Ермітаж – один із п’яти найважливіших музеїв світу. Окрім задоволення працювати у ньому, це накладає чималу відповідальність: є планка, яку неможна занижувати, і рамки, за які неможна виходити. Віднедавна великі світові музеї почали експонувати сучасне мистецтво. Навіщо воно Ермітажу? Останні п’ять років це питання нам постійно задають.
Головна проблема сучасного мистецтва в Росії – його не помічають. Художники кидаються на людей, ріжуть себе, прибивають до хрестів – але нікого не зворушує. У 2006 році ми вигадали проект «Ермітаж 20/21». Річ у тім, що в Ермітажі є буквально все, починаючи від палеоліту, але після 1917 року колекція перестала поповнюватись, тому мистецтво модернізму і постмодернізму пропущене. Ми вирішили показувати його людям у тимчасових проектах і зібрати самодостатню колекцію для постійної виставки. Цей напрям активно підтримує наш директор, Михайло Піотровський.
У 2007 ми вирішили вв’язатися у гру, а далі вже дивитися, що вийде. Почали з групових виставок, продовжили персональними, створили павільйон на Венеційській бієнале. Тепер готуємося приймати Десяту європейську бієнале сучасного мистецтва Manifesta – наразі триває конкурс зовнішніх кураторів (що теж новинка для музею).
Нам важливо показати відвідувачу, що поруч із його улюбленими картинами може бути щось сучасне – чого він не знав і що може його зацікавити. Не страшно, якщо у публіки станеться невеличкий шок. Екскурсовод повинен звертати увагу на сучасні експонати: пояснюючи їх складне значення, він збудить інтерес. Ми не беремо плати за тимчасові виставки – право відвідати їх дає звичайний квиток, а деякі скульптури з’являються вже у дворі, де стоять черги до кас. Якщо у відвідувача душа не лежить до сучасного мистецтва, нехай – він повернеться до зали з Рембрандтом і зрозуміє, чим Рембрандт його так хвилює.
Діалог старого й нового мистецтва було взято за принцип. В ермітажній колекції є майже все, тому до будь-якої теми можна знайти паралелі. Наприклад, відеороботи іранської мисткині Ширін Нешат, незрозумілі багатьом відвідувачам через культурний бар’єр, ми супроводили середньовічними ісламськими картинами. До пересувних виставок, які вже існують у готовій формі, ми завжди додаємо родзинку, знаходячи формулу всередині музею. Фотовиставка «Енні Лейбовіц. Життя фотографа. 1990 – 2005» відображає період, коли Лейбовіц переживала смерть кількох близьких людей. Ії роботи розташували у меморіальній залі, де помер імператор Олександр ІІ, у просторі, історично пронизаному смертю. Так у новому контексті виникають нові смисли й навіть провокативні роботи стають частиною історії мистецтва. Заради виставки Ентоні Гормлі ми вмовили колег зняти з постаментів і поставити на підлогу античні скульптури, які не рухалася з 1930-х років. З’ясувалося, що у Венери Тавричної голова «не своя», а припасована пізніше – і ось уже наукове відкриття.
Ми різними засобами намагаємось донести до публіки, навіщо ми це робимо і хто такі сучасні художники. Непідготовлений глядач реагує у два етапи: спантеличення, як таке могло з’явитися в Ермітажі, й нерозуміння, як йому самому поводитись. Казати дитині «ніколи так не роби» й міняти маршрут чи спробувати щось зрозуміти? Мистецтво не дає відповідей на всі питання. Остаточними істинами займаються філософія й релігія, а мистецтво створює ситуації. Глядачі не вірять, що табличка біля картини в Ермітажі може бути неправдивою. Але ж іноді табличка – лише частина експонату.
Ми намагаємося слухати глядачів, але не даємо собою керувати. Розглядаємо всі пропозиції, та не всі виконуємо. Після виставки братів Чепменів в музеї почався релігійний флешмоб: біля воріт палацової церкви православна спільнота стала щодня влаштовувати молебень. Ми попросили їх написати офіційного листа, якщо вони хочуть помолитися в Ермітажі. Це, в принципі, можна узгодити – головне, щоб не спонтанно і не масово. І не щодня.
Як поповнюється колекція сучасного мистецтва? Ми постійно шукаємо хороших митців, моніторимо простір, зустрічаємось і збираємо контакти на майбутнє. Художники дарують свої роботи, або друзі Ермітажу – меценати з усього світу – по змозі дарують якийсь експонат. Через державу ми сучасне мистецтво не купуємо: їм неможливо пояснити вибір на користь того чи того твору того чи того художника, їхня підозра у підступних домовленостях нездоланна.
Заради культури ти готовий вистояти годинну чергу, але зайшовши до музею відчуваєш, як культура тебе відштовхує. Колись я підслухав у транспорті розмову. Один із двох студентів, у яких, вочевидь, було трохи вільного часу, запропонував іншому піти в Ермітаж – студенти, школярі та пенсіонери не платять за вхід, тому можуть дозволити собі спонтанний похід. Відповідь була: «Та ти що, там же всі стільці мотузками відгороджені, навіть не присядеш». Ставлення характерне. Тому сучасний проект має бути відкритий назустріч відвідувачам.
Раніше по музею ходили з камерами, тепер ходять, дивлячись в iPhone. Тому ми провели у залах wi-fi, щоб відповіді на всі питання були у відвідувача під рукою. Ми активні у соцмережах, щодня пишемо повідомлення – а в Ермітажі щодня щось відбувається, – приєдналися до Google Art Project, завдяки якому можна «ходити» по музею з будь-якої точки планети й бачити експонати так близько, як ніколи не вдасться в реальному житті. Звісно, технології відмежовують людину від певного візуального й енергетичного досвіду, але мають і свої переваги – які ми намагаємося брати. Ми раді, що глядач фотографує, публікує ці знімки, поширює інформацію. Матеріали конференції «Музей і…» (арт ринок, освіта, діти – тематика щороку змінюється) скоро будуть доступні онлайн: грошей на паперовому виданні все одно не заробиш, так навіщо приховувати ці знання, нехай будуть доступними.
Під Manifest’у ми нарешті отримали право на реставрацію й користування будівлею Головного штабу, що напроти Зимового палацу. Там же у 2014 році відкриється постійна експозиція сучасного мистецтва. Ми обрали 12 художників, кожному з яких буде відведена своя «кімната» – пройшовши крізь них, відвідувач потрапить у головну залу з тимчасовою експозицією. У цю будівлю «заселиться» мистецтво ХІХ і початку ХХ століть.
Місія музею не змінилася. Збереження культурних цінностей – будь ласка, жоден експонат не постраждав. Освіта – ми намагаємося вчити публіку, виходячи з ширших передумов. Навіть співробітникам з інших відділів ми відкриваємо нові способи показувати мистецтво й говорити про нього.