28 лютого директор департаменту Європи японського МЗС Хідекі Уяма нагадав про претензії Японії на Південні Курильські острови. У своєму зверненні він зазначив, що окупація цих островів Росією є такою ж незаконною, що й агресія проти України. А 7 березня прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда під час виступу в Сеймі назвав південну частину Курил японськими споконвічними територіями. Такою риторикою Японія по суті остаточно закриває період 10-х років, коли у Токіо справді вірили у можливість врегулювання курильської проблеми.
Історія проблеми
Питання приналежності чотирьох островів на півдні Курильської гряди є найстарішим замороженим конфліктом для Росії. Проблема сягає корінням ще середини ХІХ століття, коли 1855 року був підписаний перший японсько- російський договір. Тоді й був визначений кордон між країнами, згідно якого до Японії відходили острови Шикатан, Ітуруп, Кунашир, а також група островів Хабомаї. Саме на ці території Японія і претендує сьогодні. Впродовж наступного століття держави декілька разів домовлялись щодо зміни кордонів, з рук у руки переходив Сахалін та решта островів гряди, але питання суверенітету Японії над згаданою вище четвіркою жодного разу не піддавався сумніву.
Усе змінилось 1945 року, коли в ході наступальної операції на Далекому Сході СРСР зайняв в тому числі й Південні Курили. Підставою для цього стала письмова згода Союзників на передачу Сталіну цих територій у випадку приєднання СРСР до війни проти Японії. Спираючись на цей документ, Росія як правонаступниця Радянського Союзу вважає ці острови своїми. Юридичну проблему становить те, що мирного договору після війни СРСР та Японія так і не підписали. Японці також апелювали до того, що Південні Курили не підпадали під класифікацію земель, що мали бути забрані з-під влади імператора за Каїрською декларацією. Згідно останньої, за Японією мали залишитись ті території, які перебували у її складі до 1914 року, окрім колоній, приєднаних шляхом окупації (Корея та Тайвань).
Читайте також: Війна на виснаження. Чи підтримає Китай російську агресію проти України?
Сталін у свою чергу займав безкомпромісну позицію: уся Курильська гряда належить Радянському Союзу згідно домовленостей Ялтинсько-Потсдамської системи. І підписувати жодних документів, які б враховували японські претензії на “Північні території” не став, таким чином заблокувавши процес встановлення дипломатичних відносин зі східним сусідом. Лише після його смерті Нікіта Хрущов прийняв спільну з Японією Московську декларацію, яка нарешті припинила стан війни між країнами і вони обмінялись посольствами. Відповідно до згаданого документу, СРСР був готовий віддати Японії острови Хабомаї та Шикотан, зберігши Ітуруп та Конашир за собою. Але під тиском США, які не були зацікавлені у вирішенні суперечки, японці від пропозиції відмовились. Таким чином, аж до самого розпаду СРСР питання вважалося закритим.
Сила принципу
Японія завжди приділяла проблемі Курил пильну увагу. З точки зору японців, котрі, капітулювавши 1945 року, погодились зі втратою всіх своїх колоній, віддавати власне японські землі було неприпустимо. По суті, у курильському питанні міститься весь ресентимент японців щодо втраченої імперії. Відповідно, їхнє ставлення до перспективи остаточної втрати Південних Курил можна описати фразою “сьогодні Шикотан, а завтра Хоккайдо”. В їх національній міфології також важливе місце займає сталінська депортація курильських японців. Це один із небагатьох епізодів історії Японії першої половини ХХ століття, де вони виступають жертвами, а не загарбниками, тому для 125-мільйонної нації так важливо повернути дім 6 тисячам співвітчизників, яких його несправедливо позбавили. Згідно позиції Японії, острови є окупованими, а будь-який політик, готовий з цим сперечатись, наражається на шквал критики з боку громадян.
Та попри все, Японія завжди пропонувала максимально гнучкі умови передачі островів. Вона готова сама компенсувати майно депортованих після війни японців, іти на поступки щодо термінів тощо. Головне, щоб окуповані острови повернулись додому. Крім ідеологічних моментів, острови також важливі для Японії з економічної точки зору. Акваторія Курил є одним з найбільш рибних регіонів планети. Відновлення суверенітету над ними надало б країні майже 300 тис. квадратних кілометрів акваторії Охотського моря та Тихого океану, які зараз є територіальними водами РФ.
Читайте також: Український лакмус французьких виборів
У свою чергу, для СРСР, а потім для РФ питання Курильських островів ніколи не було настільки принциповим, як для Японії. В основі підходу Москви лежить гасло “національними територіями не торгуємо” та безпекові міркування. На Японських островах знаходились численні військові бази США, тому керівництво Радянського Союзу вважало можливою й перспективу мілітаризації Курил у випадку їх передачі. Тому Курили були мілітаризовані самим СРСР. Ще й досі вони відіграють значну роль у системі безпеки російського Далекого Сходу, що є одним із аргументів РФ. При цьому відсоток росіян, готових віддати Південні Курили Японії завжди був вкрай низьким. Він досяг історичного максимуму за майже 30 років у травні 2018 року, коли “за передачу” висловились 17% (Левада-центр). А Владімір Путін ніколи не пожертвує політичною підтримкою заради довгострокової вигоди для Росії, яку могло б принести покращення стосунків з Японією.
Після розпаду СРСР у сторін були серйозні сподівання на вирішення конфлікту, але вони виявились марними. Були періоди оптимізму, що наставали після чергових спільних декларацій або переговорів, які змінювались періодами “висловлювань занепокоєння” після візитів високопосадовців РФ або різких заяв щодо приналежності островів. Одним із оптимістичних періодів було довге прем’єрство Сіндзо Абе, що керував Японією майже всі 2010-і рокі. Він вважав, що з Росією можна домовитись і провів аж 17 зустрічей з Владіміром Путіним, 11 з яких відбулись в РФ. На цей період слово “окупація” зникло з японського дискурсу, що виражало надії на повернення островів. Але каденція Абе закінчилась, питання так і не було вирішено.
В очікуванні моменту
Коли у липні 2021 року очільник уряду РФ Міхаіл Мішустін відвідав Курили, японський уряд це м’яко засудив — і не більше того. Але з початком російської агресії проти України японці знову вирішили нагадати світові, що про Курили ніхто не забув. Риторика знову стала жорсткішою, знову з’явилось слово “окупація”. Це подія з того ж ряду, що й нинішнє загострення в Нагірному Карабаху або визнання ПАРЄ статусу “окупованої Росією території” за Придністров’ям. Перетворення РФ на країну-вигнанця та знищення українцями непереможного іміджу “другої армії світу” не може не зацікавлювати сторони, що хотіли б “звести старі рахунки”. Курильська проблема якнайкраще демонструє, що страх “ворожого оточення”, який штовхав Кремль до агресивної поведінки щодо сусідів, став пророцтвом, що самоздійснюється.
Читайте також: Атака на Ербіль. Як оборона України пов'язана з подіями в Іраку
Відповідно, підтримка Японією України у війні стала самоочевидною. Якщо у 2014 році Японія обмежилась точковими санкціями проти російського істеблішменту, то зараз запроваджує тотальні санкції проти економіки РФ. Японія обмежила можливості розрахунків російському бізнесу та російському уряду в єнах, заборонила експорт наукоємної продукції та технологій до РФ. Особливо це вдарить по авіаційній, кораблебудівній та нафтопереробній галузям Росії, і не менш болісною для неї стане заборона на експорт напівпровідників. Також під японські санкції попали численні російські компанії, вище керівництво та найкрупніші бізнесмени Росії. Крім того, Японія дозволила українським біженцям отримувати візи на рік, а також постачає нам бронежилети, шоломи, намети, зимовий одяг, медикаменти, генератори, камери, різноманітне приладдя для використання у надзвичайних ситуаціях. І це при тому, що Японія вже давно дотримувалась нейтралітету та принципу невтручання в конфлікти.
Не дивлячись на все це, військовий сценарій повернення Південних Курил залишається вкрай малоймовірним. Японія чекала 70 років і не стане наражатись на ризик неуспіху, допоки він існує. Вочевидь, ця країна чекає моменту, коли зможе говорити з Москвою з позиції сили та покаже світові, що таке принципове ставлення до національного суверенітету.