Більшість країн, у яких зафіксовано випадки зараження коронавірусом, призупинили навчання в приміщеннях освітніх закладів спеціальної та вищої освіти. Коли стало зрозуміло, що карантин може затягнутися на триваліший час, ніж стандартні канікули, чиновники та педагоги розпочали роботу з організації навчального процесу за нових умов. Можна виокремити три основні способи пристосування навчання до реалій карантину.
Перший спосіб — це відтермінування навчання на період після карантину: наприклад, продовження навчального року на літні місяці. Другий — запровадження системи прискореного навчання, скорочення навчальних програм, щоб їх можна було опанувати у звичайні терміни. І третій — перехід на повноцінне дистанційне навчання, як окремих вікових груп (наприклад, випускників шкіл), так і всього учнівського колективу. Варіанти, які обирають конкретні навчальні заклади, залежать від багатьох причин, але певні межі регламентуються на державному рівні. Деякі експерти навіть прогнозують, що подібні вимушені експерименти можуть стати поштовхом для інтенсивнішого впровадження дистанційної освіти у звичайний період, якщо вдасться належним чином налагодити систему.
Про досвід Німеччини Тижню розповіла Наталя Спринчан, журналістка, викладачка мовних курсів, яка має багато контактів серед учителів та викладачів, а також переймається освітою власних онуків. «Молодші школярі вільно гуляють. Їм не дали завдань і не навчають дистанційно. Вважається, що вони надолужать все пізніше. Це стосується навіть тих, хто закінчує молодшу школу й переходить на вищі ступені, як мій старший онук, — розповідає пані Спринчан. — Мовні курси для іноземців, котрі є обов’язковими, з іспитом на рівень «А1», працюють дистанційно через Skype. Так само проводиться навчання школярів випускних класів, які готуються до екзаменів. Особливо це стосується гімназистів, бо від результатів іспитів залежить, чи потраплять вони саме до того вишу, до якого планують. Усі, хто «поміж ними», отримали завдання для самостійного навчання вдома». За словами Наталі Спринчан, найлегше виявилося студентам. Відвідування лекцій і раніше не було для них обов’язковим: текстові версії можна було знайти в закритій університетській освітній інтернет-системі за кодом курсу, на який студент записався. Хіба що слухати їх наживо було цікавіше. Зараз професори ще й пропонують відео своїх виступів. Тому студенти взагалі нічого не пропустять і не відстануть.
Читайте також: Die Welt: Велика непевність
Але це загальна картина. У деталях можуть бути розбіжності, бо за освіту відповідає влада конкретних федеральних земель, а не федеральний уряд. Вплив на організацію (не на зміст, що є компетенцією землі) навчального процесу має ще й місцеве керівництво, яке може пропонувати ті чи інші форми дистанційного навчання. А ще існують інтернет-платформи із заняттями за узагальненими програмами з різних шкільних дисциплін. Суспільні канали телебачення транслюють уроки з різних дисциплін для різних класів за оголошеною програмою. «Робиться багато, але обходиться без централізації, — підсумовує пані Спринчан. — Важливо не «пройти» програму, а набути певного обсягу знань. Це і є принципом освіти в Німеччині».
Про досвід навчання у Польщі Тижню розповіла вчителька з Кракова Урсула Сек. «Учителі проводять уроки в інтернеті. Якщо це неможливо, вони надсилають робочі аркуші для заповнення, запитують домашні завдання, використовуючи різні можливості, — каже пані Сек. — Учні, наприклад, роблять фотографії виконаних робіт та надсилають їх учителям. Вони зв’язуються електронною поштою чи телефоном, допомагають, можуть пояснювати частини матеріалу. Також передають відео, зараз їх дуже багато в інтернеті. Видавці вже готують посібники для навчання на відстані. Це новий виклик, але ним якось намагаються керувати. Чесно кажучи, в умовах пандемії, де хвороби та смерть — це повсякденне життя, наука відходить трохи на другий план».
Приклад організації дистанційного навчання у Великій Британії можна знайти на офіційних інтернет-сторінках шкіл: там публікується не тільки розклад онлайн-занять, а й приблизний рекомендований режим робочого дня школярів. Але вчителі окремо наполягають на особливій увазі до збереження психологічного комфорту учнів, навіть якщо від цього постраждає якість навчання. Британське ставлення до ситуації карантину передає допис, який став хітом місцевого сегмента Facebook і далеко за його межами. «Не переживайте, що діти відстануть від програми. Вони зараз усі в одному човні й буде все в порядку. — Йдеться у дописі. — Коли ми повернемось у класи, то все відкоригуємо й надолужимо з того місця, де вони зупинилися. Наші вчителі в цьому експерти! Не воюйте з дітьми через те, що вони не хочуть робити математику! Не зривайтеся на них через те, що не дотримуються графіка. Не карайте двома годинами навчання, якщо вони сперечаються. Все, що я можу вам сказати зараз: психіка вашої дитини в цій ситуації набагато важливіша за її академічні знання. І те, як вона почуватиметься зараз, усі чотири тижні, залишиться в її пам'яті на все життя. Зважайте на це щодня».
Ця психотерапевтична інструкція швидко набуває популярності і в Україні, оскільки рівень тривожності щодо майбутнього дітей, а також страх не впоратись із самостійним навчанням, характерні для батьків у різних куточках світу. Щодо освітнього процесу в умовах карантину в Україні теж розглядається декілька стратегій. Більшість навчальних закладів шкільної та спеціальної освіти вже почали запроваджувати дистанційне навчання у той чи інший спосіб. Університети, інститути та академії працюють дистанційно з першого дня карантину, враховуючи більш розвинену здатність студентів навчатися самостійно. Школи та спеціальні заклади середньої освіти спочатку теж були орієнтовані на звичайний режим, який випробували під час короткострокових карантинів: донесення до учнів контрольних завдань, які вони повинні зробити після самостійного опрацювання матеріалу з різних предметів.
Читайте також: Дозвіл грати в гольф і відкриття дитсадків. Які країни ризикнули послабити карантин
Але згодом розпочалась робота з більш системної організації дистанційного навчання. Насамперед створили декілька онлайн-курсів для самих учителів, щоб вони оволоділи сучасними програмами. Наприклад, на сайті «Нова Українська Школа» проходили онлайн-заняття з користування платформою Zoom, на якій учителям-новаторам уже вдалось організувати дистанційне спілкування з учнями. Ця тема для освітян надзвичайно актуальна: одну лише лекцію «Технічні особливості організації дистанційного навчання» львівської вчительки інформатики Оксани Пасічник подивились понад 75 тис. осіб. Також Міністерство цифрової трансформації України спільно з Фондом Ріната Ахметова презентували онлайн-курс сервісів дистанційного навчання для освітян. Він допоможе педагогам адаптуватися до нової реальності, знайти і впровадити онлайн-інструменти взаємодії з учнями.
Але зрозуміло, що сподіватися на швидке налагодження бездоганної роботи в незвичних умовах не варто: до цього повинні бути готові і вчителі, і учні. Попри наявність спеціального сайту для дистанційного навчання, розробленого для тих, хто отримував таку освіту й без карантину, активність учнів не надто висока. В інтернеті, а також на різних телевізійних каналах демонструють багато відеоуроків від провідних учителів України, але впорядкувати, радити та системно відслідковувати ці інформаційні потоки повинні вчителі, враховуючи особливості конкретних учнівських колективів. Учителька української мови із Соледара (Донецька область) Наталя Тищук зізнається, що перші кроки даються не так легко, як хотілось би: «До Google-класів учні додаються поступово — я б сказала, без запалу. Хоча є різні учні: деякі вже завдання виконали, тести пройшли, роботи надіслали. З відео ще складно: я довго пояснювала й продовжую пояснювати, що і як робити. А ще дуже впливає матеріальний стан родин: не всі мають комп’ютер або хороші телефони. І кілька відсотків просто не хочуть навчатися, а змусити їх проблематично».
Читайте також: Пожежа в сусідів. COVID-19 у Польщі
На труднощі скаржаться й батьки. «Я відчуваю незручності кожного дня, коли після роботи маю ще пояснити нові теми з різних предметів та виконати всі завдання з дитиною. Ні пограти, ні просто поговорити, а тільки домашні завдання», — зізнається мати третьокласниці Аліна Сорокіна. Але є й ті, кого задовольняє рівень освітньої допомоги, яка надходить від вчителів. «Уроки проходять у Zoom, комунікація з учнями в основному через ClassDojo, де висилають завдання. Ми відправляємо виконані роботи. Спочатку було складно адаптуватися, причому скоріше батькам. Дитині взагалі подобається. Це краще, ніж нічого або просто купа домашніх завдань», — стверджує Юлія Дехтярьова, мама київського другокласника. Наразі в Україні відсутні єдині вимоги до організації дистанційного навчання, варіанти донесення інформації обирають навчальні заклади з переліку рекомендованих. Батьківська та вчительська спільноти теж дискутують про доцільність саме такого демократичного підходу: ще відчувається тяжіння до обов’язковості «генеральної лінії» у питаннях освіти.
Найбільш відчутною проблема якості освіти є для випускників, які планують продовжувати навчатися далі. І якщо державну підсумкову атестацію для учнів 4-х та 9-х класів скасовано, то зовнішнє незалежне оцінювання планується провести цього року в будь-якому разі. На відміну від Великої Британії, де цьогоріч вирішили керуватися для вступу середнім балом за шкільним оцінюванням, в Україні об’єктивності оцінок на місцях не довіряють. Наразі Міністерство освіти розглядає два сценарії проведення ЗНО, попри карантин. Якщо він закінчиться раніше, то оцінювання відбуватиметься орієнтовно в останній тиждень червня і триватиме до середини липня. Результати основної сесії ЗНО стануть відомі наприкінці липня, тоді й відбудеться зарахування абітурієнтів. Якщо карантин затягнеться й на літо, то ЗНО для учнів одинадцятих класів почнеться в середині серпня та закінчиться до середини вересня. Вступна кампанія завершиться до середини жовтня, а навчання перших курсів розпочнеться на початку листопада.