вуличні протести, мітинги проти дій влади? І на це влада має готові відповіді.
Можна мітинги просто розігнати. Для цього є «спеціальні люди», які допоможуть залучити на це спортсменів. А можна і без спортсменів. Ті ж спеціально навчені люди, зі своїми десятниками через Інтернет за 100-130 грн в день рекрутують міських маргіналів або привезуть бюджетників з навколишніх областей і у новинах вже буде фігурувати не «протест проти влади», а «зібралися прихильники і противники дій влади». На прикрий випадок, є ще «Беркут», внутрішні війська…
На перший погляд, «влада сильна, як ніколи». Однак не все так ідилічно. Варто пригадати відомий епізод з вітчизняної історії. У 1908 році на виборах до Сейму Королівства Галичини й Володимирії часів Австро-Угорської імперії польській «партії влади» на чолі з цісарським намісником (аналог нашого глави обласної державної адміністрації) Анджеєм Потоцьким так само здавалося, що «українське питання» можна вирішити, грубо порушуючи політичні права українців і «ломлячи їх через коліно». У дію йшов арсенал технологій, актуальних і через сто років, – змова з москвофілами, адміністративний ресурс, залякування виборців, тиск на кандидатів-українців, виключення зі списків виборців свідомих українців. Дійшло до того, що коли напередодні виборів авторитетний селянин з Бучаччини і одночасно кандидат у посли (сьогодні б його назвали кандидатом у депутати) Марко Каганець зібрав селян і намагався з’ясувати, чому 70 виборців-українців виключені зі списків виборців, польські жандарми закололи його багнетами. Анджей Потоцький зміг ліквідувати політичну активність українців. Не дивно, що до Сейму 1908 року з 141 посла (депутата) потрапило лише 19 представників українського руху.
Але, виявилося, що блокування легальних методів відстоювання своїх політичних прав автоматично відкриває шлях до методів нелегальних. Молодий український студент Мирослав Січинський прийшов на аудієнцію до Анджея Потоцького з проханням надати йому місце вчителя в одній з галицьких шкіл. Зайшовши в кабінет Потоцького, Січинський витягнув револьвер і зі словами «Се за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця!» випустив у посадовця чотири кулі. Варто зазначити, стріляв в Потоцького чоловік, який після ув’язнення став улюбленцем тюремників за його людяність, делікатність і інтелігентність.
Як і 100 років тому, і сьогодні є мирослави січинські. Більше того, їх стало значно більше. Вони ще юнаками організовували мітинги у 90-х, голодували студентами у 1990 році на Майдані, були на Софійській площі на похоронах патріарха Володимира, воювали в Придністров’ї, Абхазії і Чечні, виходили на Помарачневу революцію, врешті, билися під Українським домом з «беркутами». Це ціле покоління потенційних мирославів січинських, як правило, вихованих і делікатних в побуті, які подають воду «беркутам», з якими щойно йшли в рукопашну, але які не можуть жити в умовах, коли принижують їх національну гідність.
Я певен, якщо влада буде продовжувати у тому ж стилі ліквідовувати м’які форми протесту, то з цієї критичної маси нових мирославів січинських знайдуться люди, які з словами «це за антиукраїнський закон про мови, за нечесні вибори» почнуть натискати на курок снайперської гвинтівки… Хоча є варіанти, терор на місці не стоїть.
Скажімо, у Вірменії 27 квітня 1999 року на День уряду до парламенту увійшла група під керівництвом одного з лідерів вірменського студентського руху 90-х років Наірі Унаняна і розстріляла у прямому ефірі проросійських прем’єр-міністра Вазгена Саркісяна і спікера парламенту Карена Демірчяна, чиї позиції у тодішній владі були непохитними.