З початком війни в Україні в суспільстві почалася дискусія про доцільність використання досвіду учасників бойових дій в приватних військових компаніях (ПВК). Однак довкола цього питання одразу з’явилося багато міфів та упереджень. Щоб розібратися в доцільності легалізації ПВК та обговорити проблеми сучасної спеціальної підготовки Тиждень відвідав навчальний центр компанії AVC int. та поспілкувався з одним із її засновників Леонідом Федоровським.
AVC int. – міжнародна навчальна організація, що була започаткована у 2013 році. Основний фокус – навчання військовослужбовців та спеціальних підрозділів в різних країнах світу за комерційними міжнародними стандартами. З початком війни в Україні інструктори AVC int активно долучилися до підготовки українських бійців, більшість з інструкторів самі є учасниками АТО. Для зручності європейське керівництво компанії вирішило зареєструвати громадську організацію та створити спеціальний навчальний центр в Україні. Тепер там можуть продемонструвати як в Україні можна проводити професійне навчання. «Фактично це великий демонстратор наших технологій», – зазначив Леонід Федоровський один з інструкторів і координатор ГО AVC int. В центрі є сучасний скеледром, імітація міської забудови для відпрацювання різних тактичних ситуацій в умовах психофізичного впливу, обладнані інтерактивні цифрові класи. Всі навчальні майданчики керуються інструкторами через спеціально створений додаток для смартфона, всі дії курсантів фіксують відеокамери. В центрі проходять навчання підрозділи спеціального призначення Збройних Сил, Служби безпеки та Національної поліції, заняття проводять для київської муніципальної варти та парамедиків. На сьогодні ГО проводить курси й видає офіційні міжнародні сертифікати за 72 напрямкам.
Врятувати життя
За словами координатора, сьогодні, на жаль, в Україні повністю відсутня стандартизація щодо навчання військовослужбовців або контакторів для комерційних структур, немає і законодавчої бази. Саме тому ГО веде в країні просвітницьку роботу, намагаючись пояснити різницю між найманством та цивілізованою роботою за контрактом. «Для цього на Заході вже давно написані відповідні нормативно-правові документи, будь-який контрактор набагато більше зарегульований законами ніж військовий», – пояснив Федоровський. Тим часом за його словами в Україні ані в армії, ані в інших силових структурах або екстрених службах немає запроваджених міжнародних стандартів. Медичні стандарти, які наразі імплементуються в ЗСУ, як-от щодо бійця-рятувальника або тактичної допомоги на полі бою – це лише початок процесу переходу на міжнародні нормативи. Наприклад, нещодавно в ЗСУ почали впроваджувати підготовку за міжнародним стандартом Combat Lifesaver (CLS), це боєць, який має надати першу медичну допомогу безпосередньо на полі бою, фактично це перші 10-15 хвилин роботи. Але бракує наступної ланки, військових парамедиків, які мають стабілізувати постраждалого. Це люди з більшим обсягом знань та навичок, з більшим набором медикаментів, вони мають протримати пораненого годину. Далі бракує ланки військової евакуації, тобто тих, хто зможе довезти військового до найближчого медичного закладу. Саме тому, в перші роки війни цей пробіл намагалися закрити чисельні волонтерські медичні бригади. Потребує доопрацювання і законодавство, адже за чинними нормами, наприклад, укол голкою для декомпресії на полі бою може бути розцінений як напад на людину із холодною зброєю.
Читайте також: Операція «по живому». Як відбувається реформування української військової медицини
Саме тому ГО намагається працювати із військовими, медиками, рятувальниками, комерційними структурами, щоб поступово запровадити в усіх цих сферах єдину міжнародну систему стандартів та сертифікатів. Сертифікація є важливим етапом, адже на Заході в разі, після подолання наслідків надзвичайної ситуації починається розслідування проблемних моментів. Зокрема, з’ясовується чи мала та чи інша людина юридичне право надавати допомогу і чи вона це зробила коректно. Відповідно виникає питання, хто проводив підготовку і за якими стандартами. За словами Федоровського, в нашій державі, поки що такий алгоритм не працює і прокуратура керується зовсім іншими мотивами.
В центрі є спеціальний навчальний симулятор реального військового медичного автомобіля з Великої Британії. Колись його знайшли на авторозбірці і купили майже як металобрухт. Потім оснастили спеціальним обладнанням, зокрема – унікальним військовим дефібріллятором, яким можна керувати зі смартфону і моделювати навчальні ситуації. Програмне забезпечення для нього написали українські програмісти, і тепер цей додаток будуть використовувати й в США. В «швидкій» розміщено кілька камер, всі дії персоналу, який проходить навчання, фіксуються для подальшого ретельного розбору.
«Зараз в нашій країні триває реформа парамедицини, адже на жаль, наші парамедики ніколи не працювали за міжнародними стандартами на такому обладнанні і не використовували протоколи надання допомоги, впроваджені за кордоном», – зауважив Федоровський. Це трапляється в тому числі й через різницю в нормативно-правовій базі. Тому людину з українським дипломом парамедика не можуть допустити до роботи за кордоном, адже їй не вистачає необхідних навичок та компетенцій.
Легалізація ПВК – за і проти
Те саме стосується і роботи ПВК, легалізацію яких почали активно обговорювати в Україні з початком війни на Донбасі. Наразі у Верховній Раді зареєстровані кілька законопроектів, які мають створити нормативні рамки для ПВК (наприклад, проект Закону про військово-консалтингову діяльність №3005 від 04.02.2020). Втім, на думку Федоровського ці закони суто декларативні і можуть лише значно погіршити ситуацію – викличуть санкції з боку міжнародної спільноти. «В нинішньому вигляді будь-який закон про ПВК – це легалізація піратства, адже однією з обов’язкових умов прописана діяльність компаній лише за межами нашої країни», – підкреслив Федоровський. Водночас він заперечив один з найпоширеніших міфів про ПВК як засіб легалізації «приватних армій олігархів». «Олігархи і без закону мають свої власні бойові підрозділи, для них ніякої легалізації не потрібно. А ось нормальний закон допоможе навести в цій сфері порядок». Адже як, наприклад, зброя, людина-спеціаліст також має бути під контролем державних інституцій, а в ідеальному випадку – саморегулюючими органами з представників індустрії (ГО, асоціаціями тощо). «Саме представники індустрії найбільше зацікавлені в легалізації і створенні нормальних законодавчих рамок», – підкреслив координатор. Він також зазначив, що хоча представників ГО запрошують до обговорення цих законопроектів, але жодним чином не враховують зауваження. Також експерт вважає проблемним положення про необхідність проведення всіх фінансових операцій на території України, що може перетворити країну на хаб для «відмивання грошей».
«Минулого року, обсяг ринку ПВК лише в США дорівнював близько $17 млрд. Якщо ми зі своїми законами зайдемо на цей ринок і почнемо наводити порядок по-своєму, реакція з боку крупних світових гравців не забариться», – вважає Федоровський. Тому Україні доцільно не ламати, а інтегруватися в існуючу міжнародну систему. До того ж крім закону про ПВК необхідно доопрацювання або створення нормативно-правових документів щодо суміжних сфер, як-от обіг та використання зброї, самооборона, кримінальне законодавство, стандартизація освіти.
Ветеранський проект
Один з напрямків такої роботи, якою наразі займається AVC int. спільно з Міністерством у справах ветеранів України – допомога учасникам АТО, яка дозволяє поєднати їхній бойовий досвід із необхідною міжнародною нормативною базою. Крім того, підготовка в центрі є частиною соціалізації та повернення до мирного життя. Для цього попереднім міністром Оксаною Колядою спільно з ГО AVC int. та Інститутом психології Національної академії педагогічних наук України була розроблена відповідна концепція, що включає проведення попереднього відбору людей в армію, підтримку їх під час служби та після її завершення. «Повертатися краще поступово, якщо людина на фронті була медиком, то їй психологічно простіше буде попрацювати якісь час парамедиком для адаптації до цивільного життя», – вважає Федоровський. Для ветеранів така підготовка в центрі є безкоштовною.
Читайте також: Довіра й захист
Водночас сьогодні однією з головних проблем ветеранів, які прагнуть продовжити працювати, зокрема, в сфері медицини є відсутність структурованих знань. Через це офіційно працевлаштуватися за кордоном не виходить. Тому після участі в АТО/ООС людина їде на заробітки до Польщі, наприклад, а звідти – нелегально на Близький Схід, щоб працювати контактором. Це різко зменшує можливий прибуток, адже за словами Федоровського контрактори-українці заробляють не більше $700-900 на місяць, в той час як західні колеги, колишні військові з США чи Британії з офіційним працевлаштуванням мають до $1800-2000 в день). Є й більш негативні наслідки – внаслідок маніпуляцій з боку несумлінних працедавців, в окремих випадках людина-контрактор перетворюється на фактичного раба, який працює лише для того, щоб виплатити нараховані компанією штрафи. В найгіршому випадку такі люди опиняються у в’язницях, без документів, зв’язку і будь-яких прав. «Лише в Іраку зараз опинилося близько двох тисяч українців, яким ніяк не може допомогти наше МЗС адже вони не мають жодних документів», – зазначив він. При цьому за його словами дуже важливо розрізняти найманців, які завжди поза законом в будь-якій країні і виконують лише брудну роботу (як-от сумновідома російська ПВК «Вагнера») і офіційні легальні ПВК, які працюють в правовому полі і у відповідності до міжнародних стандартів.
Читайте також: Приватні й озброєні. Навіщо Кремлю приватні військові компанії
Одна з найбільших міжнародних ПВК Constellis, до складу якої входить і колишня відома компанія Blackwater, заробляє в основному «небойовими» послугами, як-от медична підготовка, аеродромне обслуговування, зв'язок, обслуговування спеціальної техніки тощо. Українські ветерани також могли б заробляти в цих сферах, але потребують відповідних стандартизованих навичок.
І починати їх отримувати, на думку Федоровського, варто вже з дитинства, тобто людина має звикати до існування певних норм і стандартів. Так, в США школярів вчать базовим навичкам надання медичної допомоги, так званий Baby basic life support. Потім повноцінний курс в коледжі. А якщо людина потрапить в армію – то й військовий курс CLS. За бажання людина може розвиватися в цьому напрямку і після звільнення з усіма наявними сертифікатами шукати собі нову роботу, в тому числі і в ПВК. Адже ПВК це не лише суто бійці чи тіло охоронці (які насправді складають приблизно 10-15% від усього персоналу), а й медики, технічні та офісні працівники. Натомість українські військові після звільнення таких офіційних міжнародно визнаних навичок і сертифікатів не мають. А у гіршому випадку – мають якісь документи від невідомих установ сумнівної якості, через що пізніше створюють проблеми для своїх працедавців за кордоном. «Перебуваючи інших країнах, я, на жаль, надто часто чув від зарубіжних колег, що вони не хочуть співпрацювати із українцями саме через цю схильність до «липових» документів», – зізнався Федоровський. Так сталося, наприклад, з курсом тактичної медицини Tactical Combat Casualty Care (TCCC), сертифікат по ньому видається Національною асоціацією техніків екстреної медицини США (NAEMT), фактична головна асоціація в світі в цій сфері. Для отримання інструкторського сертифікату TCCC потрібно пройти доволі серйозний курс із складними іспитами. Одна українська компанія отримала такий сертифікат і вже за місяць почала продавати власні документи. Наразі в Україні офіційно цього курсу немає, хоча можна доволі легко знайти купу рекламних оголошень, які його пропонують. За словами Федоровського через таку ситуацію регіональне представництво NAEMT відмовляється співпрацювати із нашою державою.
«Ми ретельно стежимо за тими документами, які ми офіційно видаємо, ми несемо персональну відповідальність за якість навчання людей, в тому числі й юридичну», – зазначив Федоровський. Через некоректно видані документи можна втратити ліцензію, тому всі дані по курсантах постійно зберігаються в спеціальному захищеному сховищі, фізичному та віртуальному. Це обумовлено також і вимогами проведення розслідувань страхових випадків.
Україна як освітній хаб
Для покращення якості викладання задіяні й закордонні інструктори. Наприклад, курс підготовки до втечі з полону (Survival, Evasion, Resistance and Escape, SERE), який зазвичай проводять для спецпризначенців, пілотів авіації чи старших офіцерів, допомагають проводити британські експерти, ветерани SAS, які власно його й розробили для Великої Британії та США. Але є і власні унікальні розробки, як-от вдосконалена програма підготовки до затяжних стрибків з парашутом, аналогів якій немає в світі. Завдяки цьому курсу вдалося скоротити кількість необхідних стрибків з 700 до 150. Зараз за цією методикою займаються деякі підрозділи спеціального призначення ЗСУ. В цьому році центр планує підготувати близько 300 осіб, зокрема медиків для спецпідрозділів та інструкторів, передбачені заняття за програмою «Втеча з полону». А загалом за три роки існування через ГО пройшло приблизно 2,5 тис. осіб.
Завдяки такому поєднанню українська система спеціальної освіти потенційно може вийти на світовий рівень, стати міжнародним освітнім хабом. Для цього існують гарні передумови, які можуть стати конкурентними перевагами – наявний досвід, помірні (у порівнянні з західними країнами) ціни, потужна навчально-матеріальна база (полігони, тактичні поля, тренувальні бази) і вигідне розташування, що значно покращує логістику. «Коли кілька років тому британські спецпризначенці приїхали на заняття на полігон «Широкий лан», вони буквально кусали лікті від заздрощів», – пригадав Федоровський. Тож Україна цілком здатна позмагатися із нинішніми центрами підготовки контакторів в Чехії та Угорщині.
Читайте також: Три сучасні міфи про освіту
Але, на жаль, зараз існує цілком інший підхід з боку держави – коли до країни приїхали представники однієї з найбільших світових ПВК, які хотіли відкрити тренувальний центр, їм спочатку пообіцяли надати дозвіл, а за кілька місяців запросили вчетверо більшу ціну. Але на думку Федоровського, якщо цього не зробити в Україні, то це рано чи пізно з’явиться в інших сусідніх державах і ми програємо конкурентну боротьбу, а разом із нею втратимо робочі місця, податки та міжнародний престиж.